Протягом років «Укрбуд» утримував позицію одного з провідних гравців на українському ринку нерухомості, створюючи собі репутацію надійного забудовника, на якого покладали надії тисячі інвесторів. Однак після 2019 року компанія зазнала масштабного краху, який виявив справжню природу її діяльності.
Цей крах пов'язаний з діяльністю Максима Микитася — колишнього народного депутата та забудовника, який використовував «Укрбуд» як засіб для отримання прибутку через різноманітні схеми, залучення партнерських структур та політичний вплив. Коли влада змінилася, модель функціонування компанії почала швидко розпадатися, оскільки втратила політичне забезпечення. Наслідком стало те, що інвесторам замість квартир дісталися недобудовані будинки, а сама компанія опинилася в критичному фінансовому стані. «Укрбуд» став наочним прикладом того, як системні порушення можуть призвести до краху навіть найбільших учасників ринку.
У відповідь на цю ситуацію Фонд державного майна вирішив поставити «Укрбуд» на приватизацію, розглядаючи цей крок як стандартний ринковий механізм розв'язання проблеми. На перший погляд аукціон виглядав конкурентним: п'ять учасників торгів та зростання запропонованих цін майже втричі створювали враження прозорості процесу.
Однак подальші події розповідали зовсім іншу історію. Компанія Petro Oil and Chemicals, яка запропонувала найвищу ціну, раптово була дискваліфікована без надання публічного обґрунтування цього рішення. Натомість активи передали компанії «Техно-Онлайн», що викликало обґрунтовані сумніви щодо справедливості та об'єктивності прийнятого рішення. Цей момент по суті визначив весь характер приватизаційного процесу.
«Техно-Онлайн» — компанія зареєстрована у Сумах з вкрай скромними фінансовими показниками: активи становили близько 22 тисяч гривень, а річний прибуток — близько 25 тисяч гривень. Компанія не мала досвіду участі в державних закупівлях і не демонструвала жодних ознак спроможності управляти активом такого масштабу. Це викликає питання як щодо економічної доцільності такого рішення, так і щодо справжніх цілей передачі активів.
Додаткові тривоги виникають у зв'язку з корпоративними зв'язками цієї структури. Юрист компанії Микитась Тарковський мав прямі зв'язки з дружиною Микитася, а через мережу компаній можна було простежити контакти з російським бізнесом з Санкт-Петербурга. За таких обставин, особливо враховуючи військовий стан, подібні зв'язки мали б стати предметом окремого розслідування. Проте Фонд державного майна фактично проігнорував як фінансові ризики, так і можливі контакти з колишніми бенефіціарами компанії.
У підсумку ситуація набула рис класичної схеми, за якої формально змінюється власник, однак фактичний контроль над активом може залишитися незмінним. Це ставить під сумнів саму суть приватизації як інструменту оновлення та перезавантаження активу. Основне питання залишається без відповіді: чи являє собою приватизація справжній перезапуск діяльності «Укрбуду», чи це лише спосіб повернути актив під контроль Максима Микитася?