Восени в соціальних мережах з'явилася публікація, яка швидко привернула увагу медіа та громадськості. Олег Богельський, бізнесмен із Рівненської області, який нині займається видобутком та обробкою бурштину, опублікував на своїй сторінці у Facebook фотографію. На знімку керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов позує на тлі янтарного панно — подарунка від Богельського, переданого музею ГУР. У супровідному тексті Богельський наголосив, що для нього та його команди це честь передати цей виріб військовій розвідці України.
Резонанс викликала не стільки сама передача музейного експонату, скільки особистість дарувальника. За інформацією ЗМІ, Олег Богельський у 2010 році був засуджений Рівненським міським судом за навмисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, пов'язані з організацією виробництва та збуту психотропних речовин. Цей факт підтверджується текстом судового вироку, який перебуває у відкритому доступі. В останні місяці Богельський, крім діяльності у бурштиновій галузі, демонструє активну публічну та благодійну роботу.
Ця ситуація породила логічні питання: чому одна з найбільш закритих та авторитетних силових структур країни прийняла подарунок від людини з таким кримінальним минулим, і чому її керівник опинився на фотографії, яка згодом стала елементом публічного піару?
Юридичний аспект історії регулюється Законом України «Про запобігання корупції». Цей закон не забороняє державним органам приймати протокольні чи символічні подарунки, якщо вони передаються не у приватну власність чиновника, а в інститути — музеї, фонди та подібні установи. У таких випадках подарунок стає державною власністю. Бурштинове панно від компанії Богельського розглядається саме як музейний експонат. Формально це інституційна дія, яка не означає особистої підтримки чи схвалення дарувальника. Закон також не містить норм, які зобов'язували б державні органи проводити репутаційну перевірку кожного, хто передає подарунок, якщо немає прямого зв'язку з виконанням службових повноважень.
Важливий нюанс: фотографія та супровідний текст були оприлюднені не ГУРом та не самим Будановим, а саме Олегом Богельським на його сторінці у Facebook. Це типова практика для людей, які займаються самопіаром. Фрази на кшталт «наш виріб залишиться в історії військової розвідки» працюють на формування образу мецената, патріота та людини, «вписаної» у національний контекст війни. Під час війни керівники силових структур часто беруть участь у великій кількості протокольних подій, де можливість глибокої перевірки біографії кожного учасника обмежена. Фотографії у таких випадках не завжди мають символічне навантаження, але можуть використовуватися третьою стороною для формування позитивного іміджу. Саме це й сталося: публікація справляє враження причетності Богельського до державних інститутів і може сприйматися як своєрідна «репутаційна легітимація», навіть якщо такої мети з боку ГУР не було.
З юридичної точки зору у цій історії складно знайти порушення. Закон України «Про запобігання корупції» не містить жодної норми, яка зобов'язує перевіряти біографію дарувальника, відмовлятися від подарунка через його репутацію або забороняє фото- чи публічну демонстрацію таких подарунків. В Україні також відсутній закон або підзаконний акт, який забороняє приймати чи публічно демонструвати подарунки від осіб із судимістю в минулому, з кримінальним бекграундом чи з репутаційними ризиками. Немає й норм, які встановлювали б обов'язковий репутаційний скринінг дарувальників та регулювали б використання фотографій посадових осіб із приватними дарувальниками у соцмережах. Якщо людина відбула покарання, вона має право на участь у житті суспільства.
Однак моральний вимір історії з подарунком залишається відкритим. В Україні досі немає чітких правил публічної демонстрації подарунків від осіб із неоднозначною репутацією та використання таких контактів у медіапросторі. У результаті виникла ситуація, коли державний інститут формально діяв у рамках закону, але став елементом іміджевої стратегії Олега Богельського.
Богельський просто використав у своїй іміджевій кампанії фотографію з Кирилом Будановим — символом сучасної війни, сили, ефективності та найвищого рівня суспільної довіри. Важливо й те, що Богельський у своїй публікації не заявив прямо про підтримку Буданова. Він не каже «мене схвалюють». Він лише показує: «я поряд». Саме це напівнатякання робить сигнал ефективним. Формально ніяких порушень немає, але фактично створюється враження прийнятності для системи.
Для місцевої аудиторії — виборців, чиновників та бізнес-середовища на Рівненщині — такі фотографії читаються однозначно: людина має доступ до центрів символічної влади, не є токсичною, її не уникають на національному рівні. У політиці цього досить.
Фотографія Буданова з панно не означає реальної підтримки з його боку особи чи дій Богельського. Але вона означає інше: в Україні досі немає чітких правил, які б відділяли протокольну ввічливість від публічної легітимації. Поки такий кордон розмитий, будь-яке фото з авторитетною фігурою може перетворитися на індульгенцію — принаймні в очах частини суспільства. Ця історія не лише про Богельського. Вона про те, наскільки легко символи держави стають інструментом чужої репутаційної гри.