Розслідування показує глибокі та тривалі зв'язки між колишнім генеральним прокурором Юрієм Луценком та Андрієм Деркачем, депутатом семи скликань Верховної Ради, власником телерадіокомпанії «Ера» та колишнім президентом «Енергоатому». Ці стосунки охоплювали багаторічну дружбу та політичну співпрацю, яка, за даними розслідування, включала синхронізовані атаки на українсько-американські відносини.
Деркач — фігура, яка довгий час займала помітне місце в українській політиці до лютого 2022 року. Однак у 2020 році Міністерство фінансів США публічно назвало його агентом Російської Федерації з мінімальним десятирічним стажем роботи на російські спецслужби. Деркач є випускником Академії ФСБ. За даними розслідування Національного антикорупційного бюро, він був одним із авторів схеми розкрадання коштів в енергетичній галузі, яку згодом контролювали Тимур Міндіч та його спільники.
Служба безпеки України довго не реагувала на цю інформацію. Лише у 2022 році нардепа викрили на участі в агентурній мережі російського ГРУ та звинуватили в державній зраді. У 2023 році Деркач був позбавлений мандата та громадянства України. Проте до того часу він уже перейшов під опіку своїх російських кураторів: отримав посаду сенатора в Державній Думі Росії та увійшов до комітету безпеки та оборони Ради Федерації. Присвоєння йому звання «Героя Росії» стало офіційним визнанням його діяльності на користь країни-агресора.
Це визнання спонукає до серйозних запитань: скільки подібних російських агентів протягом десятиліть формували українську політику, писали закони та розкрадали державні кошти? Скільки з них досі залишаються невиявленими СБУ?
Політична порука за агента РФ
У своєму інтерв'ю виданню «Апостроф» Юрій Луценко, колишній міністр внутрішніх справ та генеральний прокурор, поділився спогадами про те, як розпочиналася політична кар'єра Деркача. За його словами, Деркач був близьким до виборчого штабу Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції. Коментуючи призначення Деркача президентом «Енергоатому» у 2006 році без професійної освіти, коли сам Луценко очолював МВС, політик підкреслив, що тоді «ні ви ні я» не знали про російські зв'язки Деркача.
Однак ці слова звучать як виправдання, адже саме Юрій Луценко у 2005 році фактично дав політичний старт випускнику академії ФСБ. Архівні матеріали підтверджують цей факт. У грудні 2005 року «Українська правда» опублікувала великий репортаж про з'їзд Соціалістичної партії України, членом якої був Луценко. За результатами цього з'їзду Андрій Деркач отримав 9-те місце у партійному списку, що гарантувало йому депутатський мандат.
Потрапляння до прохідної частини списку для людини, яку вже тоді називали в пресі «одіозною» через її походження зі спецслужб, було сумнівним. Авторитетний член СПУ, майор Микола Мельниченко, автор знаменитих записів, виступав проти висування Деркача. Проте, як писала «Українська правда», «на захист Деркача рішуче став Луценко».
Глава МВС виголосив палку промову, назвавши Деркача своїм «другом» та «соратником по боротьбі». Луценко заявив: «Андрій зробив свій вибір і показав, що кожен може видавити із себе кучмізм по краплі. Він ризикував своїм життям, коли разом з іншими людьми блокував своєю машиною дорогу Кучмі до АП». Він додав: «Я особисто даю свою партійну рекомендацію та гарантію за нього».
Попри це перед позачерговими парламентськими виборами 2007 року Луценко «пробивав» для Деркача друге місце в прохідній частині списку блоку «Наша Україна» — «Народна Самооборона», про що писали тодішні засоби масової інформації.
Синхронізовані атаки на американські відносини
Дружба між Деркачем та Луценком продовжилася й у наступні роки. Під час президентства Петра Порошенка, за твердженням блогера Сергія Іванова, Юрій Луценко виступав координатором комунікації між президентом та впливовим депутатом, чиї зв'язки з російськими спецслужбами на той час були відкритою таємницею.
У вересні 2017 року журналісти проекту «Схеми» зафіксували Деркача серед гостей на скандальному весіллі сина тодішнього генпрокурора Луценка Олександра, яке обслуговували службові автомобілі Генпрокуратури.
Ця інформаційна кампанія, за оцінкою розслідувачів, була частиною спецоперації російських спецслужб, спрямованої на підрив українсько-американських відносин. Деркач виступав головним виконавцем цієї операції. У 2019 році він атакував посольство США в Україні, звинувативши його у втручанні в роботу українських правоохоронних органів.
З дивовижною синхронністю його друг, генпрокурор Луценко, водночас атакував американського посла Марі Йованович. Луценко заявив, що посол надала йому список осіб, які не повинні торкатися правосуддя. Ці звинувачення політик ніколи не підкріпив доказами, проте скандал завершився звільненням Йованович у травні 2019 року.
У жовтні 2019 року Національне антикорупційне бюро порушило кримінальне провадження проти Луценка щодо можливого зловживання владою та спроби втрутитися в американські вибори.
Роль у справі Катерини Гандзюк
Особливої уваги заслуговує роль Юрія Луценка у розслідуванні вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк — однієї з найрезонансніших справ для українського суспільства після Революції Гідності. У період, коли Луценко очолював Генеральну прокуратуру, слідство неодноразово буксувало, а його публічні заяви викликали обурення в сім'ї та оточенні убитої.
Батько Катерини Гандзюк Віктор, а також друзі та громадські активісти з ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк?» відкрито звинувачували Генпрокуратуру у саботажі розслідування та небажанні називати справжніх замовників злочину. Луценка звинувачували у передчасних заявах, які шкодили слідству, та фактичному прикритті найвпливовіших фігурантів справи.
З огляду на присвоєння звання «Героя Росії» колишньому депутату-зрадникові Андрію Деркачу, варто задуматися про те, скільки українських політиків протягом років сумлінно працювали не на власну державу, а на її знищення зсередини. Деркач — лише один із тих, хто дочекався офіційного визнання в Москві. Для інших російських агентів, які маскувалися під патріотів, реформаторів чи борців із корупцією, такі нагороди ще можуть чекати свого часу.