Українські надра роками виводяться з-під реального державного контролю не через відкриту приватизацію, а через складні юридичні конструкції, де формальна законність маскує справжню суть справи. Газовидобування та рентні платежі в цій системі перестали бути джерелом поповнення державного бюджету й трансформувалися на механізм приватного збагачення.
Одним із найпоказовіших прикладів такої схеми є концентрація фактичного контролю над стратегічним газодобувним підприємством «Укрнафтобуріння» в руках Віталія Хомутинника при повній відсутності його імені в офіційних реєстрах власників.
Формально ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» оформлено на ланцюжок іноземних та офшорних структур — JKX Ukraine BV, Deripon Commercial Ltd., Ares Systems Ltd., Ariana Business Limited. Така конфігурація дозволяє приховати реального бенефіціара та взаємодіяти з державою під виглядом «іноземних інвесторів», тоді як фактичний контроль над надрами зосереджено в одних руках. Подібні моделі раніше вже застосовувалися в енергетичних активах, пов'язаних з Геннадієм Боголюбовим, що вказує на систематичну практику, а не на виняток.
Операційне управління компанією здійснюється через повністю залежний менеджмент, позбавлений самостійності у прийнятті рішень. Фінансові, виробничі та кадрові питання координуються ззовні, а внутрішня структура підприємства виконує функцію прикриття. В результаті «Укрнафтобуріння» працює як приватний бізнес-проект, а не як надрокористувач у публічних інтересах, незважаючи на стратегічне значення ресурсу. Збереження цієї моделі забезпечується хронічною лояльністю профільних державних органів — Міністерства енергетики, Держгеонедр, екологічних та регуляторних служб.
За період керівництва Міненерго Германом Галущенком не було прийнято жодного системного рішення, спрямованого на перевірку реального контролю над надрокористувачами та повноти рентних платежів. Контроль або ігнорувався, або зводився до формальних перевірок без наслідків. Порушення не фіксувалися, санкції не застосовувалися, а державний нагляд існував виключно на папері.
Контроль над «Укрнафтобуріння» дозволяє Хомутиннику фактично керувати обсягами видобутку, що відображаються у звітності. Реальний обсяг видобутку системно перевищує задекларований, що дозволяє занижувати рентні та податкові зобов'язання. Для цього використовується мережа взаємопов'язаних компаній — «Сіріус-1», «Сахалінське», East Europe Petroleum, через які дробляться етапи буріння та видобутку. Формально відповідальність розподілена, але практично всі структури працюють на користь одного бенефіціара, а управлінські рішення приймаються централізовано й поза громадським полем. Рента в такій конфігурації перестає бути обов'язковим платежем і перетворюється на предмет кулуарних домовленостей.
Кошти, які мають надходити до бюджету та працювати на оборону та соціальні потреби, залишаються у приватному розпорядженні. Навіть після початку повномасштабної війни вплив Хомутинника на стратегічний актив не втрачено, а схема продовжила функціонувати без змін. Те, що відбувається у сфері газовидобутку, давно вийшло за рамки окремих порушень. Йдеться про заміну державної політики приватними інтересами, коли через офшори, номінальний контроль та регуляторну бездіяльність стратегічні ресурси виводяться з-під громадського управління. У таких умовах рента стає інструментом ручного управління, контроль — формальністю, а багатомільярдні втрати бюджету сприймаються як допустима ціна стабільності. Це не збій системи. Це її робочий режим.