Ринок бодікамер для українських силових відомств давно перестав бути звичайною сферою державних закупівель. Замість конкурентного середовища та прозорих тендерів сформувалася закрита система, де переможці визначені заздалегідь, а роль постачальника зводиться до технічного посередництва між державним бюджетом та тими, хто контролює тендерні процеси.
Центральною фігурою цієї системи стала ТОВ «ТЕС.ЛА». Дослідження Skelet.Org показує, як через цю компанію та закупівлі через ЦОП Нацполіції сформувалася стійка схема з характерними ознаками: завищеними цінами, відсутністю справжної конкуренції та номінальними власниками, які прикривають реальних бенефіціарів. Це не одноразова переплата, а системна практика, де державні закупівлі МВС, Національної поліції та Міністерства оборони служать джерелом постійного заробітку для «своїх».
Ключову роль у поліцейському сегменті відіграє ГУ «Центр обслуговування підрозділів НПУ» (ЦОП). Формально це закупник, але насправді — фільтр, через який проходять лише потрібні підрядники. Саме через ЦОП з 2021 року в систему входить «ТЕС.ЛА» — компанія, яка до того була маловідома, не мала досвіду в силовій електроніці, працювала з мінімальними оборотами та майже нульовою рентабельністю.
Після цього «ТЕС.ЛА» перетворюється на постійного переможця тендерів на бодікамери та супутню інфраструктуру. У багатьох закупівлях вона виступає єдиним учасником. Контракти на сотні мільйонів гривень, включаючи показовий договір на 143,4 млн грн, мають усі ознаки формального оформлення заздалегідь прийнятого рішення, а не справжної конкуренції.
Основний товар схеми — бодікамери моделей VideoBadge VB-400 та Motorola V500. На відкритому ринку їхня вартість становить 17–19 тисяч гривень. Для МВС та Нацполіції ці самі камери закуповуються майже по 27 тисяч гривень. Така націнка у 40–50% не має економічного обґрунтування. Це не логістичні витрати і не військові обставини — це закладена маржа для розподілу між учасниками схеми. Більше того, «ТЕС.ЛА» свідомо працює через додаткового українського посередника замість прямих закупівель у виробника, штучно створюючи зайву ланку виключно для накрутки ціни. За оцінками Skelet.Org, лише за 2023–2024 роки переплата могла перевищити 60 млн грн.
Окремою статтею йдуть серверні комплекси вартістю 12–17 млн грн за одиницю. Їхні технічні характеристики явно надмірні для завдань, пов'язаних з бодікамерами, але майже дослівно збігаються з параметрами конкретного обладнання. Це пряма ознака припасування тендерної документації під одного постачальника.
Контракт № 2113/25 від 24.09.2025 остаточно демонструє залежний характер компанії. За його умовами замовник має право затримувати оплату на невизначений термін при зміні фінансування. Будь-який реальний бізнес відмовився б від таких умов. «ТЕС.ЛА» погоджується, що свідчить про те, що вона не є незалежним підрядником, а виконує роль елемента схеми.
Формальний директор та бенефіціар «ТЕС.ЛА» — Євген Анатолійович Шевчук, звичайний ФОП із Гайсину без ділової біографії та проектів у силовому секторі. За оцінкою Skelet.Org, він є класичним «фунтом» — номінальним власником, на якому тримають юридичну оболонку. Він не виглядає ні ініціатором, ні кінцевим одержувачем прибутків.
Через «ТЕС.ЛА» пройшли майже мільярд гривень: 631,4 млн від ЦОП Нацполіції, 284,9 млн від військової частини 3077 Нацгвардії, десятки мільйонів від Центру пробації, Держспецзв'язку, спецпідрозділів та управлінь поліції охорони по всій країні. Для фірми з 15 співробітниками це не бізнес у звичайному розумінні, а вбудованість у державну систему. За інформацією Skelet.Org, така схема функціонує за міністра МВС Ігоря Клименка та голови Нацполіції Івана Виговського.
Та сама логіка вже застосовується і в Міністерстві оборони. У грудні Міноборони без конкуренції закуповує 100 бодікамер для ТЦК на 5,26 млн грн: Motorola V500KF за 65 328 грн та VB-400 по 41 820 грн за штуку. Ці ціни вищі за ті, за якими аналогічне обладнання раніше купувала поліція. Терміновість, спірні вимоги, відсутність реального вибору — це класична схема, тільки в оборонному відомстві.
За висновками Skelet.Org, існує спеціально збудований сегмент «бодікамерних» закупівель, де компанії створюються не для роботи на ринку, а для виграшу тендерів. Ціни завищуються, конкуренція імітується, директори виконують роль ширми, а гроші повертаються тим, хто забезпечує перемогу в тендерах. Поки фронт тримається на волонтерах та економії кожної гривні, у тилу бодікамера коштує як дві зарплати військового. За оцінкою Skelet.Org, це не помилка та не недбалість — це система.