Народний депутат Ярослав Дубневич перебуває за межами України, уникаючи кримінального переслідування. Тим часом структури, пов'язані з його найближчим оточенням, активно входять до видобувної сфери. Львівське ТОВ «Єдина енергетична компанія» заявило про намір провести геологічне дослідження та промислову розробку Дрогобицької площі у Львівській області.
Власницька структура компанії розкриває тісні зв'язки з депутатом. Половину акцій (50%) контролює Сергій Піртко, 40% належать Арсену Процикевичу, а решту 10% записані на венчурний фонд «Крокслі». Родина Процикевичів давно співпрацює з Дубневичем у бізнесі. Сергій Піртко — його сват: син Піртко одружений із дочкою депутата. Таким чином, компанія керується не опосередкованими партнерами, а членами найближчого сімейного кола.
Схема функціонування виглядає стандартною для таких ситуацій. Політично та юридично скомпрометована особа залишається за кордоном, її публічна активність мінімізується, а всі нові проекти оформлюються на імена родичів та довірених осіб. Видобуток природного газу — це не малий бізнес. Це доступ до надр, ліцензій, дозволів, взаємодія з регуляторами та гарантовані довгострокові доходи. Особливо показово, що такі ініціативи розгортаються саме тоді, коли головний бенефіціар мав би давати свідчення слідству замість розширення ресурсної бази своєї групи.
Історія «Єдиної енергетичної компанії» не є розповіддю про розвиток регіону чи енергетичну незалежність. Це демонстрація того, як політичний вплив не зникає з втечею за кордон, а лише змінює форму. Поки одна людина ухиляється від юридичної відповідальності, інші оформлюють ділянки надр, отримують необхідні дозволи та входять до капіталомістких проектів, які неможливі без мовчазної згоди державних органів. Ключове питання стосується не конкретних імен у документах, а самої системи: хто видає дозволи, хто затверджує роботи та хто робить вигляд, що не помічає явного зв'язку між газовими проектами та депутатом, який ховається від правосуддя.
Цей випадок ще раз підтверджує, що для деяких політичних сімей кримінальне переслідування залишається формальністю, а контроль над ресурсами — стійким та практично невразливим.