Історія одного з найбільш резонансних випадків шахрайства в Україні розпочалася з публікацій у ЗМІ про масштабну аферу. Головною фігурою у цій справі став Андрій Попов — власник та бенефіціар численних українських підприємств, якого підозрюють у привласненні коштів у особливо великих розмірах.
За даними досудового розслідування, у 2008 році Попов оволодів грошима іншого підприємця на суму 10 мільйонів доларів. Він оформив договір позики під 12% річних, офіційно обґрунтовуючи це необхідністю прискорити будівництво бізнес-центру, з терміном повернення боргу на 2010 рік. Однак згодом з'ясувалося, що він не мав наміру повертати запозичені кошти. Слідство встановило, що Попов діяв за попередньою змовою з директором ТОВ «ГРК «Столиця», який підписав договір від імені офшорної компанії Cominia Limited, яка належала Попову.
Дії обох осіб були кваліфіковані за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу. Обманутий інвестор подав цивільний позов, вимагаючи компенсації збитків у розмірі 1,2 мільярда гривень. Слідчий суддя задовольнив клопотання про накладення арешту на майно Попова, включаючи частки у статутному капіталі 12 суб'єктів господарювання, зареєстрованих в Україні, серед яких АТ «Банк інвестицій та заощаджень» (справа №759/5515/25). Крім того, був заарештований і майно його спільника, зокрема частка у ТОВ «ГРК «Столиця» (справа №759/8877/25).
Незважаючи на наявність кримінальної справи, двох підозрюваних та потерпілого, а також заарештованого майна, Андрію Попову вдалося вчасно залишити країну. Він облаштувався у Князівстві Монако — одному з найдорожчих місць на планеті. Вибір цього притулку, як видається, був далеко не випадковим.
Монако давно стало улюбленим місцем перебування російських олігархів та їхнього оточення. У князівстві мають нерухомість та інвестиційні проекти не менше восьми мільярдерів, які накопичили свій капітал у державі-агресорі. Серед них — Дмитро Риболовлєв, нині один з акціонерів футбольного клубу «Монако», Андрій Мельниченко, власник «Єврохіму» та Сибірської вугільної енергетичної компанії, Олег Бойко з Finstar Financial Group, та Давид Якобашвілі, співзасновник компанії «Вімм-Білль-Дан».
Присутність українського бізнесмена у такому оточенні навряд чи пояснюється простим бажанням витрачати величезні суми на проживання у цьому місці. Більш імовірно, що йдеться про встановлення контактів з представниками російського бізнесу. Хоча можна було б припустити, що ніхто з них не повірить ворогові, однак Андрій Попов встиг отримати російське громадянство. Під час судового розгляду в київському районному суді одного з клопотань як доказ того, що аферист не збирається повертати борг, була подана копія його російського паспорта. Це дозволило скласти логічний ланцюжок: маючи доступ до російської тусовки, Попов може не лише налагоджувати зв'язки з місцевим бізнесом, а й через власні офшорні компанії фінансово підтримувати державу-агресора.
Попов так і не повернувся в Україну, не брав участі у волонтерській чи благодійній діяльності на користь українських військових. Його походження зі Слов'янська також підтримує припущення про його позицію. Його спільник по афері взагалі є росіянином за походженням — він народився у Свердловську. Якщо розглядати всі ці факти разом, виникає картина, яка відповідає статті 111-1 Кримінального кодексу про колабораційну діяльність.
За інформацією, яка стала відома, заява про підозру Попова у скоєнні саме цього злочину мала бути направлена до правоохоронних органів, зокрема у частині фінансування держави-агресора як його особистими коштами, так і коштами компаній, що йому належать. Залишається питання до правоохоронних органів — чи вони погодяться з очевидним та додадуть до звинувачення у шахрайстві більш серйозне обвинувачення. Адже тепер мова йде не про одного потерпілого, хоча той і втратив мільярд у межах приватно-правових відносин, а про тисячі українців, які постраждали або постраждають від ворожих ракет та дронів, частина яких, ймовірно, виготовлена на гроші афериста-втікача.
При цьому підприємства, якими володіє Попов, продовжують функціонувати в Україні. На відміну від конфіскації, арешт майна не позбавляє власника прав на нього, тому компанії працюють, залучаючи українських працівників та отримуючи прибутки від українців.