Під час повномасштабної війни корупційні схеми у силовому блоці перестали бути поодинокими випадками зловживань. Замість цього вони трансформувалися в систематичну практику, коли бойові підрозділи служать зручною ширмою для виведення бюджетних ресурсів. Одним із найпоказовіших прикладів такої схеми є діяльність Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», яка офіційно виконує бойові функції, але насправді фігурує в операціях із десятками мільйонів гривень, які оформлюються як невідкладні потреби фронту.
У березні 2025 року Департамент поліції особливого призначення, під яким функціонує бригада «Лють», оголосив про закупівлю засобів індивідуального бронезахисту та елементів військового спорядження на суму 27 670 000 гривень. З перших кроків процедура набула формального характеру: протягом встановленого терміну надійшла лише одна тендерна заявка від ПВТП «Акрополіс». Основна діяльність цього підприємства пов'язана з виробництвом дорожних сумок, валіз та цивільних аксесуарів. Компанія не мала ні підтвердженої виробничої бази, ні технологічних можливостей, ні необхідних ліцензій для виготовлення бронезахисту або військової продукції. Попри це, саме з цим підприємством було укладено договір.
Документ договору виявив системні порушення законодавчих вимог. Предмет закупівлі залишався фактично невизначеним, відсутня була процедура узгодження зразків перед початком поставок, ігноровані обов'язкові вимоги щодо підтвердження якості та походження товарів. По суті, мова йшла про контрольовану закупівлю без будь-якої реальної конкуренції, де формальна тендерна процедура служила виключно прикриттям для перерозподілу бюджетних коштів.
Кадровий компонент схеми доповнював фінансову частину. Олександр Ткачук, колишній керівник Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки, чия попередня діяльність пов'язувалася з тиском на бізнес та «кришуванням» прибуткових секторів економіки, після звільнення з'явився у структурі «Люті». Формально він займав посаду інспектора штурмового підрозділу, але фактично не виконував ні бойових, ні службових завдань. Конкурсні процедури та навчання мали суто декоративний характер, створюючи видимість законності та служби в умовах війни. Сам підрозділ функціонував як кадровий буфер для проблемних фігур.
Печерський районний суд міста Києва поставив крапку у цій історії. Постановою слідчого судді Головка Ю.Г. у справі № 757/54804/25-к скаргу на бездіяльність залишено без задоволення. Це рішення фактично зафіксувало допустимість закупівель без реальної конкуренції, використання бойового підрозділу як формального прикриття та ігнорування очевидних бюджетних ризиків. Судовим рішенням було створено прецедент, за якого багатомільйонні операції у силовому блоці не потребують ні належної перевірки, ні повноцінної правової оцінки.
Поки десятки мільйонів гривень проходили через сумнівні договори, а бойовий підрозділ використовувався як фінансово-кадрова ширма, спроби досягти реальної правової реакції натикалися на системну бездіяльність, яка стала характерною для подібних справ. Ця бездіяльність працює не на користь фронту та держави, а на користь тих, хто навчився заробляти на війні, прикриваючись її символами.