Касаційна інстанція найвищого судового органу України завершила багаторічну судову баталію, яка розпочалася у 2019 році. 7 червня 2026 року Верховний Суд у справі № 260/6699/24 повністю відхилив позовні вимоги Сергія Семочка, колишнього першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки та екс-працівника СБУ, проти журналістів-розслідувачів Дениса Бігуса та Лесі Іванової.
Початок конфлікту сягає осені 2018 року, коли на телеканалі «24» вийшла програма «Наші гроші з Денисом Бігусом» авторства Лесі Іванової. У матеріалі журналісти розглянули питання можливого впливу СБУ на закупівлю препаратів для діалізу. Крім того, вони оприлюднили інформацію про майно сім'ї Семочка, зокрема елітну нерухомість поблизу Києва вартістю близько 8 мільйонів доларів, наявність російських паспортів у його дружини та інших родичів, а також їхні регулярні поїздки до окупованого Криму.
Семочко подав позов до телеканалу ПрАТ «ТРК Люкс» та журналістів, вимагаючи визнати інформацію недостовірною, спростувати її та стягнути 500 тисяч гривень моральної шкоди.
Судова справа пройшла кілька інстанцій. У листопаді 2024 року Голосіївський районний суд Києва частково задовольнив позов, зобов'язавши журналістів спростувати низку тверджень та виплатити по 1666 гривень моральної шкоди кожному з позивачів. Однак у квітні 2025 року Київський апеляційний суд повністю скасував це рішення, відмовивши Семочку у позові та зобов'язавши його повернути стягнуті кошти та сплатити судові витрати.
Адвокат екс-розвідника Катерина Смирнова оскаржила апеляційне рішення до Верховного Суду.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду визнала рішення апеляції законним та обґрунтованим, відхиливши доводи Семочка за кількома ключовими підставами.
По-перше, суд встановив, що журналісти надали належні докази щодо російського громадянства родичів Семочка. Вони подали копії паспортів з ІПН РФ, офіційні листи СБУ та судові ухвали, які підтверджували громадянство країни-агресора у громадянської дружини Тетяни Лисенко, її дітей та зятя.
По-друге, суд пояснив, що в публіцистичному тексті слова «родина» або «родичі» вживаються у широкому значенні як коло осіб, пов'язаних із посадовцем через громадянську дружину, з якою він проживає та має спільну дитину. Суд визнав таку інформацію суспільно важливою та не вимагав від журналістів використання виключно юридичних термінів.
По-третє, касаційна інстанція кваліфікувала фрази на кшталт «родина… тусить у анексованому Криму» та «паспорт із куркою» як сарказм, метафори та оціночні судження, які неможливо перевірити на відповідність дійсності. Твердження про вартість нерухомості «близько 8 мільйонів доларів» також визнано журналістським припущенням, заснованим на ринкових даних.
Верховний Суд наголосив, що Сергій Семочко, як керівник ключового підрозділу СБУ, є публічною особою високого рівня. Межі критики щодо таких осіб значно ширші, а суспільство має право знати про їхнє майно та спосіб життя.
У результаті касаційна скарга Семочка залишена без задоволення. Постанова набула чинності з моменту ухвалення 17 червня 2026 року та оскарженню не підлягає. Усі судові витрати покладено на позивача.
Захист журналістів, представлений адвокатом Романом Васильняком, наголошував, що позов мав ознаки SLAPP — стратегічного позову проти участі громадськості, спрямованого на залякування та помсту за розслідування. Суд підтвердив право преси виконувати роль «сторожового пса демократії».