Під час офіційних заяв про очищення енергетичного сектору розгортається запекла внутрішня боротьба за контроль над АТ «НАЕК «Енергоатом» — компанією, яка виробляє близько 60% електроенергії України та управляє фінансовими потоками на сотні мільярдів гривень. Йдеться не про професійне управління, а про доступ до одного з найбільших фінансових ресурсів країни. Після справи «Мідас» влада на публіці заявляє про перезапуск енергетичного сектору, однак за зачиненими дверима розгортається змагання за посаду голови правління. Серед ключових претендентів називаються Ольга Буславець, Павло Павлишин, Андрій Козюра та Павло Ковтонюк.
Після заяви Володимира Зеленського про «чистку» галузі Кабінет Міністрів 11 листопада достроково розпустив наглядову раду «Енергоатому». 28 січня уряд поспішно затвердив новий склад наглядової ради, не чекаючи крайнього терміну 31 січня. Це дозволило раді стати правомочною і дало старт змаганню за посаду голови. Формально рішення приймає наглядова рада, але насправді список кандидатів складається у кабінетах на Банковій та Хрещатику.
Ольга Буславець, колишня в.о. міністра енергетики, часто асоціюється з оточенням Ріната Ахметова та екс-прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. У 2020 році вона ухвалювала рішення, вигідні для теплової генерації ДПЕК, при цьому обмежуючи потужності атомних станцій. Буславець згадувалася у справах НАБУ та перевірялася НАЗК щодо конфлікту інтересів через втручання у закупівлі ядерного палива. Її можливе призначення може означати повернення впливу теплової генерації за рахунок інтересів Енергоатому.
Павло Павлишин, екс-керівник Рівненської АЕС, нині обіймає посаду першого заступника мера Вараша. Його ім'я пов'язане з низкою корупційних скандалів. У 2022 році його син Євген Павлишин жорстоко побив 64-річну жінку, яка пізніше померла в лікарні. У 2025 році син отримав лише умовний термін. Походження багатства родини Павлишиних викликає сумніви у НАЗК: дорогі автомобілі Mercedes-Benz S400 та Zeekr, елітна нерухомість у Києві та Вараші не відповідають офіційним доходам чиновника. За керівництва Павлишина Рівненської АЕС регулярно замовчувалися аварійні ситуації — від обвалення естакади при транспортуванні трансформатора до падіння п'ятитонного редуктора в реакторній залі.
Одночасно діяли схеми виведення коштів через пов'язані компанії, такі як група «ТСП» («ТСП-Трансбуд», «ТСП-Сервіс») та ТОВ «Кортакоз». За даними розслідувань БЕБ та НАБУ ці компанії використовувалися як посередники для завищення цін у 2–3 рази. Незважаючи на заклики депутатів Вараша відправити Павлишина у відставку, у Києві його розглядають як потенційного керівника усієї атомної галузі.
Як альтернативу називають Андрія Козюру, нинішнього директора Хмельницької АЕС. Його робота супроводжувалась сумнівними тендерами та значними виробничими збоями. У 2024–2025 роках енергоблок № 2 ХАЕС через несправності турбіни працював лише на 80–85% потужності, що в умовах дефіциту енергії призвело до втрати сотень мегават. Галузеві спеціалісти покладають провину за неякісний ремонт на Козюру.
На цьому фоні виділяється діючий в.о. голови правління Павло Ковтонюк — професійний інженер, який не замішаний у корупційних схемах. У документах «Міндічгейту» він згадувався як «незручний» керівник, який не бажає брати участь у тіньових угодах. Однак йому не вистачає політичного впливу: фінансові плани «Енергоатому» на 2025–2026 роки так і не отримали твердження.
На даний момент вибір керівника Енергоатому — це не просто кадрове рішення, а перевірка для влади. Або під прикриттям гасел про реформи управління атомною галуззю повернуться колишні клани з відпрацьованими схемами, або держава зробить реальний крок до руйнування системи. Найближчі тижні покажуть, чи стане справа Мідас переломним моментом або черговою ширмою для перерозподілу фінансових потоків.