Непослідовні рішення нереформованих українських судів та їх вибіркове виконання, особливо з боку співробітників державних установ, створюють додаткові ризики для бізнесу. Показовим прикладом є Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, з якого намагаються вдруге стягнути 4,7 мільярда гривень боргу, який уже був погашений у 2015 році.
Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат — один із найбільших та найсучасніших гірничодобувних підприємств України. Незадовго до початку повномасштабної російської агресії комбінат тестував безпілотні технології для управління 220-тонними самоскидами та був одним із ключових платників податків у регіоні. Однак після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася кардинально. І не лише через військові дії. Спочатку ряд офшорних компаній, пов'язаних із підконтрольними Кремлю російськими олігархами Олександром Бабаковим та Євгеном Гінером, намагалися за допомогою судів взяти під контроль 40,19% акцій комбінату, скасувавши угоду понад 20-річної давності.
За даними системи YouControl, 100% акцій ПрАТ «Полтавський ГЗК» належить швейцарській компанії Ferrexpo AG. Акції її британської материнської компанії Ferrexpo plc торгуються на основному майданчику Лондонської фондової біржи. Найбільшим акціонером Ferrexpo залишається бізнесмен Костянтин Жеваго, хоча його частка за останні роки знизилася до 49,3% акцій. Решта акцій розподілена серед міжнародних інвесторів, включаючи глобальну інвестиційну компанію BlackRock, пенсійні фонди та фонди взаємного фінансування.
Підприємство стикнулося з низкою проблем. Згодом Національна поліція відкрила справу про нібито незаконний видобуток копалин, нарахувавши збитки на суму 157 мільярдів гривень. Фактично йшлося про відходи, утворені при видобутку залізняку. Якусь частину з них підприємство змогло відсортувати та продати будівельникам як щебінь, однак слідчі вважали, що всі відходи мають зберігатися виключно у відвалах. У лютому 2025 року Рада національної безпеки та оборони ввела санкції проти одного з акціонерів комбінату Костянтина Жеваго. Конкретних підстав для цього не надали, а саме рішення РНБО було складено з помилками, які довелося поспішно виправляти.
Незважаючи на ці труднощі, комбінат продовжував роботу до листопада 2025 року, коли виробництво довелося призупинити через наслідки масованих російських атак на енергетичну інфраструктуру. Тоді його вдалося поновити, проте наприкінці січня 2026 року підприємство вдруге зупинило роботу. Чи вдасться її знову відновити — питання залишається відкритим, адже в черзі на активи комбінату з'явився ще один претендент.
Історія конфлікту сягає часів банківської кризи 2014 року. Після втрати активів на окупованих територіях та обвального падіння курсу гривні по відношенню до долара США багато великих компаній не змогли обслуговувати свої борги. Не був винятком і банк «Фінанси та кредит», який також належав Костянтину Жеваго. Втім, у його портфелі залишався прибутковий Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який став поручителем за кредитами низки інших компаній у цьому банку.
Щоб покращити становище, у серпні 2015 року банк списав з рахунків поручителя 126 мільйонів доларів США та 462,5 мільйонів гривень, зараховуючи ці суми на погашення заборгованості за кредитами. Наприкінці того ж місяця голова Національного банку України Валерія Гонтарева визнавала, що разом з іншими кроками таким чином Жеваго виконував свої зобов'язання щодо фінансового оздоровлення установи. Однак у визначені НБУ стислі терміни вкластися не вдалося, і у вересні того ж року НБУ визнав банк неплатоспроможним, а у грудні вирішив його ліквідувати.
Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат оскаржив списання своїх коштів у суді. Розгляд справи затягнувся на шість років з численними змінами рішень. Хронологія судових рішень така: 31 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі; 25 жовтня 2017 року той же суд відмовив у задоволенні позову комбінату; 18 липня 2018 року Київський апеляційний суд скасував це рішення та задовольнив позов комбінату; 11 грудня 2018 року Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та надіслав справу на новий розгляд; 19 червня 2019 року Північний апеляційний господарський суд знову ухвалив рішення на користь комбінату, задовольнивши його позов; 31 жовтня 2019 року Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та надіслав справу на новий розгляд; 23 листопада 2021 року Північний апеляційний господарський суд ухвалив нове рішення, відхиливши вимоги комбінату; 1 червня 2022 року Верховний Суд ухвалив остаточне рішення у справі, відхиливши касаційну скаргу комбінату, залишивши чинним рішення апеляційного суду від 2021 року та рішення Господарського суду Києва від 2017 року.
Таким чином, Верховний Суд визнав, що кошти з рахунків комбінату у сумі 126 мільйонів доларів та 462,5 мільйонів гривень було списано у 2015 році. Більше того, представники Фонду гарантування вкладів у суді підтверджували, що станом на 17 грудня 2015 року, коли ухвалили рішення про ліквідацію банку, цих коштів на рахунках комбінату вже не було, оскільки більша частина цієї суми була спрямована на погашення заборгованості боржників на підставі договору поруки.
Однак через непослідовні дії ліквідатора банку цей борг виник знову, хоч і лише «на папері». Не чекаючи на остаточне рішення Верховного Суду, ліквідатор у липні 2019 року, коли ще чинним було рішення апеляційного суду на користь комбінату, анулював операції зі списання коштів поручителя у 2015 році та відновив кредитну заборгованість. Однак ліквідатор проігнорував рішення Верховного Суду, яке скасувало апеляційне рішення у жовтні 2019 року. Внаслідок цього на балансі банку продовжувала враховуватися заборгованість позичальників, яка була погашена коштами комбінату ще у 2015 році.
Більше того, через рік після рішення Верховного Суду, у листопаді 2020 року, права вимоги щодо цієї заборгованості у складі пулу активів банку продали з дисконтом близько 99%. Покупцем стало ТОВ «Максі Кепітал Груп», яке сплатило за активи, включаючи права вимоги щодо кредитів на загальну суму близько 6 мільярдів гривень, близько 85,6 мільйонів гривень. Згідно з укладеним договором, компанія отримала права вимоги до позичальників банку, а отже — і до Полтавського ГЗК як поручителя за ними.
Кілька років ТОВ «Максі Кепітал Груп» не висувала жодних претензій до комбінату. Проте на початку 2023 року компанія подала позов до суду з вимогою стягнути з комбінату 4,7 мільярда гривень боргу з відсотками як із поручителя за кредитом низки боржників банку «Фінанси та кредит». Йшлося про ті ж борги, які Верховний Суд визнав погашеними ще 2015 року. У вересні 2023 року Полтавський господарський суд позов задовольнив, а Східний апеляційний суд у січні 2024 року залишив це рішення без змін.
Представники Фонду гарантування вкладів у судах стверджували, що оскільки права вимоги щодо кредитів уже продано новому кредитору, то й анулювати внесені у липні 2019 року зміни з урахуванням рішення Верховного Суду неможливо. Апеляційний суд фактично визнав, що цих боргів, а отже, і поруки комбінату за ними, не існувало до липня 2019 року, коли вони знову з'явилися на папері, тобто на балансі банку.
Однак інше рішення у цій справі у червні 2024 року винесла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Судді визнали, що списання коштів з рахунків комбінату у 2015 році в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами підтверджено остаточним судовим рішенням, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання і не може бути поставлене під сумнів. Отже, суди повинні це врахувати і не могли приймати інших рішень через дії ліквідатора банку на підставі ухвали апеляційного суду, яка згодом була скасована. У рішенні йшлося: «З огляду на викладене вище колегія суддів приходить до висновку, що угоду зі списання банком грошових коштів з поручителя у 2015 році є правомірною в силу статті 204 Цивільного кодексу, а відтак зобов'язання ПрАТ «Полтавський ГЗК» як поручителя за кредитними договорами, забезпеченими порукою, було припинено у серпні».
А отже, на момент продажу у листопаді 2020 року ТОВ «Максі Кепітал Груп» права вимог щодо кредитів банку «Фінанси та кредит» у розмірі 3,9 мільярда гривень не існувало, адже ця заборгованість ще в 2015 році була погашена поручителем — ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат».
Колегія суддів також зазначила, що заборгованість у бухгалтерському обліку банку знову виникла виключно внаслідок «непослідовних дій банку щодо добровільного виконання ухвали апеляційного суду» у липні 2019 року та одночасно «не вчинення жодних дій» після скасування цієї ухвали. Втім, з урахуванням спірної судової практики в інших процесах, колегія суддів Касаційного господарського суду вирішила передати справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка має ухвалити остаточне рішення.
За даними у системі YouControl, бенефіціарами ТОВ «Максі Кепітал Груп» є Сергій Глухенький, Сергій Грачов, Василь Котинкевич та Леонід Крючков. Кожному належить по 25% статутного капіталу компанії.
Сергій Глухенький — адвокат із Бердичева, у різний час він був засновником чи директором низки маловідомих компаній, які працюють у різних галузях. За даними судового реєстру, він активно займається типовими для адвоката справами: зі стягнення боргів, самочинного будівництва або встановлення опіки.
Сергій Грачов — власник компанії «Дніпро Капітал», яка до 2023 року належала Василю Котинкевичу. За даними на її сайті, фірма займається викупом проблемних активів банків у стані ліквідації, вирішенням судових спорів та оформленням земельних ділянок. На сайті компанії дослівно вказано, що «Сергій Грачов був одним із засновників однієї з найбільших фінансово-промислових груп в Україні, із вартістю підприємства у кілька мільйонів доларів».
Василь Котинкевич — засновник ПП «Консалтингова компанія КНК», яке займається стягненням проблемної заборгованості. Разом із Сергієм Грачовим він входить до наглядової ради благодійної організації «Час дій». За даними на її сайті, вона припинила діяльність у березні 2022 року.
Леонід Крючков — найвідоміший із співвласників ТОВ «Максі Кепітал Груп». У 2019 році він був за крок від того, щоб стати депутатом Верховної Ради за списком проросійської забороненої партії ОПЗЖ Віктора Медведчука. Тоді ОПЗЖ провела до Верховної Ради за списком 37 народних депутатів, Крючков йшов за номером 40 у списку. Фактично, якби фракція не розпалася після початку повномасштабного вторгнення РФ, він уже давно отримав би право на депутатський мандат замість колег, що втратили його.
У бізнес-колах Леонід Крючков також відомий як рідний брат екс-депутата Дмитра Крючкова, засудженого Вищим антикорупційним судом на 15 років ув'язнення за розкрадання понад 1,5 мільярда гривень коштів державних компаній «Черкасиобленерго» та «Запоріжжяобленерго». В даний час він ховається за кордоном. У той же час Леонід Крючков також причетний до державних компаній, але кримінальних справ уникнув. Так, у 2014 році він недовго очолював державну компанію «Укрспецекспорт», а у 2015 році був заступником директора підприємства «Укрінмаш», що входить до складу АТ «Українська оборонна промисловість» (раніше — концерн «Укроборонпром»).
Е з 2000-х років братів Крючкових звинувачували у рейдерстві. Втім, сам Леонід Крючков у інтерв'ю БізнесЦензору 2019 року це заперечував і стверджував, що з братом не спілкується. За його словами, перший мільйон він заробив на початку 2000-х років, стягуючи з Міністерства оборони борги за пальне. Згодом разом із братом вони встановили контроль над підрядниками «Енергоатому». Пізніше Леонід Крючков зайнявся будівельним бізнесом і був помічником столичного забудовника та екс-регіонала Вадима Столара. Правоохоронці розслідували низку справ про порушення законодавства під час будівництва. Наприклад, одна із пов'язаних із Крючковим фірм без дозвільних документів звела бізнес-центр на місці диспетчерської «Київпастрансу», а потім легалізувала самобуд за допомогою нотаріуса. Згодом Леонід Крючков почав займатися перевалкою в порту Миколаєва, а 2017 року просував проект будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива за технологією російської державної корпорації «Росатом».