Питання про те, хто має очолити Міністерство енергетики, виявляється набагато складнішим, ніж здається на перший погляд. На цей момент посаду виконуючого обов'язки міністра займає Артем Некрасов, але розглядається можливість призначення Дениса Шмигаля. Щоб зрозуміти логіку такого рішення, варто порівняти обох кандидатів за кількома параметрами.
Некрасов має навіть більший досвід роботи в енергетичному секторі, ніж Шмигаль. Обидва чоловіки працювали в державному секторі за часів президентства Зеленського. До того Некрасов трудився в структурах енергетичного олігарха Григоришина, тоді як Шмигаль працював у компаніях Ахметова. Однак якщо Некрасов присвятив енергетиці практично все своє професійне життя, то Шмигаль займався цією сферою лише кілька років.
Щодо захисту енергетичної інфраструктури під час зимових обстрілів, ні Некрасов у ранзі виконуючого обов'язки міністра, ні Шмигаль як прем'єр не виявили особливої активності. Жодна з цих осіб не блокувала й не сприяла будівництву захисних накриттів для підстанцій. Процес розвивався сам по собі, ніби трава, що росте, залишаючись поза межами відповідальності Міністерства енергетики та Кабінету Міністрів.
Обидва мають спільний досвід роботи в корупційному середовищі енергетичного сектора. Некрасов працював під керівництвом Германа Галущенка, а Шмигаль — у структурах, які називають «Сигізмундом». Обидва були обізнані в цих питаннях, але, судячи з того, що їхні імена не з'являються навіть на рівні чуток у так званих «плівках Міндіча», вони, ймовірно, не були ключовими фігурами в цих схемах.
Одна з помітних різниць у діяльності виявилася на громадській арені. Коли Некрасов став виконуючим обов'язки міністра, він розблокував конкурс на розподілену газову генерацію, який був заморожений ще за часів, коли Шмигаль був прем'єром, а Галущенко — міністром. Це можна розцінити як позитивний крок. Однак той факт, що одним із переможців конкурсу стала компанія, пов'язана з Томашем Фіалою, власником «Української правди» та партнером екс-керівника «Укренерго» Володимира Кудрицького, викликає певні питання для Зеленського, який має негативне ставлення до цих прізвищ.
На рівні громадської думки Некрасова легко позначити як «людину Галущенка» — це клеймо, яке виборці не сприйматимуть позитивно. Шмигаль же давно не називають людиною Єрмака чи Арахамії. Він просто Шмигаль — досить дратівний член команди Зеленського, якого використовують для затикання різних дір в управлінні.
Щодо компетенцій на непублічному рівні, позиції Некрасова в команді Галущенка були на рівні старшого виконавця. Він керував «Гарантованим покупцем» та був радником президента «Енергоатому». Однак ці посади не стосувалися контролю над ключовими потоками фінансування. На радарах спеціалізованих служб Некрасов ніколи не проходив як значна фігура в цьому угрупуванні. На відміну від інших членів команди Галущенка, яких називали «Тенором», «Решиком» та «Рокетом», НАБУ досі не переслідує Некрасова. Це дає підстави припускати, що він міг бути елементом системи розподілу коштів, але не самою системою й не тим, хто нею керував.
Прем'єрська посада Шмигаля передбачала створення власних управлінських вертикалей. Однак ці структури були набагато менш помітними, ніж у Галущенка. Якщо згадати термін «стефурак», то мало хто асоціюватиме його з якимось конкретним скандалом чи схемою. Це може бути навмисною стратегією Зеленського, який раніше залучав до своєї команди людей на кшталт Миколи Мінділя та Андрія Єрмака.
Призначення досвідченішої людини на менш помітну посаду, ніж та, яку займав скомпрометований Галущенко, виглядає логічним. Особливо якщо враховувати можливість виборів у найближчому майбутньому, для яких потрібні значні фінансові ресурси. Крім того, незалежно від політичних перспектив, команді Зеленського потрібні кошти для підтримки свого статусу.
Політична різниця між кандидатами також суттєва. Некрасов — абсолютно невідома для населення особа. Таким же невідомим був Шмигаль п'ять років тому, коли Зеленський залучив його до уряду. Однак історія його входження в політику цікава. За розповіддю журналіста Романа Кравця з «Української правди», Зеленський вибрав Шмигаля на початку свого президентства, коли той був головою Івано-Франківської обласної адміністрації. Президент часто відпочивав на резиденції у Гуті, яку збудував ще Янукович. Легенда розповідає, що Шмигаль, який тоді щойно перейшов на державну службу з роботи в Ахметова, запитав у досвідченіших чиновників, як прийняти президента та чим його вразити.
Йому порадили урочисто відкрити якийсь об'єкт із перерізанням стрічки та організувати гарне святкування на галявині. Цей прийом настільки сподобався новому президентові, що коли пізніше шукали непокалені кандидатури для уряду молодого прем'єра Олексія Гончарука на посаду міністра розвитку громад та територій, Зеленський згадав приємного губернатора.
Пізніше Шмигаль став прем'єром і встановив рекорд України за тривалістю перебування на цій посаді — навіть довше, ніж Микола Азаров. Тепер його знають усі українці, про нього складають меми з приводу кожного нового завдання. І це якраз вигідно Зеленському. Причина проста: людям набагато легше асоціювати подальші проблеми в енергетиці та відключення світла з відомою їм персоною, ніж з невідомою. Коли виборець розчарований, але не знає, кого звинувачувати, він звертає гнів на найближчу відому йому фігуру в управлінській вертикалі. А наступна за ієрархією — сам президент.
Тому збереження Некрасова на посаді міністра означало б неминучі проблеми для Зеленського як політика. Путін продовжуватиме руйнування енергетичної інфраструктури впродовж зими. Президентові в будь-якому випадку потрібне громовідведення — спосіб перенаправити громадське розчарування. І тут Шмигаль ідеально підходить на роль такої затички. Для українців це не буде ні холодно, ні спекотно — просто шоу з популярнішим актором на сцені.
Зеленський уже знайшов іншого кандидата для Міністерства оборони, але детальна розмова про ці зміни відбудеться пізніше, коли вони наблизяться до парламенту, який має формально затвердити президентські рішення.