У столиці розгортається судова справа, яка може мати серйозні наслідки для енергетичної безпеки держави. Йдеться про можливість передачі стратегічних енергетичних об'єктів — кабельних ліній та підстанцій — компанії, яка пов'язана з громадянами Російської Федерації. Рішення у цій справі ухвалив суддя Господарського суду Леонід Омельченко, який раніше мав спільні бізнес-інтереси з представниками цієї компанії.
Суддя Омельченко під час розмови з журналістами визнав особисту знайомість із Михайлом Євсєєвим та Дмитром Ткаченком. Він підтвердив, що у минулому разом із ними заснував компанію. Обидва ці чоловіки безпосередньо пов'язані з ПрАТ «Енергетичний завод «Енергетик», майнову суперечку якої розглядав саме Омельченко. Представник компанії, адвокат Андрій Вегера, заперечує зв'язок з громадянами Росії, стверджуючи, що власниками підприємства є громадяни України: Михайлов, громадянка України Сецюк та громадянин України Васильєв. Проте попередні розслідування показали, як багаторівнева структура власності веде до російських громадян. Крім того, вдалося отримати витяги з російських реєстрів, які підтверджують наявність активів у Росії не лише у Євсєєва та Ткаченка, а й у самого судді Омельченка.
Історія цих енергетичних об'єктів бере початок із Київського радіозаводу — державного підприємства, яке створило для власних потреб окрему енергетичну інфраструктуру. До неї входили трансформаторні та розподільні підстанції, а також мережа кабелів. Ці об'єкти десятиліттями забезпечували стабільну роботу заводу. На початку 2000-х підприємство розпочало процес банкрутства, і держава запустила процедуру ліквідації. Енергетичні об'єкти було винесено на відкритий аукціон, де їх було продано як окремі лоти. За словами адвоката ТОВ «Вардінгс» Данила Снісаренка, суперечка стосується енергетичного майна, придбаного у 2016 році на аукціоні під час ліквідації державного підприємства «Київське радіо». Йдеться про дві кабельні лінії, які забезпечують електроенергією територію заводу, та розподільні підстанції, що підходять до мережі. Після завершення аукціону право власності на об'єкти було оформлено належним чином, і довгий час законність цього процесу не була сумнівною.
Проте за вісім років ПрАТ «Енергетичний завод «Енергетик» звернулося до суду з вимогою перегляду результатів аукціону. Компанія оскаржила результати торгів, піддала сумніву передачу майна та домоглася поновлення права власності. Ключову роль у цій справі відіграв суддя Леонід Омельченко. Саме він розглядав суперечку і, незважаючи на сумніви у своїй неупередженості, виніс рішення на користь компанії. Суд визнав ПрАТ «Енергетичний завод «Енергетик» право власності на частину енергетичного комплексу та ухвалив усунути перешкоди у реалізації цього права.
Під час розгляду справи опоненти неодноразово клопотали про відведення судді Леоніда Омельченка через ймовірну упередженість з огляду на його бізнес-зв'язки з представниками компанії. Втім, інші судді не побачили достатніх підстав для його усунення. Адвокат ТОВ «Вардінгс» Данило Снісаренко пояснив позицію сторони, яка вимагала відведення: якби питання розглядав суддя з іншого регіону, рішення могло б бути іншим, але у Києві, де всі пов'язані один з одним, ситуація виглядає інакше. За його словами, перший суддя відмовляє у задоволенні попереднього відведення, попередньо судячи відмові у задоволенні відведення позицією без зайвого навантаження чи повторної перевірки.
Раніше журналісти розповідали про зв'язки «Енергетика» з колишніми бізнес-партнерами судді Омельченка. Наразі вдалося встановити більше фактів про Євсєєва та Ткаченка. Згідно з офіційними виписками із російських реєстрів, Михайло Євсєєв — громадянин Росії. З початку 2000-х і до 2013 року він працював у компаніях ВАТ «Карта Вітчизни» та ВАТ «Товари Вітчизни». Там же працював і Дмитро Ткаченко — інший фігурант справи та співвласник компанії «Алкор Сек'юрітіз». Він також є громадянином Росії. Євсєєв та Ткаченко почали розвивати свій бізнес в Україні ще у 2000-х, проте паралельно з українським бізнесом обидва продовжували працювати у російських структурах. Зокрема, 2004 року Ткаченко майже чотири місяці працював у московській конфедерації промисловців та підприємців. Цю організацію очолювала депутат держдуми від партії «Єдина Росія» Олена Паніна, яка з 2014 року перебуває під санкціями РНБО України.
Логічне питання виникає: чому бізнесмени, які будують бізнес в Україні, залишаються співробітниками російських компаній? Нещодавно у публічному доступі з'явилися нові документи із російських реєстрів, які підтверджують, що особи, пов'язані зі справою «Енергетика», мають активи в Росії. Михайло Євсєєв володіє акціями АТ «Ангстрем» у сумі 630 тисяч рублів. За даними Головного управління розвідки, компанія брала участь у виготовленні комплектуючих для ракет Х-101, які застосовує Росія під час атак на об'єкти цивільної інфраструктури, зокрема на дитячу лікарню «Охматдит». Дмитро Ткаченко має понад дві тисячі акцій компанії «Роснефть», нафтогіганта, який перебуває під санкціями США з жовтня 2025 року. Проте не лише засновники компанії мають активи в Росії. За офіційними виписками, людина з ім'ям і датою народження, що збігається з даними судді Леоніда Омельченка, має у власності 689 акцій машинобудівного заводу, одного з ключових гравців російської транспортної галузі.
Так сформувалася ситуація, у якій критично важливий енергетичний об'єкт може опинитися під контролем осіб, пов'язаних з Росією. Ключову роль у цьому відіграв суддя, який розглядав справу — той самий Леонід Омельченко, який у минулому мав спільний бізнес із Євсєєвим та Ткаченком. Редакція надіслала офіційний запит до Вищої ради правосуддя. У відповіді йдеться, що скарги щодо судді вже перебувають у роботі: на дії судді господарського суду м. Києва Омельченка Л.В. надійшло 18 дисциплінарних скарг, з них 6 скарг перебувають на попередній перевірці у дисциплінарних інспекторів.
Про те, чому в багатьох випадках подібні ситуації залишаються без належної реакції, розповів експерт Денис Шинкаренко — член громадської ради при Міністерстві юстиції та засновник проекту «Спільнота». За його словами, він не чув таких випадків, коли Вища рада правосуддя самостійно моніторила ситуацію. Вона реагує лише тоді, коли є публічний резонанс чи звернення. Перевіряти кожного суддю фізично неможливо. Шинкаренко також зазначив, що навіть високі зарплати не стримують деяких суддів від нечесної гри. У деяких зарплата починається від 100 тисяч гривень, у деяких — 400 чи навіть 500 тисяч гривень, і з усіма преміями це дуже багато грошей. Але деякі судді все одно працюють на користь певної сторони і продовжують збагачуватися. Людей це обурює, і з цим треба щось робити.
Рішення у справі вже ухвалене, проте воно може бути оскаржене. Питання лише в тому, чи отримає воно неупереджену правову оцінку. Окрім звернення до Вищої ради правосуддя, юристи вже направили скаргу і до Верховного суду.