Всеукраїнське об'єднання «Свобода» довгий час розглядалося експертами та громадськістю як партія з чіткою ідеологічною основою — явище рідкісне в українській політиці після розпаду соціалістичного та комуністичного руху. Найвищої популярності партія досягла у період 2009–2012 років. Організація, яка до 2004 року називалася Соціал-націоналістичною партією України, пройшла ребрендинг та змінила керівництво. Олег Тягнибок прийшов на місце Ярослава Андрушківа. На парламентських виборах 2006 та 2007 років партія отримала відповідно 0,36 та 0,76 відсотка голосів, сумарно залучивши 270 тисяч виборців.
Поворотним моментом стали позачергові вибори до Тернопільської обласної ради 15 березня 2009 року, де «Свобода» здобула переконливу перемогу з результатом понад 34,69 відсотка. Цей успіх позначив початок електорального зростання партії. 31 жовтня 2010 року свободівці вперше вийшли за межі західноукраїнського регіону, програвши на Закарпатті, але отримавши депутатські місця у Житомирській, Вінницькій міських радах та Київській обласній раді. У жовтні 2015 року партія повторила цей результат, додатково утворивши фракції у Кіровоградській обласній та Кропивницькій міській радах.
Переломним моментом у долі партії стали проміжні вибори 28 жовтня 2012 року. Тоді «Свобода» посіла п'яте місце на парламентських виборах, отримавши 10,45 відсотка голосів, що становило 2 129 246 виборців. Цей результат можна пояснити кількома факторами. По-перше, активізацією західноукраїнського електорату, який традиційно демонстрував найвищу явку. По-друге, частина виборців партії «Батьківщина» з Заходу, Півночі та Центру України перейшла до «Свободи», як і частина електорату партії «Наша Україна», яка тоді посіла сьоме місце. По-третє, значний вплив мав голова економічної ради партії, бізнесмен Ігор Кривецький, який був народним депутатом сьомого скликання та став основним фінансистом партії, що дало йому можливість проводити активну агітаційну роботу.
Революція гідності 2013–2014 років, яка забрала життя 19 партійців «Свободи» на Майдані Незалежності в Києві, та російсько-українська війна, що тривала вже 12 років і забрала життя 200 націоналістів на фронті, не зупинили процес занепаду партії. Останніми роками спостерігається поступове скорочення електорального впливу партії до її традиційного ареалу в межах Галичини, Буковини та Волині.
На виборах 2014 року партія отримала лише 4,71 відсотка голосів, або 742 722 виборців, маючи лише 6 мажоритарників. Навіть участь у кабінеті міністрів не допомогла партії. В уряді працювали в.о. міністра оборони Ігор Тенюх, віце-прем'єр з питань гуманітарної політики Іван Сич, міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник та міністр аграрної політики та продовольства Ігор Швайка. Після цього партія провела кадрове чищення, втративши близько 1200 осіб, що негативно позначилося на її рейтингу. Однак у 2015 році партійці «Свободи», які захищали Україну, створили «Легіон Свободи», об'єднавши своїх побратимів зі ЗСУ, НГУ та добровольчих батальйонів Міністерства внутрішніх справ України. Батальйон очолює свободівець Петро Кузик, підполковник бригади Національної гвардії «Рубіж».
У березні 2015 року своє членство у «Свободі» припинив Сергій Рудик, який у 2014 році обирався як самовисуванець та партієць. Нині він входить до партії «За майбутнє» у парламенті та перебуває у лавах Збройних Сил України.
На муніципальних виборах 2015 року партія отримала лише 1,32 відсотка, або 1411 мандатів. Через п'ять років результат дещо покращився — 2,14 відсотка, або 887 мандатів. 7 квітня 2017 року з лав «Свободи» через розбіжності з однопартійцями у Тернопільській міській раді було виключено депутатів Романа Навроцького, Ігоря Турського та Івана Сороколіта. Останній у 2020 році посів друге місце як висуванець партії «Сила людей», отримавши 5,88 відсотка голосів, поступившись меру-свободівцю Сергію Надалу, який отримав 74,59 відсотка підтримки виборців. Нині І. Сороколіт та І. Турський є позафракційними депутатами міськради, оскільки фракція «Сили людей» припинила існування через саморозпуск. Р. Навроцький став членом фракції «Європейська солідарність».
Вибори 2019 року не принесли партії успіху. Балотування голови Секретаріату Руслана Кошулинського у президенти України 31 березня дало партії дев'яте місце з результатом 1,62 відсотка, або 307 244 голоси. Дострокові парламентські вибори 21 липня того ж року, на яких націоналістичні сили виступили об'єднаним фронтом, принесли партії 2,6 відсотка.
До складу першої п'ятірки об'єднаного списку увійшли лідер Національного корпусу Андрій Білецький, нині командир 3 окремої штурмової бригади Національної гвардії України, лідер «Правого Сектору» Андрій Тарасенко та Дмитро Ярош, який до 2015 року очолював «Правий Сектор». О. Білецький та Д. Ярош представляли 217 та 39 округи Оболонського району Києва та міста Синельникове на Дніпропетровщині. Нардепом стала Оксана Савчук від 83 округу у Івано-Франківську, яка на момент обрання була секретарем міської ради. Цьому передував союз «Свободи», «Національного Корпусу», «СІЧ14» та «Правого Сектора» з Конгресом Українських націоналістів, утворений 16 березня 2017 року. Саме тоді свободівці почали намагатися врятувати свою політичну репутацію, яка почала псуватися у 2016 році.
Літом 2016 року, за даними Української правди, партія «Свобода» засвітилася у документах Партії Регіонів. У них згадується платіж від нардепа-регіонала V–VII скликання Віталія Калюжного, який 4 листопада 2010 року передав комісії «Свободи» 200 тисяч доларів. Партійці заперечували цей факт.
Пізніше восени 2016 року партія потрапила у скандал із фінансуванням. Її основним спонсором став головний бухгалтер Ярослав Пелешак, який пожертвував партії 761 400 гривень, будучи на той момент пенсіонером. Цей факт обурив НАЗК, і суд визнав Я. Пелешака винним у одноосібному фінансуванні політичної сили. Загалом він перерахував близько 2,3 млн гривень.
У листопаді 2019 року лави партії залишили нардеп восьмого скликання Юрій Левченко та його помічники-консультанти Святослав Кутняк та Прохор Антоненко, які тоді були депутатами Київської ради від «Свободи». Колишні партійці очікували від С. Кутняка та П. Антоненка складання мандатів. У 2020 році Ю. Левченко заснував нову політичну силу «Народовладдя», яка отримала 0,01 відсотка та три мандати в Онуфріївській селищній раді Олександрійського району Кіровоградської області, де за неї проголосувало 11,54 відсотка, або 579 виборців. Партія поступилася «ОПЗЖ», «Слузі народу» та «Батьківщині». Після 24 лютого 2022 року більшість партійців, зокрема С. Кутняк та П. Антоненко, стали співзасновниками та членами політичної ради партії «Народовладдя» та перебувають у лавах Збройних Сил та Національної гвардії України.
Партія фінансується виключно членами та прихильниками. На муніципальних виборах 2020 року «Свобода» посіла шосте місце, отримавши 887 мандатів, або 2,14 відсотка, до яких додалися 17 голів ОТГ. Свободівці отримали посади мерів у Тернополі, Івано-Франківську, Хмельницькому та Кам'янці-Подільському. У Хмельницькому Олександр Симчишин переобрався від власної регіональної сили «Команда Симчишина», яка виступила союзником націоналістів. На Івано-Франківщині партія впевнено перемогла, отримавши понад 19,37 відсотка голосів до обласної ради, 6 мерів, у тому числі в обласному центрі з результатом понад 84,78 відсотка, та 231 мандат в області. З цього моменту область вважається електоральним ареалом «Свободи».
Однак низка негативних епізодів у діяльності партії підірвала її сподівання на політичне майбутнє. Насамперед, це співпраця з «ОПЗЖ». Після виборів до Сарненської районної ради Рівненської області у листопаді 2020 року виникла політична криза через необрання голови районної ради. Фракції «Слуга Народу», «За майбутнє» та «Сила та честь», які планували створити коаліцію, не прийшли на дві сесії. Причиною стала відсутність представника партії СІЧ Анатолія Остапчука, котрий відмовився від обласного мандата на користь мандата депутата районної ради. Опозиція у складі фракцій «Батьківщини», «Європейської солідарності», «Радикальної партії Олега Ляшка» та «ОПЗЖ» звинуватила їх у навмисному саботажі. Остаточна коаліція «ОПЗЖ», «Свободи», «ЄС» та «РПЛ» утвердилася 29 листопада того ж року, а Остапчук не був зареєстрований депутатом райради. Така коаліція склалася, бо «ЗМ», «СН» та «СІЧ» підтримували тодішнього голову ради Володимира Кохана, а їхні опоненти представника «ЄС» Ярослава Яковчука, який очолював район із 2015 по 2019 роки. Нині Я. Яковчук є головою Сарненської районної ради.
Другий випадок співпраці «Свободи» та «ОПЗЖ» стався у Конотопі Сумської області, де мером був свободівець Артем Семеніхін. У жовтні 2020 року він програв самовисуванцю Олександру Луговому, який помер 16 листопада від COVID-19. У результаті на січень 2021 року було призначено повторні вибори мера, на яких А. Семеніхін знову переміг. Після цього реваншу ситуація у Конотопській міській раді стрімко змінилася.
За інформацією ресурсу «Інша думка», у червні 2021 року коаліція «Свободи» та «ОПЗЖ» на чолі з А. Семеніхіним вирішила всі кадрові питання у міській раді. Журналіст Спартак Сергієнко опублікував результати поіменного голосування та публічно заявив про співпрацю націоналістів з представниками Бойка–Медведчука у Конотопі. С. Сергієнко також зазначив, що О. Семеніхін того ж року відмовив депутату Конотопської райради Миколі Біркуну у розгляді питання про звернення до Президента України з проханням заборонити «Опозиційну платформу — за життя» та «Партію Шарія». Своє рішення він пояснив тим, що такі дії не входять до компетенції міської ради.
Повертаючись до Рівненської області, варто відзначити скандал, у який потрапила «Свобода» у зв'язку з мобілізацією військовозобов'язаних у період повномасштабної агресії Російської Федерації. 4 серпня 2025 року група молодих людей разом із депутатом Костопільської міської ради Андрієм Москвичем двома автомобілями заблокували мікроавтобус Кременецького ТЦК та СП, який перевозив мобілізованого до центру підготовки підрозділів. Група із 6 осіб агресивно намагалася умовити військовослужбовців передати його нападникам. Серед них був Віктор Москвич, член земельної комісії міської ради та свободівець. Обласна організація «Свободи» на чолі з Анатолієм Бучинським, четвертим заступником голови Рівненської обласної ради, засудила такий крок та ініціювала відгук А. Москвича. Нині Андрій Москвич залишається чинним депутатом Костопільської міської ради. За даними ГО Рух «Чесно», у 2020 році він невдало балотувався до обласної ради за списками «Свободи» як безпартійна особа. До цього політичною діяльністю не займався.
З аналізу розвитку партії можна зробити висновок, що існує дві різні «Свободи». Одна представлена партійцями, які захищають чи захищали Україну на фронтах російсько-української війни, підтвердивши свою проукраїнську позицію. Багато хто з них заплатив за неї власним життям. Інша займається політичною боротьбою у тилу, готуючись до політичних баталій та виборів. Серед націоналістів справді є справжні патріоти, яких турбує майбутнє України. Однак партія не прижилася серед українського виборця, а сама «Свобода» нехтує кадровим чищенням, яке є важливим для всіх політичних сил.
Ключовою проблемою для партії є потреба у ротації керівного складу, який мав би запропонувати новий стратегічний курс, спрямований на подолання регіоналізму. Це буде складним завданням, оскільки ідеї «Свободи» успішно використовує «Європейська солідарність» Петра Порошенко, зокрема питання мови та церкви. Частина активних націоналістів може залишитися у лавах сил оборони або шукати себе в інших правоцентристських партіях.