Рідкісний випадок у практиці українського правосуддя: підозрюваного у корупції народного депутата-втікача затримали за кордоном. 5 січня 2026 року німецькі правоохоронці затримали Руслана Демчака, депутата Верховної Ради VIII скликання, якого Державне бюро розслідувань оголосило у міжнародний розшук. Демчак обіймав посаду заступника голови комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності. ГБР підозрює його у маніпуляціях на фондовому ринку та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, зокрема через фіктивні операції з облігаціями внутрішньої державної позики. За версією слідства, він легалізував понад 1 млрд грн корупційних грошей, особисто заробивши на цьому щонайменше 20 млн грн.
Руслан Демчак найбільш відомий українцям як власник мережі приватних медичних клінік «Добробут» та депутат від партії «Блок Петра Порошенка». Однак його бізнес-кар'єра розпочалася набагато раніше. У середині 90-х років він працював головним бухгалтером та директором у компаніях «Еквівес», «Еквівес-фінанс» та «Еквівалент-фінанс», які займалися операціями з цінними паперами. Ключову роль відіграла його участь в інвестиційній групі «Ініціатива», яка стала основою майбутньої бізнес-імперії UBG — Ukrainian Business Group.
Під час ваучерної приватизації ці структури масово скуповували приватизаційні сертифікати населення. Українці за мізерні суми віддавали свої ваучери, а «Ініціатива» та пов'язані компанії накопичували пакети акцій підприємств. Характерною особливістю схеми було те, що Демчак оформляв активи не на себе, а на родичів.
Наприкінці 90-х — на початку 2000-х років Демчак разом зі своїм молодшим братом Богданом почали виводити придбані підприємства у банкрутство. Будівельний комбінат «Індустрія» після переходу під контроль пов'язаних осіб довели до банкрутства та ліквідації, якою займався Богдан Демчак, який на завершальному етапі був єдиним засновником комбінату, його директором та ліквідатором. Аналогічна історія сталася з ТОВ «Хімфаворит» — фармацевтичним активом радянських часів, банкрутство якого було оформлене судом у 2001 році. Схема була простою: управління активом, рішення про банкрутство та розпродаж майна — все в межах однієї родини без зовнішнього контролю.
Паралельно з банкрутствами Демчак побудував модель розподілу власності між членами сім'ї. Батьки Руслана — Євген та Людмила Демчак, звичайні працівники управління освіти Липовецької райадміністрації Вінницької області, стали фігурувати як співвласники ПВХ «Будівельник» — підприємства з виробництва бетону в Київській області. Брат Богдан був залучений до володіння та управління групою «Ініціатива», яка працювала з активами недержавних пенсійних фондів. Дружина Демчака та дружина його брата Наталія Демчак стали власниками корпоративних прав у промислових та сервісних підприємствах, пов'язаних з «Індустрією» та медичною мережею «Добробут».
Така конструкція давала ключову перевагу: контроль залишався в руках однієї людини, але формально активи були розкидані між кількома власниками. Податкові органи, правоохоронці, кредитори бачили різних людей та різні компанії, хоча насправді все керувалося з одного центру.
У 2000-х роках Демчак побудував замкнену бізнес-екосистему, до якої увійшли фінансові компанії, страхові структури, сервісні підприємства — пов'язані з групами «Ініціатива» та UBG. Власники та топ-менеджери знову були родичами Демчака. Логічним продовженням стала поява у Демчака власних банків, які, виконавши свою незаконну місію, також були доведені до банкрутства.
Спочатку був ЕРДЕ банк, який займався видачею кредитів фіктивним компаніям та фінансовими маніпуляціями. Його ліквідація завдала шкоди державі на суму близько 458 млн грн. Потім Руслан Демчак став власником ще одного банку — RwS Банк. Історія повторилася: штрафи за підозрілі фінансові операції, визнання банкрутом у 2025 році, ліквідація та збитки державі у 200 млн грн. Дві банківські структури — майже 660 млн грн збитків для держави. Але сам Демчак залишився поза формальною відповідальністю, оскільки на папері він був просто одним із багатьох співвласників.
На початку 2010-х років Демчак вперше постав перед судом. Проти нього було відкрито кримінальне провадження за внесення недостовірних відомостей у декларації про доходи за 2008 та 2010 роки, чим він навмисне не нарахував та не сплатив податок у розмірі понад 15 млн грн. Однак у липні 2014 року Голосіївський районний суд Києва звільнив його від кримінальної відповідальності після того, як Демчак сплатив цю суму до бюджету.
У цей же період він вирішив легітимізувати свій вплив через політику. У 2010–2013 роках він очолював Раду Федерації роботодавців Києва — платформу для лобізму бізнес-інтересів. У 2012 році він зробив першу невдалу спробу стати народним депутатом України як самовисуванець від «Блоку Петра Порошенка» у 18-му окрузі у Вінницькій області.
Під час своєї депутатської каденції Демчак мешкав та був зареєстрований у великому заміському двоповерховому будинку площею 377 квадратних метрів у селі Крюківщина під Києвом на вулиці Ужгородська, 15, який записав на свого сина Богдана Демчака. У декларації за 2019 рік Демчак вказав вартість цього будинку лише у 300 тисяч гривень, коли його ринкова вартість, за оцінкою експертів, сягає щонайменше 2-3 млн грн. Антикорупційні органи розцінили це як спробу ухилення від сплати податків. Примітно, що у декларації за 2023 рік вартість будинку була вказана на рівні 17,8 млн грн із позначкою «це вартість на дату набуття права», тобто на момент 26 грудня 2019 року. Таким чином, близько 700 тисяч доларів США Демчак фактично легалізував через реєстрацію на сина права власності на особняк, який досі перебуває у володінні сина депутата-втікача.
Під час своєї депутатської каденції Демчак подав заяви до Апарату Верховної Ради з проханням поселити його у готелі «Київ» за бюджетні кошти, посилаючись на відсутність житла у Києві. На підставі цих заяв держава протягом усього терміну його депутатських повноважень сплачувала проживання у готелі. Однак щонайменше з вересня 2017 року по жовтень 2018 року Демчак був зареєстрований та проживав у власному будинку у селі Крюківщина. Незважаючи на це, держава продовжувала оплачувати йому готель у Києві — всього на суму 225,6 тисячи гривень. У 2017 та 2018 роках Демчак також подавав до Ради заяви на компенсацію за оренду житла у Києві та незаконно отримував її, за що закономірно отримав підозру.
Справа дійшла до суду вже під час повномасштабного вторгнення. У 2025 році Вищий антикорупційний суд України визнав Демчака винним, призначив йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з випробувальним строком на 1 рік, а також зобов'язав відшкодувати витрати та зробити благодійний внесок у розмірі 2 млн грн, які він перерахував на закупівлю броньованих автомобілів швидкої допомоги.
У 2016 році Генеральна прокуратура України розслідувала справу проти Демчака за ухилення від сплати податків. У 2018 році НАБУ відкрило провадження проти нардепа через невідповідність 52,2 млн грн його офіційним доходам. У 2019 році Національне агентство з питань запобігання корупції заявило, що у декларації депутата виявлено порушення більш ніж на 71,7 млн грн. Однак усі ці справи та претензії правоохоронців були анульовані. На момент 2019 року лише офіційно встановлені незаконні доходи депутата становили щонайменше 90 млн грн, що не завадило йому залишитися безкарним.
Здійснивши невдалу спробу переобратися у Верховну Раду як самовисуванець на виборах у 2019 році, у 2021 році Демчак отримав посаду радника з економічних питань у Посольстві України в Південній Кореї, що дало йому зручний трамплін для майбутньої втечі. У 2023 році НАБУ та ГБР повідомили Демчаку про підозру у допомозі маніпуляціям на фондовому ринку та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. За версією слідства, він був причетний до схеми із перепродажем цінних паперів, через яку легалізували понад 1 млрд грн. Демчак не став чекати на суд і поїхав за кордон, задекларувавши проживання в Республіці Корея. У квітні 2024 року НАБУ та ГБР оголосили його у розшук, а у жовтні 2025 року досудове розслідування було завершено. У тому ж 2025 році Вищий антикорупційний суд заочно визнав його винним у незаконному отриманні компенсації за оренду житла та засудив до 3 років позбавлення волі з випробувальним терміном, відшкодуванням витрат та благодійним внеском у розмірі 2 млн грн.
Механізм схеми легалізації грошей розпочався у 2017 році. На фондовому ринку вибудували схему, де метою було не заробити на інвестиціях, а намалювати фіктивний дохід, який би виглядав законним. Це була типова українська послуга для тих, хто мав брудні гроші та хотів їх «відбілити» через податкову.
Схема працювала як карусель. Фізична особа купувала облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які потім багаторазово продавалися та викуповувалися протягом одного торгового дня між пов'язаними брокерами, компаніями та фізичними особами. Формально ціни залишалися ринковими, але результат був закладено заздалегідь: фізичні особи системно отримували «прибуток», а юридичні особи — системні збитки, які цей прибуток забезпечували.
Наприклад, якщо ОВДП коштувала 100 тисяч грн, фізична особа продавала їхній пов'язаній юридичній особі за 95 тисяч грн, яка потім знову продавала їх фізичній особі за 100 тисяч грн. У фізичної особи таким чином з'являвся «інвестиційний дохід» у 5 тисяч грн, а у компанії — «інвестиційний збиток». Якщо прокрутити цю карусель багато разів на інші суми, можна було зробити непоганий «прибуток», за допомогою якого легалізувати великі суми брудних грошей.
Ключовим інструментом у цій схемі був режим біржових торгів під назвою «груповий звіт». Він дозволяв укладати угоди без повного резервування коштів чи цінних паперів. Фактично торгували «з повітря», а наприкінці дня підбивали результат через взаємозалік. Центральну роль у цьому механізмі грав АТ «РВС Банк» — банк Демчака, створений у 2015 році, який пізніше визнали банкрутом зі збитками у 200 млн грн.
Через рахунки в RwS банку на користь Демчака та інших осіб зараховувалися мільйонні суми штучного інвестиційного доходу. Потім банк без належного фінансового контролю забезпечував їх зняття готівкою та подальше перерахування. Фактично він виступав фінансовим провідником усієї схеми.
Коли Національний банк України провів планову перевірку RwS банку за період з червня 2015-го по липень 2018 року, результати були промовистими: 82 випадки порушення норм фінансового моніторингу операцій з публічними діячами; використання «карусельної» схеми купівлі-продажу ОВДП; клієнти банку отримали «прибутки» на суму 221,8 млн грн; 89,1% цієї суми (197,5 млн грн) видали готівкою через касу банку. Банк Демчака фактично став класичною «пральнею» грошей, лише з банківською ліцензією. За це народний депутат, очевидно, отримував подяку від клієнтів за легалізацію їхніх грошей.
У грудні 2017 року на рахунок Демчака у RwS банку зарахували «інвестиційний дохід» на суму 19,8 млн грн — майже одразу він зняв 5,4 млн грн готівкою через касу свого банку. У 2018 році Демчак переписав свій банк з ТОВ «Українська бізнес-група» (UBG) на Олександра Стецюка — свого колишнього помічника та партнера з тієї ж UBG. Ймовірно, він хотів подалі відвести очі, коли почнуться проблеми з викриттям схеми, і зробив власником свого банку типу «не пов'язана особа».
Середовище клієнтів банку Демчака було різноманітним. За даними ЗМІ, серед них були як колишні колеги Демчака по парламенту, так і державні службовці та бізнесмени. Максим Єфімов, колишній народний депутат України 8-го та 9-го скликань, відомий підкупом виборців та неособистим голосуванням у Раді, у 2018 році задекларував найбільший «інвестиційний дохід» від продажу облігацій серед усіх учасників схеми — 446 млн гривень. Тоді ж він одразу почав скуповувати активи, які раніше контролювалися родиною Віктора Януковича: «Донбасенерго» — один із найбільших виробників електроенергії в Україні, конгресно-виставковий центр «Парковий» у Києві, відомий як «вертолітний майданчик Януковича», а також дві вугільні шахти. У 2021 році Forbes оцінював стан Єфімова у 205 млн доларів.
Відомий в Україні бізнесмен та народний депутат аж шести скликань поспіль Олександр Фельдман, який володіє найбільшим харківським ринком «Барабашово», у своїй декларації за 2017 рік вказав прибуток від «відчуження цінних паперів» на суму понад 545 млн гривень. До схеми було залучено і його сина Олександра Фельдмана-молодшого, який того ж року задекларував ще 121 млн гривень з того ж джерела — від продажу облігацій. Разом вийшла символічна сума у 666 млн грн «інвестиційного доходу», тобто «відмитих» грошей через банк RwS.
Геннадій та Ігор Ткачуки — брати, обидва колишні депутати від «Блоку Петра Порошенка». Геннадій був депутатом Верховної Ради VIII скликання, Ігор — колишній начальник Одеської філії «Адміністрації морських портів України» та екс-депутат Вінницької міськради. Обидва задекларували «інвестиційний дохід» від ОВДП приблизно за 5 млн гривень за 2018 рік. Здавалося б, невеликі суми на тлі Єфімова чи Фельдмана. Однак у декларації за 2024 рік Геннадій Ткачук зазначив, що позичив третім особам 578 тисяч доларів. Ткачук також задекларував у себе готівкою 655 тисяч євро та 81 тисячу доларів, а у власності дружини — 303 тисячи євро та 155 тисяч доларів. Його брат Ігор у тій же декларації вказав 525 тисяч доларів готівкою і теж позичив комусь 580 тисяч доларів. Два брати з Вінниці тримають удома мільйони готівкою у валюті — і це після того, як вони скористалися схемою легалізації через ОВДП.
Схемою Демчака скористався також колишній міністр розвитку громад та територій (2020-2022), колишній голова НАК «Нафтогаз України» (2022-2024) та віце-прем'єр-міністр (2024-2025) Олексій Чернишов та його дружина Світлана Чернишова, доктор філологічних наук, професор КНУ ім. Шевченка. За даними слідства, вона отримала у 2017 році «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 9,1 млн гривень. У 2024–2025 роках ім'я Чернишова опинилося у центрі антикорупційного розслідування НАБУ та САП під кодовою назвою «Мідас». Слідство підозрює його у корупційних схемах та можливому розкраданні коштів в енергетичній сфері. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави 51,6 млн гривень, який за нього швидко внесли, після чого він вийшов із СІЗО. У матеріалах НАБУ та САП його дружина Світлана фігурує під псевдонімом «Професор» та, за версією слідства, могла бути залучена до передачі коштів у корупційній схемі.
Заступник мера Харкова Андрій Руденко, який у лютому 2015 року був призначений міським головою Геннадієм Кернесом, а потім працював під керівництвом Ігоря Терехова до квітня 2024 року, також отримав «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 15 млн гривень. Сьогодні Руденко перебуває у СІЗО під слідством, але не за відмивання коштів через банк Демчака, а за завищення вартості будівництва фортифікацій у Харківській області та розкрадання на цьому 5,4 млн гривень бюджетних коштів.
Серед клієнтів Демчака також виявився Віталій Бонк — власник та директор ТОВ «Нафтогазбуріння», бурової компанії, що започаткована у грудні 2016 року. У журналістських розслідуваннях Бонк фігурує як один із ключових бенефіціарів схем із освоєння коштів державних тендерів «Укрнафти». Його компанії системно отримували багатомільйонні підряди після скасування конкурентних процедур Prozorro, що дозволяло укладати прямі договори за завищеними цінами. Загалом його фірми виграли тендери на 597 млн гривень.
У списку учасників схеми Демчака також Тетяна Бамбізова — сестра колишнього топ-чиновника Державної фіскальної служби України Євгена Бамбізова, який є фігурантом кримінальних проваджень, у рамках яких відшкодував державі понад 130 млн гривень збитків за схеми із незаконним відшкодуванням ПДВ та фіктивними транзитними компаніями. Також Василь Андрієнко — директор ДПЗД «Укрінтеренерго» з 2018 по 2023 рік, який на державній службі якимось чином зміг накопичити 450 тисяч доларів заощаджень, та Андрій Пісний — голова Ради Української Асоціації Інвестиційного Бізнесу, яка сьогодні позиціонує себе як галузевий експерт інвестиційного ринку.
Відмивав гроші в RwS банку Станіслав Хош — колишній директор державної компанії «Укрінмаш», співзасновник компанії, що займається виробництвом запчастин для авіаційної техніки, та Віктор Ларченко — депутат Харківської міськради від партії «ОПЗЖ», довірена особа Фельдмана, який з 2005 року очолював Концерн «АВЕК і КО». Цікаво, що Ларченко за часів дії схеми щодо ОВДП уклав договір позики на суму 300 млн грн із сестрою Фельдмана Лілією Захаровою.
Окремим елементом схеми виступала видача готівки у відділеннях банку RwS Демчака. Було зафіксовано, що деякі з клієнтів банку отримували десятки млн гривень готівкою на руки, причому при тому, що не були особисто присутніми у банку, оскільки, за даними Державної прикордонної служби, перебували в цей час за кордоном. Народний депутат Максим Єфімов у січні-лютому 2018 року отримував готівку у цьому банку на суму 15 млн грн. У грудні 2017 року 12,7 млн грн готівкою отримав Олександр Фельдман, 15 грудня його синові видали ще 2,7 млн грн. При цьому всі вони в цей час не були за кордоном. Тим часом співробітники банку на допитах продовжували стверджувати, що клієнти були присутні особисто під час зняття готівки. Останнім елементом схеми було те, що банк Демчака просто видавав мільйони готівкою третім особам, оформлюючи це на громадських діячів, які на той момент були за кордоном.
Руслан Демчак свідомо використав свій банк для повного циклу «відмивання» грошей своїх, очевидно, корупційних клієнтів — зараховував великі суми, видавав їх готівкою третім особам фактично валізами, «виключаючи» при цьому фінансовий контроль. Великим питанням залишається те, чому всі його клієнти й досі не мають підозри за легалізацію брудних грошей. Демчака затримали, а решта клієнтів його «пральні» спокійно живе у статусі «успішних інвесторів».
Щоб зрозуміти, куди поділися гроші, які Демчак отримував за організацію та успішну реалізацію «каруселей ОВДП», слід подивитися на спосіб його сім'ї. Про маєток під Києвом, оформлений на сина Богдана, вже згадувалося. Але у Демчака є ще дві доньки. Старша дочка — 23-річна Катерина Демчак, яка, до речі, була введена в структуру володіння RwS банком як міноритарний акціонер з 1% акцій, мешкає у Великій Британії.
Катерина закінчила Queen Mary University of London, навчання у якому коштує до 34 тисяч фунтів на рік. Потім вона вступила до магістратури у King's College London, де Руслан Демчак оплачував її навчання до 45 тисяч фунтів на рік. Разом — щонайменше п'ять років елітної британської освіти, орієнтовно 200-250 тисяч фунтів витрат, що за курсом 2017-2024 років становить приблизно 10-12 млн гривень лише на навчання однієї дочки, без урахування проживання, харчування та інших щоденних витрат. Її сторінка в Instagram закрито, але ЗМІ вдалося «витягнути» деякі матеріали. В основному дівчина подорожує та відпочиває з друзями. Типовий спосіб життя golden youth — дітей українських чиновників та бізнесменів у Лондоні.
У LinkedIn Катерина вказала останнє місце роботи — бізнес-консультант у компанії Dun & Bradstreet, лідера у сфері маркетингової інформації та бізнес-аналітики. Компанія представлена в Україні через «АМБ Ризик-Інформ». Іронія ситуації в тому, що дочка організатора схеми легалізації мільярда гривень тепер працює бізнес-консультантом у компанії, яка займається аналізом ризиків та перевіркою благонадійності бізнесів.
Друга дочка Руслана Демчака 21-річна Тетяна з 2016 року мешкає у Британії, тобто поїхала у 12 років. Спочатку навчалася у Queenswood School — елітній приватній школі-пансіоні для дівчаток, вартість навчання у якій становить до 54 тисяч фунтів на рік із проживанням. Це приблизно 2,5 млн гривень щороку за курсом тих років. З 2023 року Тетяна навчається у MetFilm School — школі кіномистецтва. Орієнтовна вартість бакалаврських та магістерських програм для міжнародних студентів — 18-25 тисяч фунтів на рік без урахування проживання та додаткових витрат.
Своє розкішне життя в Лондоні з 2013 року будує і перша дружина Руслана Демчака Світлана Демчак (Барабаш), яка при цьому в Україні досі значиться директором філії № 1 ПАТ «Медичний центр «Добробут» у Києві, що може вказувати на продовження їхніх ділових відносин за відсутності. У Британії вона позиціонує себе як «біодинамічний психотерапевт», заробляючи на цьому від 50 фунтів за процедуру, маючи при цьому послугу «Діагностика підсвідомості з HELISSEN», яка коштує 200 фунтів.
Найцікавіше, звісно, не це. У лютому 2025 року Світлана стала також директором компанії TASTE OF LIFETIME LTD у місті Матлок. Ця компанія є операційною структурою бізнесу з оренди історичних апартаментів «Флоренс Найтінгейл». Це великий історичний особняк у Дербіширі, де можна зняти кімнату і провести там вікенд. На сайті компанії прямо вказані контакти Світлани, а сама оренда орієнтована, крім іноземців, і на гостей з країни-агресора, адже інтерфейс сайту має у переліку російську мову за відсутності української. В одному з відгуків на проживання в замку Florence Nightingale у Google прямо вказано про «господиню Світлану». В оренду пропонуються апартаменти на чотири кімнати вартістю від 160 до 300 фунтів. Загалом за повної заповненості за добу цей замок може приносити дружині Демчака 860 фунтів доходу.
Це будинок дитинства відомої британської медсестри і статистика Флоренс Найтінгейл, який у червні 2024 року був виставлений на продаж за 3,75 млн фунтів стерлінгів (близько 7,2 млн доларів). Тоді ж його, мабуть, і придбала Світлана Демчак. Навряд чи Світлана заробила такі кошти на біодинамічній психотерапії. А ось на чергову легалізацію брудних українських грошей свого чоловіка дуже схоже. Це, окрім логіки, підтверджує і прямий зв'язок із Демчаком, який простежується у структурі власності компанії Taste of lifetime LTD, яка набула особняка та директором якої є Світлана Демчак.
Компанія Світлани Демчак пов'язана з компанією UBG Corporation Ltd, яка, у свою чергу, через компанію Liquid GLD Ltd пов'язана з Дмитром Демчаком — сином Руслана та Світлани, який, звичайно ж, теж живе у Великій Британії. У 2017-2020 роках він навчався у University of Bristol (вартість навчання — 30 тисяч фунтів на рік), а в 2020-2021 роках отримував ступінь магістра в Royal Holloway, Лондон (вартість навчання — до 35 тисяч фунтів на рік). При цьому, що характерно, з 2019 до 2024 року працював у підконтрольному батькові RwS банку — тому самому банку-пральні.
У 2018 році син Руслана Демчака став власником 75% акцій британської компанії UBG CORPORATION LTD, яка фактично входить до структури Української бізнес-групи його батька, через яку він фактично і заволодів банком RwS. За британським реєстром, особисто Руслан Демчак був керуючим UBG CORPORATION LTD з 2011 до 2014 року. У 2018 році Руслан Демчак запровадив у цю компанію сина та екс-дружину Світлану як директора. Статутний капітал, який з моменту створення становив 200 тисяч фунтів, систематично зменшувався і в грудні 2025 року змінився ще з 50 тисяч фунтів до 20 тисяч фунтів стерлінгів. У 2024 році номінально було оновлено операційне управління компанії шляхом зміни прізвища Світлани Демчак на Барабаш.
У серпні 2023 року UBG Corporation Limited подала заявку на реєстрацію торгової марки Сонечко в Україні, а у квітні 2025 року марку було офіційно зареєстровано. Вирішальне значення має саме назва та перелік товарів, котрим оформлена правова охорона. Торгова марка охоплює товари 29 та 30 класів МКТУ — харчові олії та жири (насамперед соняшникову олію та продукти переробки насіння), а також борошно, крупи та інші зернові продукти. Тобто традиційні експортні товари України. Соняшникова олія, борошно, крупи — це те, на чому Україна заробляла мільярди доларів валютних надходжень до війни і продовжує заробляти під час війни.
Торгова марка SunShine не виглядає як роздрібний бренд українського споживача. Ніхто в Україні не купує олію чи борошно під брендом SunShine, з чого можна дійти невтішного висновку, що британська компанія UBG Corporation Limited займається експортом української аграрної продукції під брендом SunShine. Тобто Демчак, перебуваючи у розшуку за легалізацію мільярда гривень, через підконтрольну британську фірму продовжує заробляти на перепродажі українських стратегічних товарів.
Окрім цього, з листопада 2024 року Дмитро Демчак став власником бізнесу Sense Logistics. За описом на сайті, це транспортно-логістична компанія з міжнародною командою та технічним обладнанням, яка спеціалізується на експорті товарів з Південної Кореї та організації доставок до країн Східної Європи. Не дивно, адже саме до Південної Кореї втік його батько, де одружився з місцевою дівчиною.
Sense Logistics спеціалізується на електротоварах, включаючи радіопідсилювальні пристрої, компоненти для дронів та пристрої керування сигналами. За відкритими даними імпортної бази Import Genius, у 2025 році компанія Демчака експортувала в Україну генератори сигналів для ТОВ «Сторквей». ТОВ «Сторквей» виготовляє унікальні РЕБ «Ай-Петрі» — системи радіоелектронної боротьби для захисту від дронів. Фактично розробка «Ай-Петрі» та контроль над ТОВ «Сторквей» здійснюються через «Благодійний фонд Порошенка». Примітно, що наприкінці 2024 року ТОВ «Сторквей» виграло тендер на постачання державним коштом пристроїв на 8 млн гривень. Тобто син Демчака постачає комплектуючі для РЕБ, які виробляються структурами п'ятого президента України, після чого вони разом заробляють бюджетні гроші на постачанні цих РЕБ державі.