Київський окружний адміністративний суд зобов'язав Державну міграційну службу України ухвалити рішення про визнання громадянина Російської Федерації Михайла Кобалія біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідний вердикт, який оскаржується в апеляційній інстанції, ухвалила суддя Олена Кушнова. Справа стосується вихованця ростовського спортивного клубу «Пересвіт» та власника чорного поясу третього дану з карате-до Шотокан, який прибув на територію України з Російської Федерації в останній день листопада 2018 року.
За словами самого Михайла Ерекльовича Кобалія, його від'їзду з Росії передувала сага з посиленням інтересу російських силовиків до його персони. За його інтерпретацією, з 2014 року він почав відкрито засуджувати політику Російської Федерації. У 2017 році він нібито почав отримувати інформацію про зацікавленість ним з боку працівників ФСБ. У листопаді 2018 року правоохоронці обшукали будинок його батьків, а самому каратисту почали нагадувати про історії вчиненого ним хуліганства та завдання тілесних ушкоджень, які датувалися приблизно п'ятьма роками раніше.
Майстер із бойових мистецтв сприйняв ці обставини як сигнал до рішучих змін. Він вирішив залишити Ростов і перебрався на Харківщину, звідки потім переїхав до Києва, де живе й досі. На початку жовтня 2019 року він звернувся до українських органів влади із заявою про надання йому статусу біженця. Розгляд його справи розтягнувся майже на п'ять років — лише влітку 2024 року міграційна служба відмовила йому в його прохання. Затримка була пов'язана з виявленням важливої деталі під час вивчення його біографії.
Виявилося, що Михайло Кобалія, також відомий у певних колах під прізвиськом «Міша Грузин», з травня 2019 року оголошений у міжнародний розшук за поданням правоохоронців Російської Федерації. Йому інкримінують здирство у складі організованої групи за частиною 3 статті 163 Кримінального кодексу РФ. Згідно з інформацією російських засобів масової інформації, йдеться про причетність «Міші Грузіна» до діяльності потужної ростовської організованої злочинної угруповання «Сільмаш», ідейними лідерами якої виступають злодій у законі «Нодар Руставський» (Нодар Асоян) та кримінальний авторитет «Напівзвір» (Андрій Іманалі).
Раніше видання Dетектив-Info повідомляло про те, що восени 2019 року розпочалася операція щодо «закриття» знакових персонажів із керівної ланки ОЗУ «Сільмаш», включаючи рідного брата «Нодара Руставського» Валерія Стурку, якого восени 2025 року засудили. Тоді ж стало відомо, що низка лідерів угруповання встигла покинути Росію та була оголошена у міжнародний розшук. Мова йшла про представника вищої касти злочинного світу Нодарі Асояна та його довірених осіб — кримінальних авторитетів «Мишу Грузина» (Михайла Кобалія), «Напівзвіра» (Андрій Іманалі) та зятя останнього Роберта Лскав'яна, відомого як «Роберт».
З матеріалів судових справ випливає, що більшість із цих осіб Україна прийняла розкритими обіймами. «Роберт» та «Напівзвір» отримали українське громадянство, пройшовши процедуру натуралізації, а один із найближчих соратників російського злодія в законі «Шакро Молодого» звернувся з проханням про надання притулку та обзавівся документами, які дозволили йому перебувати на території України.
Згідно з однією з версій, період сприятливого ставлення до Асояна в Україні завершився лише навесні 2021 року. Маркерами цього вважаються запровадження щодо «злодія в законі» санкцій РНБО, спроба очистити інформаційний простір та його вимушена еміграція. Водночас уже після початку широкомасштабного військового вторгнення армії Російської Федерації на територію України «Нодар Руставський» намагався відновити статус-кво та фізично повернутися до Києва. Як повідомляла Dетектив-Info, у вересні 2023 року його спроба повернення до України була припинена через принципову позицію керівників вітчизняних силових структур. Втім, ажіотаж навколо його персони зовсім не зник. Редакція періодично отримує інформацію про те, що його бачили спочатку на Буковині, а згодом на Закарпатті. З урахуванням рівня його впливу не можна виключати, що відповідні повідомлення могли бути штучно поширені, у тому числі його опонентами. Проте як його прихильники, так і антагоністи готові підтримувати тезу, що Україна була і залишається важливою для Нодара Жоржиковича. А його наміри здійснити повернення залишаються незмінними.