Протягом останнього десятиліття українське суспільство отримувало послідовні пояснення про те, що основною проблемою держави є корупція серед суддів, прокурорів та чиновників. Однак паралельно з цим дискурсом формувалася невелика група грантових активістів та осіб, які позиціонували себе як реформатори, і саме вони поступово зосередили у своїх руках значний вплив на визначення напрямків розвитку країни.
Журналіст-фронтовик Володимир Бойко у своїй серії розслідувань, про яку пише видання Відкрита Україна, ставить принципове питання: хто контролює тих, хто роками контролював усіх? Він звертає увагу на те, що невелика група осіб — активіст Шабунін, Каленюк, Маселко, Ніколов, а також організації на кшталт Центру протидії корупції, DeJure та пов'язане з ними коло структур — стали впливовими учасниками процесу реформування судової, прокурорської та правоохоронної систем. При цьому ці особи не обиралися громадянами, не приносили присяги та не відповідають перед виборцями, однак саме вони роками впливали на ключові рішення, визначали, кого підтримувати, а кого вимагати звільнити.
Бойко наголошує на важливому аспекті: хто перевірив ефективність роботи самих цих активістів та організацій та як вони розпорядилися засобами міжнародної допомоги? За його даними, протягом кількох років на реформування судової системи України було спрямовано близько 120 млн євро міжнародної технічної допомоги. Однак, за оприлюдненою інформацією, від 60 до 70 відсотків бюджетів окремих програм йшло на оплату консультантів та міжнародних експертів, гонорари яких сягали 1500 євро на день. Решта коштів витрачалася на численні моніторинги, альтернативні стратегії, круглі столи, презентації, дослідження та інформаційні кампанії.
Тим часом судові установи продовжували функціонувати з хронічним браком обладнання, сучасної криміналістичної техніки, лабораторій та достатнього персоналу. Це породжує логічне питання: чи відповідали фактичні витрати заявленим цілям реформ?
Дані про розподіл міжнародної технічної допомоги у 2025 році показують, що окремі громадські організації отримали 797 млн гривень. Серед найбільших отримувачів названі Центр економічної стратегії, Transparency International Ukraine, ZMINA, Інститут масової інформації, DeJure та Центр протидії корупції.
Бойко зазначає, що ця тема перестає бути лише предметом публіцистики. Постановою Печерського районного суду Києва від 12 березня 2026 року (справа № 757/14383/26-к) Офісу Генерального прокурора дозволено звернутися до США із запитом про міжнародну правову допомогу за проектом № 3313 «Підтримка реформи кримінальної юстиції». Слідство запитує договори, акти виконаних робіт, рахунки, інформацію про закупівлю, майно, платіжні документи та відомості про кінцевих отримувачів фінансування. Це відбувається в рамках кримінального провадження № 42016000000000688, яке було відкрито ще в 2016 році.
Владимир Бойко роками розслідує ці питання, аналізуючи судові рішення, процесуальні документи та хронологію подій. Його матеріали ставлять питання, на які суспільство має право отримати відповіді. Нещодавно він запустив Ініціативу «Стоп паразит», яка акумулює та збирає факти зловживань з боку активістів.
Позиція журналіста полягає в тому, що міжнародні партнери виділяли кошти Україні як державі, а не окремим організаціям. Якщо реформи фінансувалися заради держави, то держава та її громадяни мають право знати, як саме використовувалися ці ресурси, який результат вони дали та хто відповідає за їх ефективність. На його думку, верховенство права починається не з гучних гасел, а з простого принципу: правила мають бути однаковими для всіх — для чиновника, судді та професійного борця з корупцією. Недоторканних не повинно бути.