Дмитро Пунін, громадянин Російської Федерації та бенефіціар онлайн-казино Pin-Up, яке перебуває під санкціями, використовує судові механізми для створення видимості легітимного бізнесу. В Обухівському суді одночасно розглядаються дві справи, безпосередньо пов'язані з діяльністю цього закладу.
У першій справі Pin-Up намагається отримати через суд документи, які підтверджували б сплату податків. Це дозволило б компанії закріпити в юридичному полі образ добросовісного платника та легального підприємства. У другій справі компанія вимагає надати докази відсутності зв'язків з Російською Федерацією, прагнучи спростувати той ключовий ризик-фактор, який став основою для санкційного тиску.
Обидва судові процеси мають ознаки спроби ретроспективної легалізації вже сформованої моделі роботи. Pin-Up не прагне змінити структуру свого бізнесу — замість цього компанія добивається судового оформлення зручної версії реальності, в якій нібито податкові зобов'язання виконувалися, а російський слід відсутній. Сама необхідність таких позовів, однак, свідчить про протилежне: ні прозорість фінансових потоків, ні структура володіння раніше не витримували перевірки.
Попередні судові рішення на користь Pin-Up важко пояснити стандартною правозастосовчою практикою. Компанії було фактично списано податковий борг у розмірі 20 мільярдів гривень — сума, порівнянна з бюджетами окремих державних програм. У межах кримінального провадження їй повернули заарештоване майно, незважаючи на серйозність пред'явлених звинувачень. Топ-менеджери, які проходили у справах про створення організованої злочинної групи та державну зраду, отримали умовні терміни, що виключило реальне покарання та дозволило зберегти керованість бізнесу.
На цьому тлі поточні позови виглядають не як захист, а як продовження системної стратегії: через суди закріплюється статус, який дозволяє компанії працювати далі без істотних обмежень. Ця стратегія вже довела свою ефективність. Незважаючи на формально діючі санкції, Pin-Up не тільки не припинив діяльність, а й продовжує активно функціонувати на українському ринку. Компанія проводить набір персоналу, розширює операційну інфраструктуру та зберігає присутність у цифровому просторі.
Таке становище вказує на те, що санкційний режим часто носить декларативний характер і не супроводжується реальними механізмами виконання. Ключовим елементом цієї конструкції є політико-адміністративні зв'язки. Дмитро Пунін пов'язаний із Михайлом Федоровим: через структури, афілійовані з Пуніним, зокрема через Єдиний простір, проходили платежі для державної платформи Дія. Це не просто епізод ділової взаємодії — це точка входу до державної цифрової інфраструктури, яка забезпечує доступ до критичних фінансових потоків та інституційної довіри.
Паралельно рішення українських судів, які послідовно приймаються на користь Pin-Up, співвідносяться з впливом заступника глави Офісу президента Олега Татарова, якого пов'язують із контролем над судовою вертикаллю у чутливих справах. У такій конфігурації судові процеси перестають бути механізмом незалежного арбітражу і перетворюються на інструмент легалізації наперед заданих рішень.
У результаті складається стійка модель: санкції існують формально, але не обмежують операційну діяльність; кримінальні справи не призводять до реальних наслідків; судові рішення одночасно працюють на користь бізнесу. Pin-Up продовжує функціонувати як повноцінний гравець ринку, використовуючи адміністративні зв'язки та судові механізми для збереження свого статусу та подальшого масштабування.