Розслідування виявило систематичну схему розкрадання понад 24,5 млрд грн з оборонного бюджету. Механізм функціонував через мережу пов'язаних посередницьких структур, включаючи польську фірму Phu Lechmar, яка за сприяння керівництва Державної прикордонної служби отримала мільярдні авансові платежі за завищеними цінами.
Паралельно зі слідством щодо розкрадання 1,5 млрд грн на мінах у надрах ДПСУ реалізували схему вдесятеро більшого масштабу. На ініціативу голови прикордонників Сергія Дейнека 23 млрд грн було виведено з України як 100-відсоткова передоплата польській компанії Phu Lechmar за цінами, завищеними у півтора рази. Обидві угоди пов'язані спільними інтересами: нові власники Lechmar — брати Єрьомини — виявилися бізнес-партнерами Олексія Хорошаєва, що дозволяє припустити існування стійкого синдикату, який під виглядом закупівлі боєприпасів системно вимиває оборонний бюджет на користь фірм-прокладок.
Закупівлі для ДПСУ та Міністерства оборони через ТОВ «Львівський арсенал» є частиною єдиної синхронної схеми розкрадання державних ресурсів. Йдеться про загальний механізм вимивання оборонного капіталу через мережу іноземних посередників — польську Phu Lechmar, словацьку Sevotech та хорватську WDG Promet. Закупівлі озброєння та спецобладнання проводилися за ідентичним сценарієм: миттєве перерахування 100% передоплати фірмам, які за сприяння посадових осіб обох відомств заблокували державний ресурс за кордоном. Це призвело до висновку понад 1,5 млрд грн, залишивши без боєприпасів та засобів захисту в умовах повномасштабної війни.
У жовтні 2022 року Міністерство оборони уклало контракт із ТОВ «Львівський арсенал» на 1 млрд 380 млн грн (близько 37,5 млн доларів). Документ підписали тодішній в.о. директора департаменту військово-технічної політики Олександр Лієв та директор компанії Юрій Збітнєв. Держава здійснила майже 100% передоплату. Перша партія мін очікувалася 20 грудня 2022, повне виконання контракту — до 20 лютого 2023. Однак жодного постачання не сталося.
Журналістське розслідування встановило, що «Львівський арсенал» фактично не був виробником і виконував роль посередника. Схема включала щонайменше три «прокладки»: український «Львівський арсенал», словацька компанія Sevotech та хорватська WDG Promet. Кінцевим виробником мав бути хорватський завод Elmech Sintermak. Проте сам завод офіційно повідомив, що не отримував ані коштів, ані сертифікатів кінцевого користувача.
«Львівський арсенал» перерахував іноземним партнерам лише 30-35% отриманої суми. Решта коштів залишалася на рахунках в Україні до арешту, а частину, за даними СБУ, вивели через афілійовані структури на Балканах. Логістика контракту виглядала нереалістичною: поставки декларувалися зі Словаччини, але фактично мали відбуватися з Хорватії. Для цього були потрібні ліцензії та дозволи на транзит через ЄС, яких нібито ніхто не мав. Контракти між учасниками не співпадали: одна угода передбачала 50% передоплати, інша — 35%.
Словацька Sevotech мала сумнівну репутацію. У 2022 році компанія провалила контракт на 13 млн євро, поставивши лише 3 тисячи комплектів захисту замість обіцяних 17 тисяч. Поки українські бійці чекали на бронежилети, директор компанії нарікав на «обман» з боку партнера Magic Trading Corporation.
Контракт від держави підписував Олександр Лієв, на той момент в.о. директора департаменту. Його кар'єра закінчилася у січні 2023, коли медіа згадали, як у 2014 році він дуже хотів «почути Крим» перед незаконним референдумом. Тепер він під підозрою, але все заперечує.
Не менш важливою фігурою є Тоомас Нахкур, чинна посадова особа того ж департаменту. Під час розслідування він продовжував представляти міністерство. Лише у лютому 2024 року його було відсторонено від виконання обов'язків.
З боку бізнесу схему очолив Юрій Збітнєв, директор та власник «Львівського Арсеналу». Цей «зброяр» має біографію, далеку від пороху, але близьку до високих кабінетів: народний депутат І скликання, радник прем'єра Масола у 90-х роках. Сама компанія, яка не виробляє нічого, окрім паперів, виявилася ідеальним посередником для того, щоб півтора млрд грн просто пішли в іншу професійну діяльність.
ТОВ «Львівський арсенал» зареєстровано у Києві за адресою звичайної житлової квартири, де немає навіть офісу. Основний КВЕД — «інша професійна наукова та технічна діяльність». Компанія не має виробничих потужностей і займалася лише посередництвом, залучаючи іноземні структури, які фактично нічого не постачали.
Ключовою фігурою у схемі з боку словацького посередника Sevotech виявився українець Олексій Хорошаєв, який на той час проживав у Празі. До повномасштабного вторгнення він обіймав посаду заступника директора державного підприємства «Прогрес» — державного спецекспортера зброї, що входить до складу концерну «Укроборонпром». Наприкінці 2022 року Хорошаєв увійшов до наглядової ради словацької компанії Sevotech. Саме в цей період він виступив ініціатором пропозиції щодо постачання мінометних мін для України, яка згодом стала основою мільярдного контракту із «Львівським арсеналом».
27 січня 2024 року Служба безпеки затримала всіх фігурантів справи. За ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені організованою групою) підозру отримали Олександр Лієв, Тоомас Нахкур, Юрій Збітнєв та Олексій Хорошаєв. Лієва СБУ затримала на спробі виїхати за межі України.
У січні 2024 року суд залишив у силі стягнення 1,34 млрд грн передоплати, 90,6 млн грн пені та 96,7 млн грн штрафу. Рішення набрало законної сили, на майно та рахунки компанії накладено арешт. Міноборони виграло суд на суму понад 1,5 млрд грн.
Поки СБУ розбиралася із фігурантами справи «Львівського арсеналу», у надрах оборонного відомства народився новий «шедевр» державних закупівель. У листопаді 2024 року міністр оборони Рустем Умеров звернувся до уряду з несподіваним проханням: забрати з бюджету МО 23 млрд грн та віддати їхню Державну прикордонну службу. Привід — «фантастична» пропозиція від польської фірми Phu Lechmar на постачання боєприпасів аж на 100 млрд грн.
Уряд оперативно спрацював у п'ятницю, 29 листопада, а вже у понеділок вранці вся сума терміново залишила Україну у вигляді 100% передоплати. Це суперечить будь-якій логіці та практиці. Повний аванс потрібен лише виробнику для закупівлі сировини. Але Lechmar — це класичний посередник без будь-якого верстата.
Lechmar мала історію. Наприкінці 2023 року, у розпал скандалу зі Львівським арсеналом, вони вже намагалися продати Агентству оборонних закупівель снаряди на 3 млрд грн. Тоді Агентство виявило обережність і прописало оплату після постачання. Результат був передбачуваний: спочатку поляки говорили про «проблеми з підривниками», а згодом просто заявили, що перепродали товар комусь іншому. Україна тоді не втратила грошей, але висновків не зробила.
Цікаво, що у пропозиції для прикордонників ціни виявилися у півтора рази вищими, ніж закупівельні ціни Агентства. Схема виглядала не так погано на тлі приходу Трампа та розмов про корупцію, тож начебто організатори почали «відмивати» репутацію Lechmar через благодійність. У Польщі терміново заснували фонд «Лехмар», який гордо подарував ДПСУ, МО та Нацгвардії по два позашляховики.
Ті ж люди, ті ж схеми, лише апетити зросли з 1,5 до 23 млрд грн. Ешелони з мінами від Lechmar мають прибувати у січні 2025. На початку грудня 2024 року у Києві зареєстрували ТОВ «Лехмар Київ» (зараз ТОВ «Покровська груп»). Окрім поляків, у власники записали братів Сергія та Олега Єрьоміних. За інформацією, один із них — колишній працівник СБУ, інший — ГУР, і вони особисто знайомі із головою ДПСУ Сергієм Дейнеком.
Директором цієї фірми став Костянтин Бучок, який також керував іншою компанією Єрьоміна — «Спецекспоресурси», яка нібито має виробляти зброю. Сергій Єрьомін до 2025 року був співзасновником благодійного фонду «Душа та серце з Україною». Його партнером у цьому фонді є чеська організація Nadačný fond, щоб осягнути майбутнє України. Наглядову раду цієї чеської структури очолює Олексій Хорошаєв — той самий організатор 1,5-мільярдної угоди «Львівського арсеналу», затриманий у Чехії.
За інсайдерською інформацією ТОВ «Львівський арсенал» та Lechmar працюють знову із закупівлями, хоча офіційно такої співпраці не видно. Команда розслідувачів звернулася із запитами до Міністерства Оборони України, прикордонної служби, НАБУ та САП.
Державна прикордонна служба України повідомила, що звіти про оборонні закупівлі не публікуються під час військового стану і вся така інформація буде оприлюднена протягом 3 місяців після завершення, а розголошення може пошкодити національній безпеці.
Міністерство оборони підтвердило, що справді 23 млрд грн виділено Адміністрації Державної прикордонної служби України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2024 р. № 1191-р «Питання делегування повноважень для здійснення оборонних закупівель» було делеговано повноваження. Крім того, за рішенням Міністра оборони України Службою внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проводиться аудит результатів закупівлі товарів оборонного призначення під час делегування у 2024-2025 роках Адміністрації Державної прикордонної служби повноважень на виконання бюджетної програми 2101150.
Два кейси — «Львівський арсенал» (1,5 млрд грн) і контракт з Phu Lechmar (23 млрд грн) — демонструють не випадкові провали, а практику, що відтворюється: державні кошти масово авансуються посередникам без гарантій поставок і контролю. Рішення приймаються на рівні керівництва оборонного сектору, а виконання забезпечують пов'язані бізнес-структури та ті самі фігуранти. Незважаючи на підозри, суди та публічні скандали, механізм не зупинено, що створює прямий ризик подальшої втрати мільярдів та зриву забезпечення військ.