Державне бюро розслідувань повідомило про підозру народному депутату Олександру Пономарьову від забореної в Україні партії «Опозиційна платформа – за життя» у державній зраді. За матеріалами ДБР, депутат кількох скликань на початку повномасштабного вторгнення РФ покинув Київ і виїхав до окупованого Бердянська. Згідно з інформацією Бюро, він почав співпрацювати з окупантами для збереження власного стану та своїх підприємств, розташованих на окупованій території.
Афілійовані з Пономарьовим компанії, за оперативними даними, досі надають військовим РФ приміщення, забезпечують їх харчуванням та паливно-мастильними матеріалами. Крім того, контрольовані ним засоби масової інформації в Бердянську транслюють проросійські наративи та пропаганду, вводячи в оману місцеве населення.
Депутат тривалий час залишався на окупованій території, де зустрічався з представниками держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації міста. Він отримав їхню підтримку та навіть охорону від окупантів. За час роботи з окупантами Пономарьов відвідував тимчасово окупований Крим і Російську Федерацію. Пізніше, через комерційні суперечки з окупантами, він вирішив повернутися на неокуповану частину України.
Народному депутату доповідено про підозру у державній зраді за частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України. Йому вручено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На момент оголошення підозри тривали обшуки в офісах депутата та в осіб, через яких провадилася його діяльність на окупованій території. Процесуальне керівництво здійснює Офіс Генерального прокурора.
Примітно, що в той час, коли Пономарьов підозрюється у державній зраді, його компанія активно виграє державні тендери на забезпечення харчування Збройних сил України. Зокрема, у восьми із 22 тендерів на харчування для ЗСУ перемогла компанія «Атомсервіс», яка, за даними ЗМІ, підконтрольна Пономарьову та братам Крючковим – Дмитру та Леоніду.
Леонід Крючков раніше був одним із керівників дочірнього підприємства «Укрінмаш», яке входило до структури «Укроборонпрому». Про «Атомсервіс» ще напередодні торгів стало публічно відомо, що компанія має проблеми із законом. На сайті Прозорро оприлюднено витяг із протоколу засідання комісії Міністерства оборони з питань оборонних закупівель, де «Атомсервіс» названо ризикованою компанією.
Фірма є фігурантом розслідування у справі, яку відкрила СБУ щодо присвоєння коштів соціальної програми для харчування дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Попри це «Атомсервіс» виграв тендери на харчування для ЗСУ на загальну суму 7,21 мільярда гривень.
Партнери з бізнесу займаються «Атомсервіс» близько 12 років. Їхня компанія, яка годує майже половину української армії, володіє інформацією про розташування майже всіх військових частин в Україні. Не виключено, що через братів Крючкових Пономарьов міг передати цю інформацію окупантам.
Корупційна схема у Бердянському морському торговельному порту розвивалася протягом більше року. Керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» Миколу Ільїна, призначеного за квотою БЮТ, намагалися усунути з посади довгий час. Губернатор Запорізької області Григорій Самардак та сам Олександр Пономарьов влаштовували наїзди силовиків та цькування у ЗМІ, але контроль над портом залишався складним завданням. Врешті-решт довелося залучати Адміністрацію морських портів України. Спільними зусиллями їм вдалося досягти свого, і 20 квітня керівником Бердянського порту було призначено Богдана Бабця.
Бабець прийшов до порту з обкатаною в Миколаєві схемою за послугами швартування, яку потім поширили на Херсон, Чорноморськ та Одесу. З благословення голови Бердянського філіалу АМПУ Олександра Барчана послуги швартування почала надавати приватна компанія «Портосервіс-Азов» із завищеними вдвічі цінами. Щоб не виникало зайвих питань, розпорядженням Богдана Бабця ціна на аналогічну послугу у державному підприємстві збільшилась утричі.
Засновником «Портосервіс-Азов» є компанія «Портосервіс-Україна», яка оформлена на офшорку в Белізі «Фенелон Інвестмент ЛТД». Хоча офіційним власником офшорки є Анатолій Онч, ця ж офшорка є засновником ТОВ «Укрморсервіс», де кінцевим власником є Леонід Крючков. Після наполегливих питань журналістів Радіо Свобода він не заперечив причетності до цього бізнесу.
У березні 2018 року Бабець звільнився за власним бажанням, поступившись посадою Олександру Трощенкову, який до цього недовго очолював Миколаївський порт. За останніми новинами Бердянському порту планували виділити 700 мільйонів гривень на реконструкцію. Залишається лише здогадуватися, який відсоток із цієї суми осяде в кишенях ділків, що обліпили порт.
Серед учасників портової схеми також фігурує приватний портовий оператор вантажів «Аскет-Шиппінг» з неоднозначною репутацією, за долю якого дуже переживає так званий «генерал-губернатор» Костянтин Бриль.
Для контролю своєї частки у портовій схемі Пономарьов потребував людини, яка розбирається в складних фінансових потоках. Цією людиною стала Катерина Марченко. Спочатку вона негласно супроводжувала процеси зміни керівництва порту, а у вересні 2017 року стала заступником директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» і залишається на цій посаді.
Марченко має відповідну освіту. У 2001 році вона отримала диплом менеджера зовнішньоекономічної діяльності в Азовському регіональному інституті управління при ЗДУ (нині ЗНУ). Потім працювала асистентом кафедри економіки та менеджменту у Бердянському державному педагогічному університеті. Вона отримала грант від США на навчання у Kettering University. У 2003 році навчалася в аспірантурі Донецького національного університету за спеціальністю міжнародна економіка. З 2006 року працювала старшим викладачем кафедри менеджменту та правового забезпечення господарської діяльності Бердянського державного педагогічного університету. З 2010 року має ступінь кандидата економічних наук.
Однак весь цей багаж знань Марченко вирішила використати на користь Олександра Пономарьова. З 2007 до 2010 року вона поєднувала викладацьку діяльність із керівництвом пономарівської конторки «Інформаційна група «Про100», записаної на родичів. Крім того, була депутатом Бердянської міськради трьох скликань, де курувала земельні питання.
Як члену Партії Регіонів їй доводилося підкорятися Олексію Бакаю. З 2015 до 2016 року Марченко працювала заступником начальника Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області. На цій посаді вона прикласти руку до виділення землі у прибережній зоні Азовського моря для Олександра Пономарьова, а також до договорів оренди земель сільськогосподарського призначення. У Бердянську немає такої сфери, в якій Пономарьов і його вірний помічник Сергій Валентинов не мали б своїх інтересів.
Катерина Марченко стала одним із п'яти делегатів у Конгресі місцевої та регіональної влади Ради Європи. На цьому тлі вже зовсім інакше виглядає її декларація про доходи та майно.
Марченко володіє двома земельними ділянками у Бердянську: першою площею 539 квадратних метрів від 2005 року без зазначення вартості та відсотка володіння; другою площею 525 квадратних метрів від 2007 року, придбаною за 57 тисяч гривень без вказівки відсотка володіння. У декларації від 2017 року Марченко зазначає, що докупила у 2016 році 50 відсотків цієї ділянки за 4500 гривень, але не вказує у кого.
Аналогічна ситуація із великим будинком у Бердянську площею 257,8 квадратних метрів. Його 50 відсотків нібито коштували у 2012 році лише 177 тисяч гривень. А у 2016 році другі 50 відсотків було викуплено за 15 тисяч гривень. Крім цього, в процесі будівництва знаходяться ще два приватні будинки в Бердянську.
Готівкою Марченко зберігає протягом трьох років 75 тисяч гривень, 10 тисяч доларів та 22 тисячі доларів, зазначені як взяті третім особам. За задекларованого доходу від 5 до 10 тисяч гривень на місяць дивує, за які кошти ведеться будівництво.
Дивує й відсутність транспортного засобу у декларації. Хоча Катерина точно володіє щонайменше Chevrolet Aveo і навіть повідомляла у ЗМІ про свій водійський стаж у 8 років. Ймовірно, це тому, що вона не вказує у декларації свого батька Валентина Петровича Марченка, матір Валентину Петрівну Марченко (яка володіє часткою у малому приватному підприємстві «Вітл»), брата Віталія Валентиновича Марченка. Ймовірно, у цих осіб і викуповувалися за невеликі суми частки в земельній ділянці та приватному будинку. На когось із них оформлений автомобіль, а можливо, й інші компанії та активи.
Марченко також не задекларувала 1/5 частину нежитлової будівлі на вулиці Мазина, 7а, викуплену у міста за 156 тисяч гривень.
Пікантність ситуації додає й те, що 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Запорізької області скасував наказ про звільнення Миколи Ільїна, але рішення досі не виконане. А 7 листопада 2018 року Ільїн подав заяву до Національного антикорупційного бюро на Міністерство інфраструктури та виконавчу службу. Тихому «дерибану» морського порту може настати кінець будь-якої миті, і тоді доведеться відповідати за законом.