Керівництво фракції «Слуга народу» визнає, що парламент перебуває у критичному стані. Один із топ-посадовців фракції розповідає, що будь-які кадрові перестановки та плани залишаються лише словами, оскільки сама інституція Ради потребує ретельного відновлення. Він наголошує на неможливості швидко протягнути через парламент нові призначення, як це робилося раніше, коли керівництво з Офісу президента просто спускало розпорядження.
Проблеми з єдністю та готовністю депутатів працювати у Раді накопичувалися протягом тривалого часу. Ще до Нового року керівництво «Слуги народу» намагалося налагодити внутрішню комунікацію у фракції. Давид Арахамія разом із своїм першим заступником Андрієм Мотовиловцем планували серію розмов з усіма внутрішніми групами партії, але ці спроби були перервані через військові дії та святкові дні. Робота була поставлена на паузу на близько три місяці.
Ще наприкінці 2023 року фракція могла розраховувати на так зване фракційне ядро, яке складалося з 170–180 депутатів, які більш-менш стабільно приходили на засідання та голосували командою. Однак до березня 2024 року навіть це ядро розпалося, скоротившись до 150 голосів. Керівництво «слуг» почало шукати способи запобігти колапсу фракції.
Депутати та керівники фракції пояснюють, що основне ядро складається переважно зі списочників, тоді як ситуація з мажоритарниками є критичною. Проблема полягає не в тому, що мажоритарники висувають якісь особливі вимоги, а в тому, що Офіс президента, Кабінет міністрів та навіть місцеві губернатори ігнорують депутатів від «Слуги народу». Коли міністри приїжджають до округів, вони роздають допомогу та проводять інспекції, але депутатів просто викреслюють зі списків запрошених.
Депутати наводять конкретні приклади такого ставлення. Були випадки, коли депутати привозили допомогу чи автомобілі для військових до військових частин, але потім у звітах на сайтах військових адміністрацій на фотографіях посміхався голова адміністрації, а обличчя депутата закривали смайликом. Один із депутатів розповідає про колегу Тістіка, якому не дозволили навіть увійти на захід у своєму округі, хоча він купив букет для важливої особи з Києва. Охоронці сказали йому, що отримали наказ не пускати депутатів, і запропонували залишити букет та йти.
Такі ситуації призводять до того, що готові слідувати партійній лінії лише ідейні депутати, списочники, чиє політичне майбутнє залежить від партії, або ті, хто займає посади в Раді та хоче їх зберегти. Навіть голови комітетів іноді відкрито висловлюють свої позиції. Під час голосування за закон про Бюро економічної безпеки близько десяти голів комітетів від «Слуги народу» не підтримали версію закону, запропоновану Офісом президента. Усім цим «саботажникам» демонстративно закрили виїзд за кордон. Однак стало очевидним, що силові методи не можуть утримати єдність фракції.
Один із керівників фракції з іронією визнає, що старі політичні методи тиску на депутатів не працюють. Щоб щось забрати у депутата, йому спочатку потрібно щось дати, дати йому звикнути до цього, а потім уже забирати. Але у багатьох депутатів ніколи нічого не було, тому такі методи неефективні.
Наприкінці березня верхівка «Слуги народу» вирішила почути кожного свого депутата. Арахамія, віцеспікер Олександр Корнієнко та Мотовиловець по черзі збирали підгрупи фракції, включаючи депутатів, які рідко з'являються у Раді. Метою було укласти новий «договір» про те, як далі жити та працювати.
Під час цих зустрічей депутатів охопив шок, коли їм сказали, що потрібно прожити у такому форматі ще мінімум півтора–два роки. Один із депутатів пояснює, що у чесних людей, які йшли працювати на країну, просто закінчилися заощадження, і їм нема на що жити. Ті ж, хто йшов «каламутити», також втратили мотивацію, оскільки у Раді немає грошей. До того ж, ЗМІ критикують депутатів з усіх боків, а їхні ж міністри та губернатори ігнорують їх.
Однак кілька учасників цих внутрішніх діалогів переконують, що після того, як усі виговорилися, стало ще очевидніше, що іншого шляху, окрім пошуку внутрішніх угод, просто немає. Один із депутатів жартома передає слова Мотовилівця про те, що «слуги» дожили до того, що повинні просити допомогу у «старих» політиків. Іноді ці зустрічі переростають у гарячі дискусії з матюками, але після них депутатам стає легше. Арахамія, за словами учасників, є переконливим оповідачем, який вміє вселяти надію, хоча потім депутати приходять додому і задаються питанням, що насправді змінилося.
Одна з найгостріших претензій, які висувають депутати та комітети Ради, полягає в тому, що Кабінет міністрів ігнорує парламент. Є міністри та віце-прем'єри, яких депутати за два роки повномасштабної війни не бачили навіть особисто, лише по телевізору.
Щоб згладити це протистояння, спікер Ради Руслан Стефанчук та прем'єр Денис Шмигаль організували спільну зустріч між керівництвом парламенту, головами комітетів та главою уряду з його віце-прем'єрами. Зустріч відбулася у будівлі парламенту у двадцятих числах березня. Однак замість демонстрації єдності та взаєморозуміння вона мало не перетворилася на конфліктне з'ясування стосунків.
Вступні промови спікера та прем'єра звучали миролюбиво. Вони говорили про спільну роботу, одну команду, єдину сім'ю та інші патетичні фрази. Однак ідилію порушив Мотовиловець. Його на зустрічі взагалі не мало бути, але буквально за кілька хвилин до початку у Арахамії виникла невідкладна ситуація, і він делегував від фракції свого заступника.
Учасник зустрічі розповідає, що Мотовиловець, хоча й не славиться чутливістю та емпатією, почав різко критикувати уряд. Він нагадав усім присутнім про все те, що накипіло у депутатів. Стефанчук та Шмигаль явно не очікували такого повороту. Віце-прем'єр Кубрак намагався щось заперечувати, але Мотовиловець сказав йому: «Саша, не починай, бо я тут зараз за всіх скажу, що я про тебе думаю, і це нікому не сподобається».
Віце-прем'єр із питань відновлення також не залишився в боргу. Він почав з того, що всі присутні на зустрічі прийшли в політику завдяки Зеленському, і всі попередні домовленості щодо принципів роботи були з президентом. Він запитав у спікера: «За всієї поваги, Руслане Олексійовичу, а де тут за столом Офіс президента? Або ми повинні вдвох домовлятися? Що це дасть?». Цей коментар одразу охолодив атмосферу в залі.
Зрештою, після легких взаємних образ та закидів представники влади домовилися «жити дружно» і принаймні ходити один до одного на засідання та відповідати на запити.
Перші результати внутрішньопартійного розуміння «Слуги народу» мали бути публічно продемонстровані орієнтовно 10 квітня. Саме у ті дні Рада мала зібратися для голосування за урядовий законопроект про мобілізацію, який парламент штурмував кілька місяців, вносячи тисячі правок. Керівництву «Слуги народу» поставлено завдання показати, що фракція жива, здатна згуртуватися та збирати голоси під вкрай важливі для країни рішення.
Однак, як би переконливо керівники «слуг» не говорили своїм однопартійцям, навряд чи будь-яке рішення 10 квітня чи будь-якого іншого дня вони зможуть прийняти самостійно. Ефективні голосування в Раді можливі лише за умови співпраці з реальною опозицією чи фракціями, які видають себе за опозиціонерів.