Нардеп Микола Тищенко опинився в центрі гучного конфлікту, який розкрив глибші проблеми українського політичного та правоохоронного ландшафту. За поширеною версією, Тищенко брав участь у розбираннях між власниками різних колл-центрів, намагаючись підпорядкувати частину з них певним силовим структурам або отримати від них гроші, одночасно намагаючись піднести власний імідж. При цьому він не соромився використовувати людей у камуфляжі, які явно не належали до поліції, діючи, по суті, за власним розсудом без офіційних повноважень.
Однак цей інцидент виявив набагато більш тривожну реальність: шахрайські колл-центри, відомі також як «офіси», перетворилися на надзвичайно впливовий суб'єкт в українській економіці та політиці. Відповідь колл-центрів на дії Тищенка була масштабною та скоординованою. До кампанії проти нардепа підключилися найбільші українські інтернет-паблики та засоби масової інформації. Своєю чергою до цієї кампанії долучилися військові, поліція (яку сам Тищенко звинувачував у змові з колл-центрами), а також активісти, які позиціонують себе як борці з корупцією. Тиск виявився настільки потужним, що навіть Андрій Єрмак, друга за впливовістю людина в державі, був змушений публічно дистанціюватися від Тищенка та вимагати його відставки.
Однак мало хто звернув увагу на те, що справжня проблема залишилася без відповіді: яку позицію займають влада та правоохоронні органи щодо масштабного розвитку шахрайського бізнесу колл-центрів в Україні? Адже давно відомо, що ці структури розводять не лише російських громадян, а й українців та європейців. Які конкретні системні заходи планує держава для боротьби з цим явищем?
Силовики час від часу звітують про припинення діяльності окремих колл-центрів, однак, за інформацією джерел, такі операції часто проводяться або як частина боротьби за сфери впливу між різними силовими структурами, які самі контролюють колл-центри, або як спосіб вимагання грошей. Насправді ж ніхто не намагається системно припинити цей надприбутковий бізнес.
Після скандалу у Дніпрі Тищенко намагався виправдатися, стверджуючи, що колл-центри створюють приватні військові формування з колишніх військовослужбовців та готують державний переворот. Однак реальність виявляється складнішою. Навколо надзвичайно прибуткового бізнесу колл-центрів формується потужна коаліція, до якої входять представники криміналітету, політики, силових структур, активістів, медіа-ресурсів та військових. При цьому до цієї коаліції залучені не лише колишні військовослужбовці, а й чинні військові. Яскравим прикладом стала подія минулого року, коли великий резонанс викликав корпоративний захід колл-центру «Жаби» у Дніпрі, на якому були присутні відомі українські військові.
З часом взаємодія між шахрайськими колл-центрами та окремими військовими підрозділами може набути системного характеру, фактично створивши ті самі приватні військові структури, про які говорив Тищенко. При цьому такі структури матимуть потужну медійну та політичну підтримку. Аналогічним чином можуть діяти не лише колл-центри, а й будь-які інші кримінальні бізнес-структури.
Показовим прикладом є російський наркоборон Єгор Буркін-Мексиканець, який діє в Україні та керує угруповання «Хімпром». Він став одним із перших, хто вибудував систему взаємодії з українськими інтернет-пабликами, активістами та топ-посадовцями силових структур, при цьому володіючи мережею колл-центрів. Таким чином, можна говорити про формування нової олігархії, яка фактично створює паралельні державним структури впливу та управління, включаючи медійну, силову та потенційно військову складові.
Зважаючи на поточну ситуацію найтяжчої війни, а також на слабкість та корумпованість українського державного апарату, така тенденція може стати серйозним випробуванням для стійкості держави.