Сергій Гайдай залишив у пам'яті громадськості образ одного з найпроблемніших керівників Луганської області. Його попередня робота на Закарпатті завершилася скандалом, хоча він згодом повернувся до цього регіону. Якщо Гайдай розраховує на повернення до політики через Мукачеве, українці мають знати про факти, які він намагався приховати.
Народження та ранні роки
Сергій Володимирович Гайдай народився 6 листопада 1975 року у Сєвєродонецьку, де провів дитинство та закінчив школу. Коли через сорок років він став главою обласної адміністрації, розташованої в його рідному місті, місцеві ЗМІ представили його як «досвідченого фахівця з репутацією антикорупціонера», який добре знає регіон. Однак ця характеристика мало відповідала реальності. Жителі Сєвєродонецька не могли згадати свого земляка, оскільки він покинув місто одразу після школи і не повертався туди аж до призначення на посаду губернатора. Це пояснює, чому в його оточенні практично не було місцевих кадрів.
Гайдай виявився чужинцем у своєму рідному місті, але це не завадило йому швидко розгорнути власні схеми, зібравши команду приїжджих управлінців. За офіційною версією, він залишив Сєвєродонецьк, щоб пройти термінову військову службу. Однак підтвердити це неможливо, оскільки місцевий військкомат згорів у 2014 році разом з усіма архівами, а сам Гайдай ніколи не торкався цієї теми. Таким чином, залишається невідомим, де і чи взагалі служив майбутній губернатор.
Особисте життя та сім'я
Офіційно Сергій Гайдай ніколи не був одружений. Єдина його супутниця, яка з'явилася у соціальних мережах, — Анастасія Судовцева, з якою він ділився фото у 2014-2015 роках. Судовцева походить з Маріуполя, має квартиру в Києві та захоплюється фітнесом. За непідтвердженими даними, вона входила до керівництва CityCommerceBank, який належав скандальному Сергію Троню, «схематознику» Олегу Цюре та екс-депутату Партії Регіонів Нурулісламу Аркаллаєву, відомому у донецьких кримінальних колах під прізвиськом «Нурік».
Єдина дочка Гайдая Ксенія народилася у 1993 році, коли самому Гайдаю ще не виповнилося 18 років. Примітно, що вона народилася не у Сєвєродонецьку, а у Львові. Цей факт підживлював чутки про те, що Гайдай ніколи не служив у армії, а одразу після школи виїхав до Львова, де нібито зв'язався з місцевими організованими злочинними угрупованнями. Нині Ксенія мешкає в Ізраїлі.
Прогалина у біографії
Про життя Сергія Гайдая з першої половини 1990-х до початку 2000-х років практично немає жодної інформації. Ця прогалина не заповнена навіть наявністю диплома про вищу освіту. За інформацією Skelet.Org, свій перший офіційний диплом бакалавра Гайдай здобув лише у 2014 році, закінчивши Хмельницький економічний університет за спеціальністю «фінанси та кредит». Однак це не завадило йому з 2000 року працювати в керівництві низки фірм.
Серед компаній, де він займав керівні посади, називали київські ТОВ «Дембуд» (ЄДРПОУ 36998796, перереєстровано у 2010) та ТОВ «Міжнародна комерційна компанія» (32109870). Ці фірми були серйозними комерційними структурами. ТОВ «Дембуд» займалася будівельним бізнесом, хоча в офіційній біографії Гайдая стверджується, що вона розробляла програмне забезпечення. До перереєстрації вона була філією однойменної російської компанії. Друга компанія брала участь у торгівлі газом. Виникає питання: як молода людина без економічної чи юридичної освіти могла брати участь у керівництві таких серйозних фірм, не будучи їх офіційним бенефіціаром? Навіть як номінальний керівник він повинен був мати велику довіру власників. Це було можливе лише якщо Гайдай працював на «роботодавців», які його спонсорували.
Зв'язок з Резніковим
Головним заступником Гайдая став львівський адвокат Олексій Резніков, який наприкінці 1990-х перебрався до Києва разом зі своїми друзями-компаньйонами Ігорем Пукшиним та Сергієм Власенком. Згодом до них приєднався Андрій Богдан, син Йосипа Богдана, доцента кафедри права ЛНУ, де навчалися Резніков, Власенко та Пукшин.
На рубежі століть сформувалася команда майбутніх політиків партії «Слуга народу». Андрій Богдан згодом став першим главою адміністрації президента Зеленського. Олексій Резніков обіймав посади віце-прем'єра та міністра оборони за нинішнього президента. Сергій Гайдай став головою Луганської області.
Як молодий чоловік без освіти у чужому для себе Львові зблизився з перспективним адвокатом Резніковим, залишається невідомим, оскільки вони не афішували свої стосунки. Можливо, сполучною ниточкою була дочка Гайдая, яка народилася у Львові, де мешкали її мама та рідня. Це могло б пояснити, як Гайдай потрапив «до справи». Незрозуміло лише, чому Гайдаю не виправили хоч якийсь диплом — чи той був надто зайнятий, чи не подужав навіть заочне навчання у приватному виші. Свій диплом Гайдай отримав лише 2014 року, вже будучи радником голови Обухівської РДА.
За інформацією джерел Skelet.Org, Гайдай брав участь у виборчій кампанії 1998 року як «суспільник», точніше як «титушка» — він був серед людей, які забезпечували масовку та охорону мітингів одного з кандидатів, а також роздачу «подарунків» виборцям. Резніков у той же час надавав цьому кандидату юридичну підтримку.
Перший офіційний зв'язок
Вперше їхній зв'язок отримав офіційне підтвердження у 2008 році, коли Резніков і Гайдай балотувалися до Київради за списком блоку Миколи Катеренчука. Оскільки результати виборів виявилися скромними — всього 5 мандатів, — місце у Київраді отримав лише Резніков. Він оформив Гайдая своїм помічником, на якій посаді той пробув до 2010 року.
Починаючи з 2010 року, Резніков перейшов до табору, який набирав політичної популярності — до команди Віталія Кличка. Про те, чим займався Сергій Гайдай у цей період, практично невідомо. Його офіційна біографія містить лише мізерну згадку про те, що він продовжував бути директором «Дембуду».
Повернення до влади після Євромайдану
Євромайдан радикально змінив політичну карту України, приведши до вершин влади безліч людей, які раніше лише мріяли про такі посади. У 2014 році Олексій Резніков, який балотувався до Київради за списком УДАРу, став його секретарем. Для людини, яка багато років надавала юридичні послуги столичним забудовникам і паливним фірмам, яка мала в зятях власника будівельної компанії 2С Construction Synergy Дмитра Штейнгауза, це був справжній Клондайк.
Резніков одразу ж прилаштував свого протеже Гайдая радником голови Обухівської РДА Сергія Недилька. Цей район Київщини давно відомий гучними скандалами навколо незаконних забудов берегової зони Дніпра та лісових угідь.
Однак фортуна Резнікова виявилася мінливою. На виборах 2015 року його партія не наважилася включити скандального секретаря Київради до свого списку. Резніков втратив своє місце, але продовжував чіплятися за Кличка, випросивши собі посаду радника на громадських засадах з питань реформи місцевого самоврядування.
Сергій Гайдай, коли крісло захиталося і під Сергієм Недильком, залишив Київську область і вирушив до Закарпаття, де став депутатом Мукачівської районної ради за списком блоку Петра Порошенко «Солідарність». Під час розподілу портфелів він отримав місце члена бюджетної комісії.
Мукачеве: перший конфлікт
Назначення Гайдая до Мукачева стало зрозуміло 8 вересня 2015 року, коли тодішній губернатор Закарпаття Геннадій Москаль, призначений на два тижні раніше, презентував його як нового голову Мукачівської РДА. Появу «київського гостя» у Мукачеві — одному з головних вузлів контрабанди — сприйняли неоднозначно.
Все це відбувалося на тлі запеклої боротьби за регіон, в якій брали участь місцеві клани Віктора Балоги та Михайла Ланьо, впливовий тоді Віктор Медведчук та нова київська влада. Одним із епізодів цієї боротьби були криваві події у Мукачеві, що стали результатом відкритого використання озброєних «бригад» протиборчими сторонами.
Саме після цього до області направили Геннадія Москаля. За інформацією Skelet.Org, його конфлікт із Балогою розпочався ще 2002 року. У Києві 2015 року це згадали, бажаючи завдати удару по Балозі у його власній «вотчині», де він активно зміцнював свої позиції. Зокрема, його 27-річного сина Андрія Балога було обрано міським головою Мукачева, а фракція «Єдиного Центру» отримала половину мандатів у міській та районній радах.
Протистояти їм поодинці було б важко навіть новому губернатору. Йому на допомогу були потрібні опоненти Балоги та Ланьо на місцях, причому такі, які не були б пов'язані із самим Москалем, аби той сам не надто зміцнився на Закарпатті.
Чому саме Гайдай?
Про причини вибору саме Гайдая розповів закарпатський політичний активіст, професор Ужгородського національного університету Павло Федак. За його словами, Гайдай був ідеальним виконавцем: чужинець з Києва не вів своєї гри, не створював конфлікти, його «талант» полягав у посередності та у тому, щоб взагалі нічого не робити. Він мав помірні апетити.
Тому, незважаючи на те, що Москаль прагнув замінити Гайдая на більш зручну для себе людину, навіть після звільнення свого лобіста Бориса Ложкіна, Гайдай зміг протриматися в кріслі голови Мукачівського району до листопада 2018 року. Усі прохання Москаля на звільнення Гайдая протягом понад двох років блокувалися на рівні адміністрації президента Порошенка та Кабміну — можливо, не без участі Резнікова, який на той час знову зміцнився біля Кличка на посаді офіційного заступника.
У вересні 2018 року Резніков знову втратив своє місце, а вже через півтора місяця «скинули» і його протеже Гайдая. Москаль провернув схему, спочатку призначивши заступником голови Мукачівського району свого союзника Іллю Токаря, а потім призначивши того виконувачем обов'язків замість Гайдая, який перебував у відпустці, яку використовував для отримання диплома Академії державного управління.
Перед цим Мукачівська райрада визнала роботу свого керівника незадовільною, звинувативши його, зокрема, у провалі наміченого ремонту доріг у районі — на який із бюджету виділили від 20 до 47 мільйонів гривень. Гайдай намагався довести незаконність свого усунення через суд, але марно. Можливо, його звільнення було погоджено у Києві.
Повернення до Закарпаття та новий скандал
На кілька місяців Гайдай втратив роботу. Лише влітку 2019 року він отримав посаду радника патронатної служби новопризначеного голови Закарпатської ОДА Ігоря Бондаренка. Однак вже 9 вересня 2019 року його знову звільнили.
Відомо, що він серйозно розраховував на місце заступника губернатора Закарпаття. Проте у той же час з'явилося звернення Закарпатської обласної ради до президента Зеленського з проханням не призначати на цю посаду «такої одіозної та неоднозначної постаті» та знайти замість Гайдая «людину з вищими моральними та діловими якостями».
Якщо це звернення і переконало Зеленського в чомусь, то лише в одному — необхідності прибрати Гайдая із Закарпаття. Але лише для того, щоб 25 жовтня 2019 року призначити його новим головою ВДА Луганської області.
Церкви та політика
Цікавий факт: 12 лютого 2017 року Сергія Гайдая урочисто нагородили церковним орденом Святителя Миколи Чудотворця. Сам по собі цей факт не був би примітним, оскільки багато державних чиновників отримували різні церковні нагороди. Однак орден вручив архієпископ Мукачівський та Ужгородський Феодор, який з 2018 року став митрополитом і очолював Закарпатську єпархію УПЦ МП. Він вручив нагороду за «заслуги перед церквою та благодійність», що мало на увазі матеріальну та іншу допомогу, яку надавав Гайдай цій церкві.
У звичайних обставинах це не викликало б запитань. Однак церковне питання в Україні стало максимально політизованим, а УПЦ МП уже тоді оголосили «проросійською». Архієпископ Феодор (Мамасуєв) на той час був відомий своєю категорично негативною позицією щодо переходу УПЦ МП до «єдиної української церкви». Більш того, 2016 року, за рік до нагородження Гайдая, він їздив до Москви і брав участь у Синоді РПЦ.
Чи не з Москви було привезено орден, вручений потім Гайдаю? Звісно, вибір церкви — особиста справа кожного. Однак Гайдай уже тоді публічно позиціонував себе з «проукраїнських» позицій, балотувався від Блоку Петра Порошенка, у чому можна знайти ознаки двозначності, а то й неприхованої «зради».
Варто додати, що 21 серпня 2020 року президент Зеленський своїм указом №335 нагородив митрополита Феодора державним орденом «За заслуги» 2 ступеня. Це сталося на тлі нічим не стримуваного владою тиску на УПЦ МП з боку певних політичних сил, які бурхливо відреагували на це нагородження.
Епоха Гайдая на Луганщині
«Епоха Гайдая» запам'яталася мешканцям Луганської області не лише російським вторгненням 2022 року, а й масштабними пожежами 2020 року, що передували йому. До того ж виборці кількох районів Луганщини отримали від обласної та центральної влади смачний плювок у душу, коли їх не допустили до участі у місцевих виборах. На тлі цього інші недоліки губернатора Гайдая виглядали вже не так кричуще, але вони були.