Міжнародна спільнота — від США та Євросоюзу до ООН та Ватикану — активно лобіює питання експорту українського зерна. Однак мало хто розуміє, що за цими зусиллями стоїть не лише захист інтересів держави, а й збереження прибутків так званих «королів» контрабанди, які контролюють значну частину цього торговельного потоку. Через їхні схеми проходять мільйони тонн зерна та інші товари, при цьому мільярди гривень потрапляють у кишені корупціонерів замість державного бюджету. Одним із ключових фігур цієї системи є Юрій Чердинцев, який нині займає впливову позицію в одеській митниці.
За опублікованою в мережі інформацією, близько 70% зерна, що експортується через чорноморський коридор, проходить через підставні компанії Вадима Альперіна, якого називають «королем» одеської контрабанди. На одному лише терміналі «Олімпекс» в Одеському порту Альперін отримує близько 22 мільйонів умовних одиниць щомісяця, що становить приблизно 250 мільйонів доларів на рік за умови стабільної роботи портів. Це лише один із його терміналів, і він далеко не єдиний контрабандист такого масштабу в Одесі, хоча й найвідоміший та найскандальніший.
Колосальні суми, які минають державний бюджет, могли б спрямовуватися на пенсії людям похилого віку, житло для біженців, матеріальну допомогу військовим, закупівлю зброї та палива. Замість цього корупціонери витрачають вкрадене на золото, вілли в Іспанії, особняки в Британії та колекційні спорткари. На відміну від попередніх десятиліть, коли злодії демонстрували своє багатство через «золоті палаци» під Києвом, сучасні контрабандисти завбачливо переводять активи за кордон, де вже живуть їхні діти та родичі, готуючись до можливої втечі.
Контрабанда як явище існує у двох основних формах. Класичний варіант передбачає приховування вантажу від митників та прикордонників, його перевезення обхідними шляхами або маскування під легальні товари. Це дуже ризиковано, оскільки, всупереч поширеній думці, працівники правоохоронних органів добре знають свою справу, і без попередньої домовленості контрабандист ризикує потрапити до статистики успішної боротьби з контрабандою.
Але існує й інша форма — так звана «схемна» контрабанда, яка майже легальна. Вантажі везуть через митницю без приховування, але оформлюють таким чином, що мита з них виходять мізерними. Експортер чи імпортер виплачує «відкат» тим, хто здійснює ці схеми, але навіть з урахуванням цих витрат залишається у вигоді. Останніми роками в Україні такі «відкати» легалізуються як плата за послуги фірм-оформлювачів або доходи фірм-посередників, які беруть участь у схемах.
Дохід Альперіна, про який йшлося вище, — це лише частина того, що Україна недоотримує до свого бюджету. Однак здійснення таких схем неможливе без домовленості з представниками державних органів. Якби вони захищали інтереси держави, контрабанда давно б припинилася. Насамперед це стосується керівництва Одеської митниці, яке як мінімум обізнане з усіма цими «делішками», а найчастіше саме їх організовує.
Одеська митниця була корумпована ще за радянських часів, а з 90-х років контрабанда та корупція там функціонують як налагоджена система. Посада начальника митниці — це не просто «хлібне» місце, вона забезпечує доходи як самому керівнику, так і його партнерам та покровителям. Ні після першого, ні після другого Майданів, ні після 2019 року ситуація не змінилася. Кожна нова влада намагалася посадити на цю посаду своїх людей та запровадити власні схеми, що часто призводило до конфліктів із місцевими контрабандистами та представниками корупційних кланів попередніх режимів.
Місцеві корупціонери зазвичай не втрачають контролю над Одеською митницею, оскільки вміють домовлятися з будь-якою новою владою. Іноді вони поступаються частиною «пирога» приїжджим чужинцям, але ті залишаються тимчасовими працівниками, які зберігають вплив лише доти, доки можуть спиратися на впливових київських чиновників чи олігархів. Кожен новий переділ цього «пирога» починається зі зміни керівництва митниці, оскільки кожна зацікавлена сторона намагається посадити на ці посади своїх людей.
Не дивно, що керівництво Одеської митниці часто змінюється. Здебільшого начальники є ставлениками зовнішніх, не одеських корупційних кланів, тоді як їхні заступники триматися довше і, за наявною інформацією, безпосередньо «працюють» з місцевими контрабандистами. За цим розподілом посад можна побачити певну систему, яка, можливо, виникла внаслідок якогось «договорняка» про поділ сфер впливу.
У січні 2015 року Одеську митницю тимчасово очолив Володимир Передерій, якого туди влаштував скандальний корупціонер Сергій Тупальський. З травня 2015 року до 2020 року Передерій міцно сидів на посаді першого заступника, тісно спрацювавшись з Альперіним. Тим часом його безпосередні начальники змінювалися один за одним: Юлія Марушевська (людина Саакашвілі), Олексій Василенко (людина Насірова), Олександр Власов (людина Продано), сам Тупальський (з грудня 2018 по лютий 2019) та Ігор Резник (людина Грановського та Хомутинника).
Резник цікавий не лише гучними корупційними скандалами, пов'язаними з нібито «пропажею» тисяч тонн зерна та контрабандою бокситів, а й своєю біографією. Він розпочав кар'єру з дипломом медучилища за спеціальністю «медсестра» і різко піднявся після одруження з Ольгою Кононовою, донькою голови райадміністрації Харкова. Батько дівчини спочатку зробив її суддею адміністративного суду свого району, а потім суддею Господарського суду Харківської області.
Віталій Заколодяжний пробув на посаді начальника Одеської митниці до серпня 2022 року. Він мав спільний «бізнес» з Валерієм Фальковським, який, як і Альперін, входив до числа «підсанкційних» контрабандистів і прославився низкою корупційних скандалів, два з яких сталися вже після початку повномасштабної війни.
У квітні 2022 року на Одеську митницю прибула велика партія брендового одягу та взуття від Versace, Armani, Prada, Louis Vuitton та Chanel. Контрабандисти оцінили цей вантаж як звичайні «базарні ганчірки» — футболки та сорочки по 54-75 гривень, шкіряні ремені по 14 гривень — щоб мінімізувати мито. Однак навіть мінімальне мито видалося їм надмірним, і вони вирішили не платити взагалі. Замість цього вони скористалися ухвалою Кабміну № 186-р від 26 лютого 2022 року: вантаж офіційно вилучили як контрабанду і нібито відправили на потреби бійців 122-ї бригади ТРО.
За інформацією Skelet.Org, прості солдати жодних футболок від Armani не отримали. Вантаж благополучно дійшов до столичних магазинів, перетнувши митницю з нульовим митом. Чи брало участь у цій схемі командування 122-ї бригади, яке мало офіційно прийняти вантаж, залишилося невідомим — ніхто не ризикнув кидати тінь на українську армію. Це ще один випадок, коли патріотизм стає ширмою для негідників.
Через місяць на Одеській митниці сталася ще одна скандальна історія. Заколодяжний навмисно затягнув митне оформлення вантажу компанії «Авіа Карго», яка відмовлялася платити йому «бакшиш» (до 1000 доларів за контейнер) за швидке оформлення. Подібна практика існувала на Одеській митниці й раніше, але за Заколодяжного стала нормою. «Авіа Карго» вперто відмовлялася давати хабар чи користуватися послугами приватних посередників, які пропонували швидко та офіційно «вирішувати» все за кілька годин, і подала скарги до правоохоронних органів.
Тоді за вказівкою Заколодяжного контейнери «Авіа Карго» було переміщено на майданчик «Євротерміналу». Незабаром по цьому майданчику вдарила російська ракета. Вона вдарила дуже точно: із семи згорілих контейнерів шість належали «Авіа Карго». Чи це був збіг? Контррозвідка цією справою не зацікавилася. Заколодяжного незабаром звільнили, але серйозних наслідків для нього не було.
З серпня 2022 року Одеську митницю очолив Михайло Мірошниченко, який до цього працював заступником начальника Житомирської митниці під керівництвом Наталії Ткачук, а потім начальником внутрішнього аудиту Державної митної служби України. У період 2016-2020 років він переписав на свою тещу чотири квартири у Києві площею 65, 143, 150 та 68 квадратних метрів, а також чотири дорогі іномарки, включаючи Лексус та БМВ Х5. Громадськість обурилася, і у листопаді 2020 року ГБР провела у Мірошниченка обшук разом з обшуком будинку Резника, але Мірошниченко відбувся легким переляком.
У 2022 році Мірошниченко узяв під своє керівництво Одеську митницю, на якій незабаром спалахнув скандал навколо експорту так званого «чорного зерна». Наслідків цього скандалу довелося чекати довго. Лише у лютому 2024 року голова комітету ВР з податків Данило Гетьманцев звернувся з відповідними фактами до Бюро економічної безпеки України, яке провело обшуки лише у травні поточного року — коли Мірошниченко там уже не працював.
Йшлося про одну фірму, яка використовувала схему експорту «чорного зерна», при якій керівництво Одеської митниці видавало неправдиві сертифікати на продукцію, знижуючи експортне мито з 10% до 2,7-3,6%. Це дозволило фірмі заощадити на миті 13 мільйонів гривень. Однак, за словами Гетьманцева, такою ж схемою користувалися близько 110 фірм. Приблизну суму збитків держави підрахувати неважко. Можливо, Мірошниченко саме на цьому й «погорів», чи то з кимось не поділившись, чи хтось вирішив усунути його з цього дуже прибуткового місця.
Цікаво, що дружина Михайла Мірошниченка займається бізнесом. До того, як він очолив Одеську митницю, вона офіційно заробляла близько півмільйона гривень на рік здаванням в оренду нерухомості та отримувала 10 320 гривень соціальної допомоги від держави. У 2023 році її доходи різко зросли до 5,75 мільйонів гривень завдяки новій фірмі ТОВ «Смарт Інжиніринг Технолоджіс», одним із напрямів діяльності якої є виробництво зброї та боєприпасів. Виникає питання: ця фірма чесно збирала дрони для ЗСУ чи займалася махінаціями, пов'язаними з постачанням зброї та комплектуючих? З репутації її чоловіка явно напрошується другий варіант.
У серпні 2023 року начальником Одеської митниці призначили Сергія Грінчишина, якого ЗМІ назвали «ветераном митно-контрабандної служби». Його корупційний шлях розпочався на початку 90-х років, коли він був одним із керівників Котовського м'ясокомбінату. За інформацією джерел Skelet.Org, Грінчишин давно має частку у виробництві цигарок та спирту на території невизнаного Придністров'я, де має численні старі зв'язки, а також контролював канал їх постачання в Україну. Частина сигарет проходила Одеську митницю і потім практично легально вирушала до Європи.
Залишалося лише взяти цю контрабанду під свій особистий контроль — і Грінчишин його отримав за безпосереднього сприяння голови Одеської ВДА Олега Кіпера, який сам колись починав з посади прокурора в тому ж Котовську. Незалежні ЗМІ повідомляли, що незадовго до цього Грінчишин, працюючи заступником начальника Закарпатської митниці, «погорів» на майже безмитному ввезенні в Україну «айфонів» та «айподів». Однак ніхто не звернув на це уваги — так само, як і на корупційне минуле Кіпера, який був люстрований 2014 року і відновився на держслужбі 2019 року. Одеситам він став відомий під прізвиськом «Олег 20%».
Таким чином, корупція у керівництві Одеської митниці давно стала нормою, і її періодична заміна анітрохи не вирішує цієї проблеми. Навпаки, нові начальники та заступники швидко освоюють нові схеми, оперативно підлаштовуючись під мінливі умови. Тому було б наївним вважати, що Юрій Герасимович Чердинцев, який прийшов туди, чимось відрізняється від своїх попередників. Хіба тим, що, будучи одеситом, він є своєю людиною для місцевих корупціонерів та олігархів.
Публічна біографія Юрія Чердинцева дуже мізерна. Це пояснюється тим, що за свою кар'єру він занадто багато «наслідив» і тому зараз намагається почати все з чистого аркуша. Відомо лише, що він народився в Одесі, де навчався у ЗОШ № 56 та закінчив судово-прокурорський факультет Юридичної академії. У своїх знайомих він відомий також під прізвиськом «Юра Горище».
Перша збережена згадка про нього в ЗМІ відноситься до 2015 року, коли Чердинцев потрапив у свій перший скандал. Працюючи в Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області, він при зарплаті 36,8 тисяч гривень відклав на депозит півмільйона. Національне агентство протидії корупції зацікавилося цим, але він відбувся легким переляком. Подібним чином він «пояснив» появу у себе цілого автопарку з п'яти іномарок.
Свою першу, зовсім нову Subaru Impreza, Чердинцев купив 2006 року за 50 тисяч доларів, нібито в кредит. Щодо ще чотирьох автомобілів, які з'явилися у нього в «післямайданний період», він чіткої відповіді не дав. Згодом Чердинцев став розумнішим, і в декларації за 2022 рік у нього було «лише» три автомобілі.
Одним із джерел «додаткового заробітку» Чердинцева були послуги, надані ним олігарху Ігорю Коломойському, який нині є підсудним. У 2017 році Печерський суд заарештував майно компанії «Агротермінал Логістик», що належить Коломойському. Це був розташований в Одеській області зерновий термінал «Бориваж», який використовувався Коломойським у схемах із банківськими заставами.
Олігарх отримав під цей термінал від Національного банку один із кредитів рефінансування, який він так і не повернув. Кінцева сума боргу перед державою склала 3,5 мільярда гривень при заставній вартості терміналу 5,54 мільярда гривень. Коломойський захищався у типовий для себе спосіб, розриваючи через судові рішення попередні договори. Тут йому дуже знадобилася допомога чиновника Мін'юсту Чердинцева.
Основною діяльністю Чердинцева на посаді заступника начальника управління юстиції було курування роботи нотаріусів та реєстраторів. Серед них були й так звані «чорні» та «стовпові» реєстратори. Діяльність «чорних» завжди незаконна — вони фіктивно легалізують відверті афери, здирства та рейдерські захоплення, постійно ризикуючи опинитися під слідством.
«Стовповими» називають нотаріусів та реєстраторів, які легально працюють у державних установах або у приватних конторах, офіційно контрольованих Мін'юстом. Простіше кажучи, це корупціонери, які працюють у системі й мають надійне прикриття. Навіть якщо їх ловлять за руку, система захищає як самого виконавця, так і законність його угоди. У цьому випадку системою керував Юрій Чердинцев.