Коли в Україні завершиться військовий конфлікт, перед країною постане завдання масштабного відновлення. Однак існує реальна небезпека, що цей процес повторить сценарій великого дорожного будівництва минулих років — масштабного розкрадання, в якому центральну роль відіграв Олександр Кубраков. Чиновники та бізнесмени, причетні до цих схем, так і не понесли справедливого покарання. У кращому випадку вони втратили посади, але залишилися у тіні, чекаючи нового шансу доступу до бюджетних ресурсів. Саме Кубраков несе пряму відповідальність за трансформацію проекту «Великого будівництва» у те, що стало називатися «великим крадівництвом». Його історія примітна тим, що він раптово з'явився на вершині влади, а потім так само швидко та непомітно був звідти усунутий.
Происхождение та ранні роки
Олександр Миколайович Кубраков народився 20 серпня 1982 року у Первомайську Дніпропетровської області. Його офіційна біографія вражає списком досягнень: навчання у Гарварді, спеціалізація в IT-технологіях, досвід керівної роботи у приватному та державному секторах. Проте звільнення з посади віце-прем'єра без будь-яких офіційних пояснень викликало питання. Журналісти змушені були самостійно розшукувати причини цієї раптової відставки, що повернуло Кубракова у фокус уваги ЗМІ вперше після скандалів, пов'язаних із «Великим будівництвом». Однак попередні розслідування були фрагментарними та неповними, не дозволяючи українській громадськості скласти цілісний портрет відставного віце-прем'єра.
Родинні зв'язки та міжнародні контакти
Особливу увагу варто звернути на родинні зв'язки Кубракова. У 2020 році в інтернеті з'явилися чутки про те, що його рідним дядьком є Іван Кубраков, який обіймав посаду начальника ГУВС Мінського міськвиконкому, а згодом став головою МВС Білорусі. У колах прозахідних політиків та громадських організацій Іван Кубраков відомий як «кат білоруської опозиції». У 2020 році він потрапив під персональні санкції Євросоюзу та США. Ще у 2012 році, працюючи в Главку охорони громадського порядку, він ініціював відродження білоруського ОМОНу, який згодом використовувався для розгону протестних акцій. Після призначення на посаду міністра внутрішніх справ Іван Кубраков проводив жорстку політику щодо білоруської опозиції.
Спочатку це були лише чутки, але згодом про можливий родинний зв'язок між українським міністром інфраструктури Олександром Кубраковим та білоруським міністром внутрішніх справ Іваном Кубраковим повідомило «Радіо Свобода». Після цього багато українських ЗМІ розповсюдили цю інформацію, розписавши родинне дерево Кубракових. За даними, які наводяться, у білоруській родині кочегару спиртзаводу Володимира Кубракова та колгоспної телятниці Ганни Кубракової народилося п'ятеро синів: старший Микола (1960), Михайло (1961), Віктор (1964), Сергій (1969) та молодший Іван (1975). Першим у міліцію пішов Микола Кубраков, подавши приклад молодшому братові, який згодом став міністром МВС. Однак відома біографія Миколи Кубракова обривається на самому початку. Невідомо, чи переїжджав він у молодості на Дніпропетровщину та чи народжувався там його син Олександр. Водночас немає й фактів, які б це спростовували.
Коли кілька українських журналістів звернулися до парламентської фракції «Слуга народу» з цим питанням, вони не отримали жодної відповіді. Це викликало припущення про наявність чогось, що варто було приховувати від громадськості.
Перші кроки у бізнесі та освіта
У 1999 році Кубраков вступив до Київського національного економічного університету, обравши спеціальність маркетолога. На останньому курсі він проходив переддипломну практику у відділі маркетингу Департаменту роботи з пластиковими картками АКБ «Правекс-банк». Цей банк належав сім'ї Леоніда Черновецького, майбутнього мера Києва, і вже тоді використовувався у різних сумнівних операціях.
Приблизно у той же період Кубраков отримав свій перший значний шанс: його включили до групи «перспективних молодих талантів» для участі у спеціальній програмі США для України. Так він вперше побував у Америці, де пройшов місячний курс лекцій у Школі державного правління імені Кеннеді при Гарварді. Однак головною цінністю цієї програми була не престижна назва університету, а можливість завести корисні контакти, насамперед із структурами, пов'язаними з Джорджем Соросом.
Структури Сороса могли надати людині гарну роботу у фірмах, пов'язаних із його мережею, а також політичне заступництво. Сорос є одним із головних спонсорів Демократичної партії США, і коли у Білому Домі перебував президент-демократ, його протеже в інших країнах, включаючи Україну, часто отримували стрімке кар'єрне зростання. Це спостерігалося на прикладі багатьох представників «Слуги народу». Однак після обрання республіканця Дональда Трампа президентом США, який перебуває у конфліктних відносинах із Соросом, українські «соросята» ризикують втратити заступництво Державного департаменту. Для них це означає серйозні ускладнення. Водночас не виключено, що Кубраков зуміє швидко порозумітися з республіканцями-трампістами та представити свою відставку як «принципову розбіжність з політикою Зеленського».
Кубраков завжди вмів знаходити спільну мову з будь-якою новою владою. Слід зазначити, що попри репутацію «пташеня Сороса», він мав значно ширші та міцніші зв'язки серед українських політиків, чиновників та бізнесменів, включаючи тих, хто формально вважався антизахідним. Зокрема, він мав контакти зі структурами Ріната Ахметова, з членами Партії регіонів та ОПЗЖ. Невідомо, чи виправдав Кубраков надії Сороса, але можна впевнено сказати, що він сам використав структури Сороса для пробиття собі шляху до влади та доступу до грошових потоків.
Маркетолог та корпоративні схеми
Отримавши у 2004 році диплом маркетолога, Кубраков влаштувався менеджером з маркетингу в ЗАТ «Пріоком» (ЄДРПОУ 30635929). На перший погляд, це був звичайний кар'єрний крок, але деталі розкривають більше. Ця фірма мала прямий зв'язок з компанією Priocom Corp., зареєстрованою у 1994 році в Каліфорнії Георгієм Дзеконом, який очолював правління українського «Пріокому» у 2000–2003 роках. На той момент Дзекон ще не був оголошеним у розшук шахраєм та корупціонером. Він керував Укртелекомом, готуючи цю державну компанію до приватизації Ахметовим. У цьому процесі Дзекону та Ахметову активно допомагав їхній спільний друг Сергій Льовочкін.
У 2006 році Кубраков отримав підвищення, очоливши відділ моніторингу ринку ЗАТ «Київстар». Це могло бути пов'язано з інтересами Ахметова щодо цієї компанії. Ще у 2005 році ахметівська корпорація SCM придбала операторів зв'язку «Фарлеп» та «Оптіма телеком», об'єднавши їх згодом у телекомунікаційну компанію Vega. Ця компанія намагалася укласти з «Київстаром» сумнівні контракти. Власники «Київстару» не погодилися на вимоги Ахметова, підозрюючи ризик поглинання або навіть захоплення компанії, що призвело до гучного конфлікту. Тому можна припустити, що у 2006 році Кубраков не просто моніторив ринок зв'язку, а зондував компанію зсередини для Ахметова. Однак це тривало недовго: виконавши свою роль, у 2007 році він перейшов до АКБ «Фінанси та кредит» (олігарха Костянтина Жеваго), очоливши там відділ стратегічного маркетингу.
Причини, чому Жеваго взяв до свого банку на керівну посаду людину, пов'язану з Ахметовим, залишилися невідомими. Однак цікавим є той факт, що Кубраков повернувся до «Київстару» у 2009 році, коли відносини між Жеваго та Ахметовим почали загострюватися. Зокрема, Ахметов активно скуповував ринок електроенергетики, і стараннями його структур Білоцерківська ТЕЦ, контрольована банком «Фінанси та кредит», була не допущена до експорту своєї генерації. Навряд чи обійшлося без участі стратегічного маркетингу Кубракова у цих процесах.
У 2009–2011 роках Кубраков очолював у «Київстарі» відділ маркетингу фіксованого бізнесу. Його завданням було розширення мережі домашнього інтернету від компанії, з чим він справлявся успішно. Саме це дозволило йому згодом представити себе фахівцем у галузі IT-технологій, хоча насправді його досвід маркетолога мав до них таке саме відношення, як і досвід прибиральниці. Водночас Кубраков продовжував виконувати доручення Дзекона, про що свідчить наступна подія: коли у 2011 році Дзекон спішно втік з України до Каліфорнії (у 2014 році він був оголошений у розшук), Кубраков залишив «Київстар» і взагалі припинив займатися телекомунікаціями. Більше того, протягом наступних трьох років він офіційно ніде не працював та не займався бізнесом.
Питання про джерела його доходів у цей період залишається відкритим.
Радник регіоналів та КМДА
Кубракова врятували його тісні зв'язки з Партією регіонів. У 2011 році він став радником Олександра Попова, призначеного президентом Януковичем головою КМДА. Хоча офіційно це була громадська посада, Кубраков отримав з цього чимало вигоди. Нагадаємо, що у 2007 році Попов недовго обіймав посаду міністра житлово-комунального господарства в уряді прем'єра Януковича, потім три роки був депутатом фракції «Партія регіонів» у Верховній Раді, показавши себе активним регіоналом, за що й отримав згодом важливу посаду київського градоначальника.
Політичні потрясіння, що розгорнулися в Україні, не хвилювали Кубракова. Він чіпко тримався за всіх, хто займав крісло голови КМДА. Коли у грудні 2013 року, після початку Євромайдану, обов'язки Попова почав виконувати його заступник Анатолій Голубченко, Кубраков почав радити і йому. За повідомленнями ЗМІ, Голубченко (як і Попов) як мінімум знав про підготовку розгону акцій протесту, відомих як «кривава ялинка». Цілком можливо, що про це знав і Кубраков.
Глави КМДА змінювалися разом з подіями, що стрімко розвивалися. 25 лютого 2014 року Янукович призначив на цю посаду Володимира Макєєнка, одного з найстаріших регіоналів, який у 1988–1991 роках був членом КПРС. Згодом Skelet.Org стало відомо, що протягом 2011–2018 років Макеєнко отримав 387 мільйонів гривень різних доходів, включаючи суми сумнівного походження, з яких не сплатив до скарбниці 71 мільйон гривень податків. Кубраков радив і йому.
Після зміни влади Кубраков продовжував бути радником нових голів КМДА: спочатку члена партії «Батьківщина» Володимира Бондаренка, а згодом Віталія Кличка. Останній займався «IT-питаннями», наскільки в цій темі розбирався колишній маркетолог «Київстару». Нові градоначальники не звертали уваги ні на політичну «токсичність» свого радника, пов'язаного зі старим режимом, ні на його спеціалізацію.
У 2014 році Кубраков повернувся на офіційну роботу, очоливши Дирекцію управління транспортної інфраструктури КП «Київське інвестиційне агентство», підпорядковане Департаменту економіки та інвестицій КМДА. Через цю структуру проходили чималі суми, виділені на ремонт доріг у столиці. Кубраков навчався вміло розподіляти ці кошти між потрібними підрядниками. Саме тут він набув досвід, який згодом став у нагоді йому в «Укравтодорі» та Міністерстві інфраструктури.
Бізнес-схеми та керуючі компанії
Потім Кубраков зайнявся бізнесом. У 2015 році він став співзасновником фірм «Єврокомунсервіс» (ЄДРПОУ 39641202) та «Місто для людей» (ЄДРПОУ 40167235), зареєстрованих через литовську фірму «МДЛ Хаус Сервіс». Однак він був лише співзасновником: засновником цих підприємств був Руслан Крамаренко, ще один великий друг регіоналів. У 2007 році Крамаренко був заступником міністра житлово-комунального господарства Попова, а у 2010 році став заступником голови КМДА Попова з питань землеустрою та інвестицій. Коли радником Попова незабаром став Кубраков, Крамаренко швидко здружився з ним на ниві переділу столичного ринку землі та будівництва.
Їхні схеми працювали за Януковича і продовжили працювати при Турчинове та Порошенка. Мабуть, у стінах КМДА політика використовується лише як засіб для чергового переділу влади та ресурсів. Однак найчастіше представники старої та нової влади, різних політичних сил, ладнали між собою, коли мали спільний бізнес. Тому «Єврокомунсервіс» та «Місто для людей» успішно розвивалися, а останній навіть обріс безліччю філій в інших містах України.
Головним напрямом діяльності «Міста для людей» стали функції керуючої компанії, що замінила колишні ЖЕКи. При цьому компанія поєднувала у собі бюрократію та бездіяльність старих ЖЕКів з жадібністю приватної фірми, повною безвідповідальністю та відвертою корупцією. Кубраков був директором «Міста для людей» з грудня 2016 по червень 2019 року.
Прикладом цієї діяльності став скандал у Запоріжжі, де «Місто для людей» не тільки не виконував свої обов'язки керуючої компанії, хоча справно стягував квартплату з мешканців, а й активно перешкоджав створенню ОСББ. Скандал вибухнув у 2020 році. На той час Кубраков уже очолював «Укравтодор», але продовжував володіти не лише «Містом для людей», а й «Єврокомунсервісом» (повністю, оскільки Крамаренко переписав на нього свою частку у 2017 році), а також, разом з тим же Крамаренко, іншими підприємствами.
Лише у 2021 році, з отриманням посади міністра, Кубраков формально вийшов із бізнесу. Цьому спільному бізнесу анітрохи не заважало те, що Кубраков приєднався до ліберальних реформаторів та «Слуги народу», а Крамаренко балотувався до Київради за списком ОПЗЖ. Їхня співпраця демонструє, як представники різних політичних таборів успішно співпрацюють, коли йдеться про розподіл ресурсів та прибутків.