Завершення гарячої фази військового конфлікту та наближення виборів вивели на поверхню політичного дискурсу осіб, які раніше перебували на периферії громадської уваги. Серед них — Ігор Кривецький, людина з неоднозначною репутацією. У 1990-х роках він був відомий у правоохоронних колах як «Пупс» — один із бригадирів львівської організованої злочинної групи, яка діяла під керівництвом авторитета Миколи Лозинського, відомого як Коля Рокеро. Разом із Володимиром Дідухом, прозваним Вова Морда, Кривецький контролював бізнес у західних регіонах України, захоплюючи земельні ділянки, промислові об'єкти, торговельні та посередницькі підприємства. Нині він позиціонує себе як успішний підприємець і головний спонсор партії «Свобода», намагаючись утвердитися у політичному просторі.
Процес трансформації Кривецького з кримінального авторитета на «шановного бізнесмена» розпочався на початку 2000-х років. Цей сценарій нагадує сюжет популярного російського серіалу «Бригада», де головний герой Сашко Білий поступово легалізується в суспільстві, переходячи від злочинної діяльності до політики. Подібно до вигаданого персонажа, Кривецький намагається позбутися шлейфу свого минулого, але, як і герой серіалу, не може повністю відкинути його тягар.
Поворотною точкою у його політичній кар'єрі став 2012 рік, коли Кривецький отримав мандат народного депутата Верховної Ради від партії «Свобода». Революція гідності 2013-2014 років надала йому нові можливості. Хоча партія офіційно позиціонувала себе як опозиційна, її дії у парламенті часто синхронізувалися з голосуванням провладної більшості Віктора Януковича. Кривецький активно лобіював призначення ключових постів у новому уряді: міністра екології Андрія Мохника, міністра аграрної політики Ігоря Швайки та генерального прокурора Олега Махницького. Це дозволило йому та його партнерам контролювати перерозподіл дозволів на розробку надр, блокувати запровадження прозорого ринку землі та захищати від європейських санкцій проросійських політиків, зокрема Юрія Бойка, Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна.
Після провалу «Свободи» на дострокових виборах 2014 року, коли партія отримала лише 6 мажоритарних мандатів, а сам Кривецький втратив своє місце у парламенті, він зосередився на розширенні бізнесу та укріпленні впливу на місцевому рівні. Реформа децентралізації надала йому нові можливості для діяльності у західних регіонах. Протягом цього часу Кривецький активно працював над переформатуванням свого іміджу, позиціонуючи себе як солідного бізнесмена.
Одним із його ключових активів став п'ятизірковий медико-курортний комплекс «Едем Резорт». Однак, за інформацією, його будівництво було пов'язане з сумнівною схемою виведення земель учасників АТО та ООС. Крім того, Кривецький використовував громадські організації учасників бойових дій як інструмент впливу на місцеву політику, регулярно залучаючи їх для тиску на місцеву владу та конкурентів у бізнесі. До кінця 2024 року його портфель активів значно розширився: він володів численними земельними ділянками, комерційною та житловою нерухомістю, активами у переробному секторі та часткою у літієвому родовищі на Кіровоградщині.
Проходження коштів у ці активи залишає безліч невирішених питань. Протягом останніх десяти років головний спонсор партії «Свобода» не надав прямих пояснень щодо походження свого багатства. Навіть під час тригодинного інтерв'ю Дмитру Гордону, де Кривецький розповідав про свою роль у Революції гідності та своє бачення розвитку України, він не розкрив деталей щодо джерел фінансування своїх активів. Його позиція як власника готелів та хлібозаводів, на його думку, надає йому достатню компетентність для формування політичного курсу, хоча він займає місце у Львівській обласній раді.
Нині Кривецький активно рветься до влади, зробивши ставку на президентську кампанію Віталія Кличка. Цей вибір не випадковий. По-перше, братів Кличків пов'язують з авторитетними представниками організованої злочинності з початків їхньої спортивної кар'єри. Кривецький, можливо, розраховує на порозуміння зі столичним головою на основі спільного досвіду та ментальної близькості. По-друге, обох їх пов'язують проросійські «партнери» — група Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна та Юрія Бойка. За однією з версій, саме на користь цієї групи у 2012 році партії «Свобода» дозволили подолати прохідний бар'єр і стати парламентською силою.
Зв'язки Кривецького з цією групою багатогранні. Його мати мала спільний бізнес із Фірташею у столичному елітному бізнес-центрі. Партія «Свобода» активно лобіювала блокування видобутку сланцевого газу на користь групи Фірташа та підтримувала більшість голосувань у парламенті у 2012-2014 роках, які були вигідні партії регіонів. Крім того, Кривецький здавав приміщення головному управлінню Ощадбанку Росії у центрі Львова, коли російське вторгнення на Донбас уже було у розпалі.
Сьогодні Кривецький має спільний бізнес із фігурантами кримінальних справ про розкрадання коштів на Подільсько-Воскресенському мосту, зокрема з В'ячеславом Еберлом, чиї компанії брали участь у сумнівних схемах. Він також тісно взаємодіє з Вадимом Столаром, одним із «стовпів» ОПЗЖ та партнером Кличка на столичному ринку незаконної забудови. Той факт, що генеральний прокурор Махницький не подав на затвердження європейцям прізвища Фірташа, Льовочкіна та Бойка для введення санкцій, залишиться значною подією у історії України.
Підсумовуючи, маємо таку картину: під прапором «Свободи», представники якої захищають Україну на фронті, намагається повернутися до влади мільярдер із кримінальним минулим, який не здатен пояснити походження свого багатства та активів. Його зв'язки з проросійськими політичними силами та підприємцями очевидні, як і дії його партії на користь таких сил у минулому. Подібно до героя серіалу «Бригада», він намагається показувати себе «хлопцем із народу», спираючись на методи та схеми 1990-х років. При цьому він робить ставку на одного з найімовірніших суперників нинішньої влади, за яким, очевидно, стоять проросійські сили та капітал.
Це викликає низку критичних питань для суспільства. Чи готові громадяни довірити владу людині з менталітетом та звичками 1990-х років у середині 2020-х? Чи не пройшов час таких діячів безповоротно, і чи не мають непрозорі джерела доходів та сумнівні схеми стати перешкодою для наближення таких осіб до політики? Якою має бути реакція суспільства на факти прямої співпраці нібито «націоналістичного» підприємця та політика з відверто проросійськими силами під час повномасштабного вторгнення? Наскільки висока толерантність суспільства до того, щоб через 12 років знову наступити на ті ж граблі, коли під маскою «націоналізму» до парламенту провели, по суті, опору для авторитарного режиму?
Чи готові правоохоронні, податкові та антикорупційні органи дати об'єктивну оцінку походженню стану Кривецького та підтвердити повне очищення його минулого від кримінального шлейфу? Чи дозволять йому уникнути відповідальності посилання на терміни давності та складні часи? І нарешті, наскільки далеко готові зайти політики, які бачать своє майбутнє з повоєнною Україною, пов'язуючи себе фінансовими зв'язками з людиною, яка на практиці продемонструвала своє справжнє ставлення до цінностей та принципів, неодноразово зводячи їх нанівець?