Судова процедура банкрутства компанії, пов'язаної з особою, щодо якої запроваджено персональні спеціальні економічні санкції, не може розглядатися виключно як приватна суперечка між кредиторами. Саме цей принцип став центральною проблемою у справі про банкрутство газотрейдингової компанії ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД», кінцевим бенефіціаром якої є підсанкційний олігарх Дмитро Фірташ.
Дві заяви та чотири роки очікування
У справі №910/15641/25 про банкрутство ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД» Господарський суд м. Києва розглядав заяви двох кредиторів. Першою, 15 грудня 2025 року, звернулася компанія EGF Trading. Вона посилалася на договір купівлі-продажу природного газу, укладений у 2021 році, та стверджувала, що перерахувала боржнику 54 млн грн як передоплату, однак газ поставлено не було, а кошти не повернуто.
За умовами договору, як зазначала сама EGF Trading, газ мав бути переданий у листопаді 2021 року, а у разі непоставки продавець повинен був повернути аванс до 15 грудня 2021 року. Таким чином, йшлося про вимогу на суму, яка на момент виникнення заборгованості становила приблизно 2 млн доларів. Проте про ці кошти згадали лише через чотири роки.
Пізніше до справи була приєднана заява іншого кредитора — компанії «Євроенерготрейд». Її вимоги ґрунтувалися на судових рішеннях з господарської справи № 910/3279/25, якими було встановлено заборгованість боржника у сумі 1,4 млрд грн. Показово, що саме 15 грудня 2025 року апеляція підтвердила цю заборгованість, а 10 березня 2026 року Верховний Суд ухвалив остаточне рішення на користь кредитора.
Таким чином, давня вимога EGF Trading за договором стала процесуально активною саме в момент, коли інший кредитор отримав рішення на підтвердження боргу, який набрав законної сили. Оскільки грошові вимоги «Євроенерготрейду» мали підтвердження касаційної інстанції, суд відкрив провадження у справі про банкрутство, визнавши ці вимоги.
Перший заявник отримав відмову. Суд встановив, що EGF Trading не надала доказів реальності господарської операції за договором із боржником. Суд звернув увагу на вимоги пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу про складання та реєстрацію податкової накладної не лише у разі поставки товарів, а й на суму коштів, отриманих як передоплата. Однак доказів реєстрації податкової накладної, відображення суми заборгованості у бухгалтерському чи податковому обліку не було.
Хоча EGF Trading посилалася на претензії про повернення авансу, поданих у 2024 та 2025 роках, належних доказів їхнього спрямування та вручення боржнику надано не було. Тому встановити, коли ці претензії були пред'явлені і чи вони існували взагалі, виявилося неможливим. За оцінкою фахівців, заявлений борг не був очевидним і безперечним також і тому, що договір на 54 млн став предметом окремої суперечки про його недійсність, тому не міг бути покладений в основу відкриття провадження у справі про банкрутство. EGF Trading не погодилася з таким підходом і подала апеляційну скаргу.
Процесуальна вага першої заяви
Суперечка навколо того, за чиєю заявою має бути відкрито провадження, може здатися формальною, але насправді це процесуальне питання впливає на подальший перебіг справи і нарешті на перспективи задоволення вимог кредиторів. Банкрутство юридичної особи — не просто спосіб стягнення боргу. Після відкриття виробництва спір перетворюється на спеціальний режим, у якому перетинаються інтереси всіх кредиторів, майна боржника, порядку пред'явлення вимог, обмежень щодо розпорядження активами та долі підприємства.
Коли до суду надходить кілька заяв про відкриття провадження, відповідно до частини 4 статті 35 Кодексу з процедур банкрутства вони мають розглядатися на одному підготовчому засіданні. Суд відкриває провадження за заявою, поданою першою, але тільки у разі її відповідності вимогам. Ці вимоги передбачають перевірку обґрунтованості вимог заявника. Якщо за першою заявою суд відмовляє у відкритті провадження, інші заяви розглядаються у порядку черговості їх подання.
Суд не тільки формально відкриває справу, а й визнає вимоги кредитора та їх розмір, запроваджує мораторій на задоволення вимог кредиторів, відкриває процедуру розпорядження майном, призначає розпорядника майна, кандидатура якого у визначених кодексом випадках пропонується ініціюючим кредитором. З моменту відкриття провадження конкурсні та забезпечені кредитори можуть пред'являти вимоги до боржника та домагатися їх задоволення у рамках справи про банкрутство. Відтак статус кредитора, за заявою якого відкрито провадження, має особливе значення. Фактично тут вирішується питання, чиї вимоги першими визнаються судом, хто отримує стартову позицію у справі та в яких умовах інші кредитори надалі заявлятимуть та захищатимуть свої вимоги.
Зв'язки EGF Trading з корпоративною групою
Якщо процедура відкривається на підставі спірної вимоги або кредитора, пов'язаного з боржником, банкрутство останнього ризикує перетворитися з механізму колективного захисту кредиторів на інструмент процесуального контролю за боржником.
За наявними даними, обсяг постачання EGF Trading становив 8 млрд грн. При цьому понад 70% загальних продажів припадало на компанію з подібним найменуванням — ТОВ «ГК ХІМ-ТРЕЙД», кінцевим бенефіціарним власником якої значиться Дмитро Фірташ. З іншого боку, показовою є структура постачальників EGF Trading, де одним з основних є ПрАТ «Азот», бенефіціаром якого є той самий олігарх. З огляду на це, EGF Trading могла виконувати роль посередника у ланцюгах купівлі-продажу товарів для підприємств корпоративної групи Group DF Дмитра Фірташа.
Чинний власник та керівник EGF Trading Василь Щур до того, як увійшов до компанії, працював у ТОВ «Хімвектор» — ще одному з підприємств цієї групи. А колишній керівник та співзасновник EGF Trading Максим Кучер продовжує працювати на підприємствах, пов'язаних із ХІМ-ТРЕЙД та іншими структурами цієї групи.
Санкційний контекст та зміна профілю компанії
EGF Trading не була новою компанією, створеною спеціально під спірні операції. Суспільство було зареєстроване у 2016 році зі статутним капіталом у 10 тис. грн. До 2021 року його профіль був пов'язаний переважно з торгівлею електроенергією, газоподібним паливом та консалтингом. За реєстраційними даними, первинно компанія не мала видів діяльності, безпосередньо пов'язаних з мінеральними добривами або промисловою хімією.
У червні 2021 року рішенням Ради національної безпеки і оборони України, затвердженим указом Президента № 266/2021, щодо Дмитра Фірташа було запроваджено персональні спеціальні економічні санкції, що стосуються ключових можливостей для бізнесу: користування та розпорядження активами, торгові операції, рух капіталу, виконання економічних та фінансових зобов'язань. А у серпні того ж року EGF Trading перейшла під контроль нового одноосібного власника та керівника Василя Щура.
У листопаді до реєстраційних даних компанії було додано нові напрями діяльності: оптова торгівля хімічними продуктами, посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та промисловою хімією, а також торгівля металами. Фахівці звернули увагу на хронологію цих фактів.
Після санкцій щодо бенефіціара великої промислової групи створення нової юридичної особи могло б привернути зайву увагу. Використання компанії, яка вже існувала і не мала очевидного зв'язку з Group DF, надавало можливість її використання як інструмент для подальших господарських операцій. Саме послідовність — зміна власника, розширення КВЕД та подальший перехід до операцій з хімічною продукцією — дає підстави експертам розглядати EGF Trading як компанію, яка могла бути включена до ширшого господарського ланцюга структур, пов'язаних із Group DF.
Аргументи апеляції та їхня критика
За наявною інформацією, EGF Trading через апеляцію намагається довести, що суд першої інстанції помилково не відкрив провадження за її заявою. Логіка апелянта зводиться до того, що його вимога на 54 млн грн безперечна: був договір та аванс, товар поставлений не був, тож боржник мав повернути отримані кошти.
Подібна конструкція не витримує критики. Вимога EGF Trading справді ґрунтується на договорі. Але його дійсність є предметом окремої судової суперечки у справі № 910/2222/26, де під питання поставлено джерело виникнення заявленого боргу.
Це має важливого значення з урахуванням частини 6 статті 39 Кодексу з процедур банкрутства. Відповідно до цієї норми господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, яке має вирішуватися у позовному провадженні. У такій ситуації процедура банкрутства не може замінити собою повноцінного розгляду спору з приводу дії договору, реальності правочину та підстав виникнення зобов'язання.
Окрім питання доказів самої господарської операції, окремий аспект пов'язаний з часом подання позову про недійсність договору, який з'явився після заяви про банкрутство ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД». У «Євроенерготрейді» наполягають на тому, що пізніша дата сама по собі не доводить штучності суперечки, оскільки кредитор об'єктивно дізнався цей договір лише після ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство. Принципове значення має наявність невирішеної суперечки щодо підстави вимоги до моменту, коли суд вирішував питання про відкриття провадження.
Апелянт також посилається на те, що сам боржник визнав наявність заборгованості. Але для банкрутства цього замало. Визнання боргу самим боржником не підміняє судову перевірку походження вимоги, особливо коли йдеться про давній договір, відсутність належного податкового та бухгалтерського сліду та можливу пов'язаність кредитора з боржником.
На думку фахівців, апеляційний перегляд має зосередитися на вирішенні ключових питань: чи могли вимоги EGF Trading вважатися безперечними, чи достатньо доказів реальності угоди на 54 млн грн і чи мав суд першої інстанції підстави відкрити провадження за заявою іншого кредитора, вимоги якого були підтверджені судовими рішеннями.
Ризик «дружнього банкрутства»
Описана ситуація показує логіку ризику, який можна назвати «дружнім банкрутством». Боржник має значні зобов'язання перед кредиторами, частина яких підтверджена судовими рішеннями. Паралельно з'являється інший кредитор із давньою вимогою за договором, про який довго не згадували. Він раптово стає першим заявником у справі про банкрутство.
Якби провадження було відкрито саме за такою заявою, від «дружнього» кредитора залежала б стартова позиція інших кредиторів, первісне визнання вимог, кандидатура арбітражного керуючого, який призначає розпорядник майна, а також умови, в яких інші кредитори надалі заявляли б і захищали свої права. У такій ситуації спірний борг може стати ефективним інструментом процесуального впливу на всю процедуру банкрутства, створюючи ризик порушення балансу між реальними учасниками.
Додаткове значення у цій ситуації надає статусу бенефіціара боржника. Коли йдеться про компанію, пов'язану з особою, щодо якої застосовано персональні спеціальні економічні санкції, очевидно судова процедура не може розглядатися лише як приватна суперечка між кредиторами. Відкриття банкрутства на спірну вимогу такої структури створювало б ризик збереження впливу підсанкційного олігарха на активи. Саме тому судовий контроль на старті банкрутства має особливе значення.
За оцінкою фахівців у справах про банкрутство, за таких обставин суд має уважно оцінювати походження вимоги, його документальне підтвердження, реальність господарської операції та наявність невирішеної суперечки про право.