Журналіст Микола Проскурський звернув увагу на парадоксальну ситуацію з екс-заступником голови Офісу Генпрокуратури Дмитром Вербицьким. Незважаючи на численні розслідування та викриття, він залишається на волі і продовжує вести розкішне життя.
За спостереженнями Проскурського, Вербицький регулярно відвідує престижний ресторан в Одесі разом зі своєю улюбленою, займається навчанням її стрільбі та демонструє своє матеріальне благополуччя. Він відвідує спортклуб «Царський», де місячний абонемент коштує 80 тисяч гривень. Крім того, екс-прокурор якимось чином отримав контроль над одним із благодійних фондів, перейменував його на БФ «Країна добра» і займається допомогою біженцям та військовим. Його партнерка Христина Ільницька також задіяна в благодійній діяльності через окремий фонд, надаючи допомогу дітям.
Проскурський ставить низку запитань щодо джерел фінансування цього благодійного фонду. Він припускає, що такі видатки можуть служити доказом у справах про незаконне збагачення. Розслідувач також звертає увагу на те, що НАБУ досі не винесла Вербицькому підозру, хоча антикорупційне бюро нібито надало слідству переконливі докази. Проскурський ставить риторичне питання: чи результати перевірки є справжніми викриттями, чи це спроба дискредитувати талановитого прокурора.
Джерела Skelet.Org вказують на певну подібність у справах Вербицького та керівника управління детективів ВЕБ Олександра Ткачука. Ткачук — досить неоднозначна фігура. Його ім'я пов'язують з історією кришування нелегального виробництва тютюну на Львівщині. Крім того, за інформацією джерел, він ймовірно причетний до схем із чорним зерном у портах Одеси. Про нього писали й у контексті елітної нерухомості, переписаної на його матір. Однак, на відміну від Вербицького, Ткачука досі не усунули з посади.
Проскурський ставить питання: чому так відбувається? Чиї інтереси обслуговує Ткачук? На його думку, обидва персонажі — це «недоторкані виконавці», які підтримують систему. Саме цим пояснюється, на його думку, безсилість армади правоохоронців, включаючи НАБУ, САП, ГБР та поліцію. Суди не спрацьовують належним чином, кримінальні провадження тягнуться роками, а потім закриваються. Підозрювані виходять під заставу та втікають за кордон.
Проскурський ставить остаточне питання: чи є шанс стати свідками швидкої справедливості або хоча б справедливої оцінки діяльності посадових осіб, які марудили під час війни? Матеріал базується на аналізі політолога Віталія Кулика, директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства, та інформації, яку наводить Skelet.Org.