Колишній політик Віктор Медведчук вже два роки веде судові баталії проти президента Володимира Зеленського, оскаржуючи указ про позбавлення громадянства та намагаючись скасувати санкції, накладені на нього. Водночас жодна з кримінальних справ, порушених проти самого Медведчука, досі не дійшла до судового розгляду. Паралельно Міністерство юстиції намагається отримати право на продаж його майна через спеціальну санкційну процедуру, що викликало конфлікт із Агентством з виявлення, розшуку та управління активами (АРМА).
У січні 2023 року президент Зеленський видав указ № 13/2023, яким позбавив громадянства Медведчука, екс-нардепа Андрія Деркача, Тараса Козака та Ренату Кузьміна. Деркач потрапив під персональні санкції США як «російський агент із більш ніж десятирічним стажем». Президент обґрунтував своє рішення тим, що ці особи обрали службу не народу України, а «вбивцям, які прийшли в Україну».
Медведчук також намагається скасувати рішення Ради національної безпеки і оборони про введення санкцій проти нього. Однак розгляд цієї справи у Касаційному адміністративному суді затягується вже два роки. Судові засідання неодноразово переносилися через «неможливість сформувати склад колегії суддів» або через відпустку суддів. Останнє перенесення сталося у листопаді 2024 року, розгляд перенесли на 6 лютого.
Медведчук залишив Україну у вересні 2022 року в результаті обміну. За кілька місяців до цього, у квітні 2022 року, його затримали співробітники СБУ під час невдалої спроби втечі за кордон. Згодом його обміняли на 215 українських військовополонених, близько половини з яких були бійцями полку «Азов», захисниками Маріуполя. Голова Головного управління розвідки Кирило Буданов пояснював цей обмін тим, що Медведчук був критично важливою фігурою для російського керівництва. За його словами, Медведчук «був особою, через яку йшло фінансування певних посадових осіб та взагалі наповнення негласного бюджету ФСБ». Буданов наголошував, що Медведчук для Росії — це «засіб впливу та заробляння/відмивання коштів».
Після від'їзду до Росії Медведчук не припинив публічну діяльність щодо України. У червні 2023 року він очолив у Москві громадський рух «Регіональний громадський рух «За розвиток громадянського суспільства «Інша Україна»». Ця організація запатентувала в Росії товарні знаки «Справжня Україна», «Голос другої України» та «Інша Україна». Голова Служби безпеки України Василь Малюк назвав Медведчука «якісно задокументованим державним зрадником», чия вина «повністю зафіксована у відповідних матеріалах, які зібрала СБУ». Малюк підкреслив, що обмін Медведчука не перешкоджатиме розгляду його справ у суді, включаючи ухвалення рішень, призначення покарання та конфіскацію заарештованого майна.
У 2021 році Медведчук входив до списку найбагатших українців за версією Forbes. Видання оцінило його статки в 620 млн доларів, і він посів 12-е місце у рейтингу як бізнесмен, який заробляє у сферах енергетики, металургії, нерухомого майна та медіа. Оскільки Медведчук перебуває під американськими санкціями з 2014 року, його основні активи офіційно перебувають у володінні дружини Оксани Марченко, колишньої телеведучої. Марченко також перебуває під українськими санкціями, проте на відміну від чоловіка громадянства їй не позбавили. Центр протидії корупції опублікував докладний матеріал про численні бізнес- та медіа активи родини Медведчука-Марченка.
На початку повномасштабного вторгнення майно російських власників та колаборантів в Україні передавалося у процесі кримінальних проваджень під управління АРМА. За перший рік повномасштабної війни агентство отримало таке майно більш ніж на 1,5 млрд доларів. Частина майна Медведчука також потрапила під управління АРМА у процесі арешту на етапі досудового розслідування у кількох справах, які тривають уже не перший рік, проте до розгляду в суді так і не дійшли.
Одна з найвідоміших активів — яхта ROYAL ROMANCE 2015 року випуску, придбана Медведчуком десять років тому за 200 млн євро. Яхта була заарештована в Хорватії. Спочатку вона потрапила під управління АРМА у кримінальній справі, відкритій ще в 2016 році. За інформацією слідства, нібито на схему з ПАТ «Центренерго» через фіктивні фірми Медведчук акумулював 205,39 млн гривень. З них 30 млн гривень готівкою передав «за вказівками представників найвищого політичного керівництва РФ» представникам «ЛНР» та «ДНР». Вдруге яхту заарештували у червні 2023 року вже в іншій справі — про фінансування «незаконно створених на території АР Крим воєнізованих та збройних формувань Російської Федерації». Ця справа стосувалася оплати росгвардійцями за охорону маєтку Медведчука в окупованому Криму. З 2014 по 2022 роки він сплатив їм за охорону еквівалент 10,42 млн гривень у рублях.
АГЕНТСТВУ АРМА були передані також три квартири Медведчука-Марченка в Києві, спортивна база в Київській області, земельні ділянки, будинки, два квадроцикли, автомобіль Maybach, вертоліт, літак, численні картини, ікони, статуетки, ювелірні вироби, посуд та меблі. Ці активи були арештовані у справі про незаконне будівництво маєтку на території Закарпатської області. ТОВ «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур» Медведчука будувалося з 2005 року, обгородивши парканом 226,5 гектарів земель місцевого лісництва.
Під управління АРМА також відійшли три підприємства у Львівській області — цегельня «Керамбуд», будівельне підприємство «Капітал плаза» та виробництво бетону «Бетонбуд», яке Медведчук контролював разом із Тарасом Козаком.
АРМА розпочала продаж майна Медведчука у липні 2024 року. Однак у грудні Міністерство юстиції звернулося до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про заборону АРМА цього продажу. Мін'юст намагався реалізувати майно Медведчука за санкційною процедурою. За українським законодавством займатися активами підсанкційних осіб, громадян країни-агресора та колаборантів має Фонд держмайна, а дохід від них має зараховуватися до фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Суд задовольнив клопотання міністерства, АРМА подала апеляцію, проте програла у Апеляційній палаті ВАКС.
На засіданні Апеляційної палати представники АРМА розповіли, що було реалізовано 114 об'єктів нерухомого майна Медведчука, серед яких 90 картин та ікон художної цінності, 20 годин, 2 автомобілі та два квадроцикли, загалом на суму 10 млн гривень.
Глава АРМА Олена Дума розповіла судді, що всього проваджень щодо Медведчука шість, і досі тривають досудові розслідування, до розгляду в суді жодне не дійшло. Вона пояснила, що вироків немає через повномасштабну війну та те, що Медведчука було обмінено на 215 полонених. Це створило перешкоду у кримінальному провадженні з опитування Медведчука як свідка. На питання судді про розмір майна, яке є речовими доказами, Дума відповіла, що це «мільярди». Вона зазначила, що одне судове рішення містить 50 сторінок переліку нерухомого майна, серед якого земельні ділянки, корпоративні права, ювелірні вироби, картини, гелікоптери. За її оцінкою, це становить «сотні мільярдів гривень» як орієнтована сума. Точна вартість може бути встановлена після отримання звіту суб'єкта оціночної діяльності та рецензії на звіт. Зрештою АРМА програла апеляцію Мін'юсту, попереду ще один розгляд у вищій судовій інстанції.
Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine, прокоментував суперечку між АРМА та Мін'юстом. За його словами, АРМА може продавати лише те майно, яке чітко визначене у ухвалі слідчого судді про управління таким майном шляхом його реалізації. АРМА продає таке майно на платформі Prozorro. Кошти від продажу зберігаються на депозитному рахунку АРМА до моменту, поки не буде прийнято рішення про конфіскацію активів за вироком або до скасування арешту.
Демчук пояснив, що щоб конфіскувати активи Медведчука у кримінальному порядку, потрібно його засудити за статтею, санкція якої передбачатиме конфіскацію майна, або за спеціальною конфіскацією. Арешт може бути скасовано з різних підстав — може бути виправдувальний вирок, або у досудовому розслідуванні хтось звернеться з клопотанням через те, що арешт накладено необґрунтовано або він вичерпав свою потребу через невиправдано довге проведення досудового розслідування. У разі виправдувального вироку АРМА має повернути гроші від продажу активів Медведчуку.
Щодо яхти, яку двічі заарештовували, Демчук зазначив, що перша справа була відкрита у 2016 році і досі тягнеться. Він пояснив, що яхта знаходиться за кордоном і держава витрачає великий обсяг коштів на її утримання. Для того щоб її продати, вона має бути в хорошому стані, мають бути сплачені платежі за зберігання. Демчук вказав на альтернативний механізм — реалізацію яхти в межах накладених міжнародних санкцій, який виглядає набагато перспективніше, ніж кримінальний у цьому конкретному прикладі. Для цього іноземні партнери дипломатичними шляхами повинні вирішити, як поводитися з цим підсанкціонним активом.
Демчук підкреслив, що для конфіскації яхти за кордоном на підставі українського вироку, у ньому має чітко вказуватися і доводитися, що яхта була придбана за кошти, придбані злочинним шляхом. Він пояснив, що в українському законодавстві існує покарання у вигляді конфіскації майна, коли конфіскуються всі активи особи, незалежно від того, чи вони є злочинними. За кордоном таке покарання не визначається правомірним. Певний успіх може бути, якщо яхту конфіскувати у порядку спеціальної конфіскації, передбаченої українським законодавством, але це передбачає доказ, що яхта була придбана за доходи від злочину або була предметом злочину.
Демчук згадав ситуацію десять років тому, коли з оточення Януковича в ЄС згодом зняли санкції, оскільки українські правоохоронні органи не могли надати доказів, що ці активи придбали нечесним шляхом. Він зазначив, що практика перших років після революції гідності була успішною у питаннях конфіскації та повернення активів. Нині стан справ кращий. Відбувається обмін знаннями із представниками міжнародного співтовариства. Якщо у 2014 році такого досвіду не було, то зараз стан міжнародного співробітництва органів прокуратури українських та європейських значно кращий. Наприклад, справи Національного антикорупційного бюро, коли у слідчих групах із іноземними колегами розслідуються злочини, які скоюються не лише на території України, а й за кордоном. Однак рух є не постійний та цілком успішний, оскільки це величезна кількість правоохоронців, і якщо НАБУ має успішні приклади, то ГБР чи інші правоохоронні органи мають їх значно меншу кількість.
На питання про можливість корупції як головного каменю спотикання для розслідувань, Демчук не готовий стверджувати, що це виключно якість неправомірних дій правоохоронців. Він зазначив, що без матеріалів кримінального провадження важко щось коментувати. Це питання того, які дії розслідують, якою є доказова база, чи було взагалі розпочате розслідування, чи з самого початку була гонитва за гучними заголовками. Демчук критикував практику органів досудового розслідування, які часто комунікують про перші обшуки та затримання у справі, хоча це лише початковий етап. Значно більшим показником було б, коли комунікують після того, як справу направили до суду, коли прокурор та орган досудового розслідування вже переконані у вині особи. Інакше це просто вихід на публіку, який будує невиправдані очікування у суспільстві.
Демчук також прокоментував мотивацію Мін'юсту заборонити АРМА продавати активи Медведчука. Він поділився своїми спостереженнями щодо цієї ситуації. З початку повномасштабного вторгнення була практика, що кримінальний арешт використовувався виключно для заблокування підсанкційних активів. Активи таких осіб у кримінальному процесуальному порядку передавали АРМА. Ці справи було важко визначити як перспективні з погляду стороннього спостерігача. За припущенням Демчука, кримінальний арешт та передачу в АРМА використали, щоб зробити дієвим блокування активів, щоб позбавити власника на певний час можливості керувати своїм активом та отримувати від нього доходи. Якщо ж дивитися на законну мету арешту, то це робиться для того, щоб потім із вироком можна було конфіскувати цей актив у дохід держави.
Демчук пояснив, що для цього потрібен вирок суду. Якщо говорити про санкційну політику, то Закон про санкції створено зокрема для того, щоб очистити українську економіку від російського сліду. Коли Мін'юст звертається з позовом до ВАКС, він фактично домагається, щоб стягнули актив у дохід держави. Тоді є різні способи використання цього активу, який є у державній власності — одним із способів є продаж, іншим є управління активом Фондом держмайна. АРМА має лише один спосіб — вони продають активи, коли слідчий суддя їм сказав це зробити для забезпечення арешту або виконання вироку суду.
Демчук поставив питання: хто зможе вигідніше продати цей актив — АРМА чи Фонд держмайна. Активи, що продаються АРМА, можуть бути менш привабливими для потенційних покупців, ніж коли їх продає Фонд держмайна. Коли кошти на рахунках АРМА, вони все ж таки залишаються власністю підсанкційної особи, їх потрібно повертати, якщо арешт скасують. Відповідно до Закону про санкції, санкційна конфіскація має пріоритет перед будь-яким іншим кримінальним арештом. Тому виконання рішення про санкцію Фондом держмайна перебуває у пріоритеті.
Демчук припустив, що Мін'юст міг звернутися із заявою про забезпечення, щоб ефективно виконати потенційне рішення щодо санкцій. На його думку, АРМА намагається перетягнути лідерську роль у виконанні санкційних рішень, оскільки це комунікаційно приваблива тема. Усім подобається, коли стягують майно поплічників держави-агресора, а АРМА не вистачає публічної довіри. Вони намагаються показати, що вони лідери цього процесу і навіть лобіюють ухвалення закону про внесення змін до їхнього профільного закону, щоб отримати повноваження керувати майном підсанкціональної особи. АРМА навіть публічно критикує позицію Мін'юсту. Демчук назвав це неприємною ситуацією, коли один державний орган публічно критикує інший державний орган суто з тією метою, що їм хочеться більше повноважень. Це породжує непослідовну державну політику щодо санкцій.
Демчук підкреслив, що АРМА — це сервісний орган у системі кримінальної юстиції. АРМА повинна розшукувати активи, на які можна накласти арешт та ефективно управляти переданими ним активами. На його думку, АРМА не така успішна в галузях управління активами для того, щоб їм передавати ще додаткові повноваження у санкційних справах. Хоча вони показують великі надходження від управління заарештованими активами, жоден керівник, призначений АРМА, не показує, що управління підприємством є прибутковим. Управителі фактично сплачують гарантовані постійні платежі, але це не той максимальний прибуток, який могло б підприємство приносити. Демчук навів приклад «Вінницяпобутхіму», який на момент його арешту та призначення агентством керуючого показував прибутковість десь у 900 млн гривень. Після арешту та призначення управителя прибутковість впала до 90 млн гривень. Демчук назвав ці характеристики непомірними. Тому, на його думку, виглядає необґрунтованою позиція АРМА, яка бажає собі повноваження щодо реалізації підсанкційних активів.