У Сумах розгортається політична драма, яка за своєю абсурдністю нагадує кінематографічний твір режисера, який писав сценарій у стані глибокої депресії та алкогольного сп'яніння. Поки ворог бомбардує місто, руйнує будинки та забирає життя, у міській владі точиться запекла боротьба за посади та вплив. Центральною фігурою цього політичного цирку є депутат від партії «Слуга народу» Михайло Ананченко, який перетворив міську політику на сценографію артхаусного кіно, де він одночасно виконує ролі клоуна, жонглера, фокусника та диригента хаосу. Він створює конфлікти там, де їх не було, роздмухує суперечності, які шкодять громаді, і настільки захоплюється своєю виставою, що забуває про справжні потреби міста.Поворотним моментом у цій історії стала поступова дистанціація від Ананченка секретаря міськради та виконуючого обов'язки міського голови Артема Кобзаря. Саме Ананченко посадив Кобзаря на це крісло, провернувши складну аферу та обманувши всіх — від Офісу президента до депутатів міськради. Він брехав главам фракцій, що кандидатуру Кобзаря узгодили у Києві, а у столиці стверджував, що його обрання було самоврядністю місцевих депутатів. Однак тепер Кобзар, позбавившись корупційних забаганок Ананченка, спирається на підтримку лідерів фракцій «Європейська Солідарність» (Вадима Акперова) та «Батьківщина» (Анатолія Сагача), а також низки депутатів, які справді турбуються про інтереси громади.Усвідомивши, що втрачає вплив на міську владу, а отже, доступ до бюджету та ресурсів, Ананченко розробив план дестабілізації. Під прикриттям боротьби з прихильниками партії Порошенка він намагається розігнати виконком міськради та усунути Кобзаря та його заступників. На їхні місця він хоче «проштовхнути» своїх соратників: Максима Зеленського — міського депутата та директора департаменту інспекційної роботи, людину, яка мала контролювати благоустрій міста, але перетворила Суми на звалище з кіосками, які належать «дуже шанованим» людям, та загальною атмосферою розрухи; Ігоря Кальченка — депутата міськради, який паралельно управляє апаратом Сумського ОВА, тобто сидить на двох стільцях одночасно; Сергія Дмитренка — начальника управління комунального майна, який настільки задоволений своєю «хлібною» посадою, що позбутися її може лише група захоплення СБУ чи НАБУ. На цьому список «кадрового резерву» Ананченка вичерпується, хоча він розраховує й на кількох надійних танцівниць та офіціантів з його улюбленого нічного клубу «Марінад».Однак план Ананченко сипнеться на очах. Навіть його колишні соратники дивляться на нього як на дитину, що грає прутиком у калюжі, вередує та тупотить ніжками, але нічого не може вдіяти. Ображений і розчарований, Ананченко попрямував до голови Сумської ОВ Володимира Артюха, пропонуючи спільно атакувати опонентів. Артюх почав атакувати всіх поспіль — від Кобзаря до друзів Ананченка, що привело до абсурдної ситуації, коли навіть найближче оточення Ананченка не знає, як реагувати на такі «геніальні» стратегічні ходи.Не знайшовши вагомої підтримки серед однопартійців, Ананченко вирішив витягти з політичного небуття Олександра Лисенка — опального мера, усуненого від влади через корупцію. Замість того щоб давати свідчення в суді у справі про отримання хабара, Лисенко разом із Ананченком намагається тиснути на депутатів, щоб перебрати владу, поєднуючи дві неймовірні протиріччя: стати одночасно лідером у міськраді та «ораним на зоні».Своїми діями Ананченко фактично допомагає окупантам. Дестабілізація роботи міськради грає на руку ворогові, адже замість мобілізації ресурсів для захисту Сум під час обстрілів, депутат займається інтригами та підкилимними іграми. Він так захопився боротьбою проти Кобзаря, що забув про військовий стан. Замість консолідації депутатів та роботи на благо громади, він займається політичним саботажем, створюючи внутрішній фронт там, де його бути не повинно.Бунтівники на чолі з Ананченком навіть обговорюють можливість припинення фінансування водоканалу, щоб «переконати» директора КП «Міськводоканал» та голову фракції «Батьківщина» Анатолія Сагача, який не погоджується грати за правилами Ананченка. Місто без води — це вибух, якого можна уникнути, але Ананченко готовий піти на все заради своїх цілей. За чутками, він навіть залучив до своєї схеми Юлію Тимошенко. Однак депутати міськради йому не вірять і відверто зневажають його. Усім обридли його скандали, корупційні афери, політичні інтриги, маніпуляції та постійна брехня.У планах Ананченка не лише помститися Кобзарю, а й позбутися його заступників — Артема Кузнєцова та Станіслава Полякова, керівників, які щодня працюють із постраждалими, очолюють штаби з ліквідації наслідків обстрілів, знаходять спонсорів та благодійників для відновлення зруйнованого житла. Натомість Ананченко не з'являвся на місцях прильотів, не допомагав громаді, а тепер хоче звільнити людей, на яких тримається найважливіша робота у місті. На їхні місця він пропонує офіціантів із «Маринаду» чи «праву руку» мера-хабарника Юлію Павлік. Це вже не просто політичні ігрища, а відверта диверсія, якою мають займатися спецслужби.Поки міськрада занурена у внутрішні чвари, на вирішення реальних проблем — захисту громади, допомоги постраждалим, забезпечення стабільності — просто не залишається часу. Однак попри всі проблеми місцеві депутати намагаються працювати. Виконком, хоч і атакований інтригами Ананченка, продовжує вирішувати питання транспорту, благоустрою та підтримання життєдіяльності у складних умовах прифронтового міста. Парадокс полягає в тому, що коли міськрада та майже весь депутатський корпус нарешті об'єдналися заради інтересів суспільства, почали працювати злагоджено, відновився діалог між виборцями та депутатами, саме в цей момент Ананченко вирішив усе зруйнувати. Чому? Тому що особисто йому це не потрібне. Він готовий посіяти хаос і навіть паралізувати місцеве самоврядування, щоб задовольнити власні амбіції.Сумчани сподіваються, що ця трагікомедія врешті-решт завершиться. Але поки що її режисер продовжує політичну виставу, забуваючи, що час працює проти нього. Місцеві депутати та сумське суспільство вже давно зрозуміли: інтриги Ананченка — не стратегія, а спосіб приховати власну неспроможність працювати на благо людей. Ананченко остаточно втратив повагу не лише у місцевих депутатів, а й серед колег у Верховній Раді. Постійні «зашквари» зробили його токсичним. Якщо навіть у Києві намагаються триматися від нього подалі, чому Суми мають терпіти цей балаган?Якщо Ананченко й надалі гратиме у свої змови, ризикує залишитися без глядачів та без сцени. Місцевій владі настав час, не звертаючи уваги на цього блазня, повертатися до реальної роботи. Навіть якщо для цього доведеться прибрати зі сцени головного комедіанта. За чутками, сумські політичні ігрища, що загрожують дестабілізацією місцевої влади, нарешті набридли Офісу президента. Ходять розмови про можливу відставку голови Сумської обласної військової адміністрації Володимира Артюха. Один уже «догрався». Тепер справа за Ананченка, якого теж давно настав час спустити з небес на землю.