Артем Ситник протягом майже десяти років залишається ключовою фігурою в українській антикорупційній системі, незважаючи на те, що його ім'я з 2019 року значиться у реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Спочатку він керував Національним антикорупційним бюро, потім обійняв посаду заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції, а згодом став заступником голови Агентства оборонних закупівель. Така кар'єрна траєкторія демонструє системну проблему в українській державі: посадовці, навіть будучи причетними до корупційних скандалів, продовжують займати впливові посади, оскільки механізми політичної та адміністративної відповідальності практично не працюють.
Незадекларований відпочинок та перші звинувачення
Протягом 2017–2019 років, коли Ситник очолював НАБУ, він регулярно відпочивав на базі «Поліське – Сарни» у Рівненській області. Власником угіддя був колишній помічник екс-нардепа від Блоку Литвина та колишнього голови Держкомітету лісового господарства Миколи Шершуна. Оплату за відпочинок сім'ї Ситника здійснював Микола Надейко, радник члена правління фінансово-консалтингової компанії «Авангард». За його словами, які він згодом виклав перед прокуратурою, директор НАБУ відвідував цю базу п'ять разів протягом двох років. Кожен такий уїкенд обходився близько 100 тисяч гривень, включаючи проживання, банкети та розваги. Дорогі алкогольні напої та делікатеси постачалися окремо, без офіційних чеків, щоб не залишити слідів.
Генеральна прокуратура розпочала розслідування, оскільки такий цінний подарунок мав бути задекларований. Ситник назвав складені проти нього адміністративні протоколи необґрунтованими та оскаржував неупередженість судді. Він стверджував, що сам оплачував відпочинок, однак так і не надав квитанцій чи банківських виписок на підтвердження своєї версії. У вересні 2019 року Сарненський суд Рівненської області визнав його винним у корупційному правопорушенні, присудивши штраф у розмірі 3400 гривень та позбавивши права обіймати посаду директора НАБУ. Одночасно Ситник був внесений до реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Ситник намагався оскаржити рішення суду першої інстанції, але безуспішно. У серпні 2020 року він подав скаргу до Європейського суду з прав людини, однак з того часу у цій справі не було жодних новин.
Кримський скандал та недекларована угода
Лише через місяць після судового вироку виявився новий скандал. Журналісти з'ясували, що Ситник не вказав у своїй декларації угоду, укладену на окупованій території Криму. Його дружина Ганна Ситник переоформила земельну ділянку за російським законодавством та продала її за 900 тисяч рублів. Інформація про цю операцію міститься у виписці з російських реєстрів, договорі купівлі-продажу та інших документах. За даними ЗМІ, йдеться про ділянку Б-65 з кадастровим номером 8536900000:07:001:0226 у садовому товаристві «Міраж» у Нахімівському районі Севастополя. Сім'я Ситників сплатила 6600 рублів мита до російського бюджету. Водночас, судячи з оголошень про продаж, фактична вартість ділянки становила вдвічі більше — близько 2 мільйонів рублів.
Справа Злочевського та спроба передачі хабара
12 червня 2020 року детективи НАБУ задокументували факт спроби передачі 6 мільйонів доларів США як хабара Ситнику та тодішньому керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому. Метою цього хабара було закриття кримінального провадження щодо Миколи Злочевського, екс-міністра екології часів Януковича.
Під час операції правоохоронці затримали трьох осіб: Миколу Ілляшенка, колишнього першого заступника начальника київського управління податкової служби; адвоката Андрія Кіча, якого називали директором з правових питань газовидобувної компанії Burisma, якою володів Злочевський; та Олену Мазурову, колишню керівницю одного з департаментів фіскальної служби. Менше як за місяць підозру отримав і сам Злочевський. Усі чотири фігуранти згодом визнали провину та відкупилися від покарання штрафами та мільйонними донатами на армію.
Однак у цій справі залишаються спірні моменти. За версією слідства, у 2020 році директор громадської організації «Солом'янський караул» Віктор Дорофєєв та керівник ГО «Екологічний захист та контроль» Віктор Сергійчук звернулися до Миколи Ілляшенка з метою підбурювання дати хабар за закриття виробництва. Прикриваючись нібито зв'язками в НАБУ, САП та ВАКС, вони намагалися переконати Ілляшенка сплатити понад 1,8 мільйона доларів для позитивного вирішення питання щодо укладання угоди з прокурором та уникнення покарання. З огляду на цю версію, передача хабара Ситнику та Холодницькому могла бути цілком спланованою акцією. Можливо, таким чином посадовці планували «героїзувати» свої персони та приховати недостатню міру викриття топ-корупції за час своєї каденції.
Скандал у НАЗК та нові призначення
Незважаючи на всі ці скандали, Ситник став заступником голови НАЗК після завершення своєї каденції в НАБУ. Однак і на цій посаді його чекав новий скандал. У серпні 2024 року НАБУ відкрило кримінальне провадження щодо екс-керівника НАЗК Олександра Новікова та його заступника Ситника. За версією бюро, вони писали необґрунтовані листи до військової частини, де нібито служив антикорупціонер Віталій Шабунін, з проханням відправити його до НАЗК. Завдяки цьому останній нібито півроку не з'являвся у військовій частині, але щомісяця отримував по 43 тисячі гривень зарплати, включно із «бойовими» виплатами.
Реєстр корупціонерів став перешкодою для висування Ситником своєї кандидатури на посаду голови НАЗК, але не став на заваді його призначенню заступником голови Агентства оборонних закупівель. Міноборони створило цей орган на вимогу громадського суспільства та західних партнерів після низки викриттів корупції на закупівлі зброї та спорядження для Збройних сил України. З початку свого існування АТЗ декларувало нульову толерантність до корупції та бездоганну репутацію команди, яка займатиметься закупівлями замість профільного департаменту Міноборони. Однак призначення Ситника викликає серйозні питання. Жодне відомство в Україні зараз не оперує такими великими сумами державних грошей. Тому виникає закономірне запитання: чому нікого не бентежить той факт, що до освоєння таких сум причетна людина, яку в минулому неодноразово ловили на брехні?