Суддя Вищого антикорупційного суду Ярослав Шкодін став об'єктом дисциплінарного розслідування після скарги, поданої його колегами. 12 лютого Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя винесла йому догану та позбавила доплат до окладу на один місяць.
Початок конфлікту
Скаргу на судді подали у квітні попереднього року судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, які виявили у його рішенні порушення кримінального процесуального закону та суддівської етики. Однак справа набула широкої громадської уваги лише напередодні розгляду дисциплінарної скарги, коли представники Центру протидії корупції та організації Dejure зробили публічні заяви про необхідність покарання судді.
11 лютого голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін опублікував на «Українській правді» блог, у якому назвав рішення Шкодіна грубим порушенням закону. Шабунін навів чотири приклади сумнівних рішень судді та зазначив, що 19 суддів ВАКС підписали звернення на підтримку колеги. Організація Dejure висловилася ще гостріше, запитавши, чи дозволить ВРП судді Шкодіну й надалі «шкодити» антикорупційним справам. На сторінці Dejure у Facebook йшлося, що суддя має отримати справедливе покарання за грубе порушення закону, оскільки його дії допомагають корупціонерам уникнути відповідальності та дискредитують репутацію ВАКС.
Потенційний конфлікт інтересів
Секретарем Другої дисциплінарної палати ВРП, яка розглядала скаргу, був Роман Маселко, у минулому адвокат, громадський активіст та учасник «Автомайдану». Маселко розкрив, що знайомий із Шабуніним, але вважав, що це не завадить йому бути неупередженим. До затвердження членом Вищої ради правосуддя у 2022 році Маселко був членом правління у Dejure. Проте конфлікту інтересів він не бачив, і ті, хто зібрався з ним, погодилися, не заявляючи відводу.
Суддя Шкодін намагався долучити до справи публікацію Шабуніна та скріншот старішої публікації із сайту Dejure про премію «честь тижня», яку йому присвоїли активісти за правильне, на їхню думку, судове рішення. Член ВРП Віталій Саліхов, доповідач за скаргою, сказав, що взагалі не читає таких повідомлень. Вища рада правосуддя одноголосно не підтримала публікацію. Маселко запевняв, що вони навіть не бачили цієї інформації.
Справа про розкрадання у Міноборони
29 січня 2023 року суддя Шкодін відмовив прокурору Офісу Генерального прокурора у взятті під варту екс-начальника департаменту Міноборони Олександра Лієва у справі про розкрадання 1,3 млрд гривень. Суддя пояснив, що підозра Лієву відповідала стандарту обґрунтованості настільки, що виправдовувало подальше розслідування. Однак, на його думку, якість доказової бази не дозволяла застосувати жодного запобіжного заходу.
У рішенні Шкодін висловив думку, що правоохоронний орган не може обґрунтовувати клопотання інформаційним «шумом» у ЗМІ та в країні, яка захищається від збройної агресії РФ. На його переконання, переслідування посадових осіб Міністерства оборони не може ґрунтуватися лише на фактах підписання певного договору та застосування найсуворішого попередження без урахування впливу на обороноздатність країни.
Спочатку розслідування вело Головне слідче управління Нацполіції на основі матеріалів СБУ. Лише після затримання посадової особи Міноборони слідчі зрозуміли, що це справа Національного антикорупційного бюро. 5 лютого 2024 року підслідність таки визначили за НАБУ.
12 лютого 2024 року Апеляційна палата ВАКС скасувала попереднє рішення та обрала Лієву запобіжний захід у вигляді утримання під вартою з альтернативою заставі 50 млн гривень.
Нічне засідання без прокурора
15 березня 2024 року близько опівночі суддя Шкодін звільнив Лієва під особисте зобов'язання. Розгляд клопотання відбувся за відсутності самого Лієва та прокурора. Підозрюваного не змогли доставити зі слідчого ізолятора, а відеоконференцію не організували через відключення світла. Присутність прокурора була обов'язковою, його викликали, але він так і не прийшов.
Триденний термін розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу закінчувався 16 березня, у суботу, коли у Вищому антикорупційному суді офіційно вихідний. Щоб не порушувати терміни та права підозрюваного, суддя Шкодін знехтував деякими формальностями. Він розглядав клопотання до ночі у присутності самого адвоката, але із відеотрансляцією на ютуб-каналі Вищого антикорупційного суду.
В'ячеслав Навроцький, який представляв Шкодіна під час розгляду дисциплінарної скарги, вважає, що суддя діяв за умов правової колізії. Виникав конфлікт між інтересами держави, щоб було дотримано формальних вимог і прокурор був присутній у засіданні, і приватним інтересом підозрюваного, який утримувався в СІЗО, хоча прокурор, нібито, вже сам визнав, що проти Лієва недостатньо доказів.
Повернення справи на доследження
У НАБУ справа була трохи більше місяця. 13 березня 2024 року прокурор САП Юрій Лучков вирішив повернути матеріали поліції для продовження слідства. У постанові йшлося, що незважаючи на те, що підозрювані Лієв і Накхур на момент вчинення злочину були посадовими особами центрального органу виконавчої влади, у провадженні не зібрано достатніх доказів для кваліфікації їх дій за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.
Суддя Шкодін акцентував увагу, що навіть після такої постанови прокурора підозра необґрунтованою не визнав і все ж таки обрав Лієву запобіжний захід, хоча й найслабше. Зробив це, зокрема, з урахуванням військового стану та факту непоставки жодного мінометного пострілу Збройним силам України.
У засіданні дисциплінарної палати прокурор САП Лучков не захотів вдаватися до деталей, посилаючись на недостатність доказів. Він сказав, що ухвалою про визначення підслідності не змінило кваліфікації дій Лієва і справу не закривало. За його словами, він переконаний, що Лієву повідомлено обґрунтовану підозру. Лієв підписував контракт, який не був виконаний і за яким було сплачено кошти за непоставлені мінометні постріли. Щодо співучасті інших осіб, то були складні моменти, але прокурор не захотів їх коментувати.
Лучков зазначив, що досудове розслідування завершено, зібрано нові докази. На той момент Лієв, його адвокати та інші обвинувачені знайомилися із матеріалами справи, що, ймовірно, передувало її передачі до суду.
Нинішній прокурор у справі Юревич сказав, що підозру Лієву трохи змінили, але це все ще та сама кваліфікація за частиною 5 статті 191 ККУ. Прокурор САП Лучков після зміни підслідності вирішив, що більше не відповідальний за справу. Замість нього до суду мав йти прокурор Михайло Юревич із Офісу генпрокурора, який насправді був спочатку у цій справі, зокрема процесуальним керівником, та відвідав безліч судових засідань.
Проте Юревич каже, що дізнався про клопотання надто пізно і не встигав підготуватися. Порядок денний фактично прийшов йому за півтори години до засідання, призначеного на 18.30, хоча секретарка судді телефонувала ще о 15.30. Прокурори на суддю не скаржилися. Однак Лучків все ж таки вважає, що це був унікальний випадок, що суддя провів засідання без прокурора, тому що зазвичай подібні робочі питання «якось вирішуються», справа відкладається тощо.
Прокурор Юревич відреагував процесуальним способом — подав апеляцію і те, що клопотання розглянули без його участі, стало однією з причин скасування рішення. Однак Лієву вже жодного запобіжного заходу не обирали. На думку прокурора Юревича, негативних наслідків для кримінального провадження від дій Шкодіна не було. Підозрюваний не втік.
Образа колег апеляційної інстанції
Приводом для скарги стало не лише звільнення Лієва з-під варти. Судді Апеляційної палати Данила Черненька, Сергій Боднар та Ігор Панаїд вважають, що суддя Шкодін дозволив собі оцінити їхнє рішення та некоректні висловлювання на їхню адресу. Свої претензії судді сформулювали у окремому рішенні, яким звернулися до Вищої ради правосуддя.
У судовому рішенні Шкодіна йшлося: «Оцінюючи положення постанови прокурора САП… об'єктивний незалежний спостерігач поставив би такі питання, які на цьому етапі розслідування кримінального провадження залишаються риторичними: куди зникли докази причетності Лієва до предмета розслідування за матеріалами кримінальної справи, якщо на момент ухвалення ухвали Апеляційної палати Вищої антикорупційної від 12 лютого 2024 року їх було достатньо для застосування найсуворішого запобіжного заходу?»
Далі суддя ставив низку риторичних питань: хто ввів в оман суддів Апеляційної палати Вищої антикорупційної і яким чином; чому було змінено підслідність 13 березня 2024 року, якщо доказів було достатньо станом на 12 лютого 2024 року; чому НАБУ та САП погодилися з рішенням прокурора Офісу Генерального прокурора від 5 лютого 2024 року про зміну підслідності з урахуванням достатності доказів станом на 12 лютого 2024 року, яких вже станом на 13 березня 2024 року виявилося замало; чому представники сторони обвинувачення не звернулися до слідчого судді з клопотанням про зміну чи скасування запобіжного заходу Лієву раніше та чи 13 березня 2024 року; хто понесе відповідальність за факт утримання під вартою Лієва протягом 33 днів та весь негатив у ЗМІ, який супроводжував його протягом затримання та застосування запобіжного заходу, якщо, на думку прокурорів САП, не зібрано достатньо доказів для кваліфікації його дій за частиною 5 статті 191 КК України.
Судді апеляційного суду вважають, що таке мотивування рішення свідчить про порушення слідчим суддею правил моральної поведінки. Шкодін фактично поставив під сумнів судове рішення, яке набуло законної сили. При цьому допускав висловлювання, що трьох членів колегії апеляційної інстанції, які переглядали ухвалену ним ухвалу, ввели в оман, а його висновки у скасованій ухвалі були правильними, і він, на відміну від колегії суддів, на обман не зазнав.
Сам Шкодін у засіданні дисциплінарної палати запевнив, що не сказав жодного поганого слова про колег із апеляційної інстанції. Його критика у судовому рішенні стосувалася прокурора, який, констатуючи недостатність доказів, наполягав на утриманні людини у СІЗО.
Порада замість суворого покарання
Член ВРП Віталій Саліхов, який був доповідачем за скаргою, зазначив, що рішення Шкодіна справді незвичайні. Але порадив йому направити філософствування на наукову працю. Порушення етики у його діях він бачить, але це порушення не таке серйозне, щоб звільняти суддю.
«Писати та міркувати на думку колег вищої інстанції — ну це, мабуть, некоректно. Раніше була практика, що за суддями, які потрапляли до судової системи, прикріплювали колег, які тривалий час працювали та вичитували їх рішення. До речі, така практика у скандинавських країнах є й досі», — сказав Саліхов.
У засіданні УРП суддю запитали, чи він готовий виправитися. Шкодін подякував за пораду. Він упевнений, що написання судового рішення є творчим процесом. Йому хотілося донести свої висновки, але він згоден, що на майбутнє подібні роздуми щодо рішення треба прибирати.
Відкриття дисциплінарної справи суддя назвав душею, що охолоджує. «Я зрозумів, що творчість має якусь межу і почув від членів ВРП це посилання», — сказав Шкодін.