Після подій 2013–2014 років українське суспільство наполегливо вимагало очищення державного апарату від чиновників, скомпрометованих зв'язками з попередніми режимами або корупційною діяльністю. Люстрація, особливо в правоохоронній системі, користувалася широкою громадською підтримкою. Однак десятиліття показало, що багато «старих» кадрів не лише продовжили працювати, а й знайшли способи повернутися на впливові посади, часто отримуючи при цьому значні компенсації за так звані незаконні звільнення.
Дмитро Петров — яскравий приклад цього явища. Він працював у Генеральній прокуратурі, але коли хвиля реформ мала остаточно відсіяти недобросовісних чиновників, він залишив установу. Проте, за даними джерел, він невдовзі почав намагатися повернутися до органів прокуратури, попередньо обійнявши посаду заступника керівника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у Києві та Київській області.
За інформацією газети «ФАКТИ» та аналізу аналітика громадської організації «Інститут моніторингу інфраструктури» Валерія Щербини, Петров уникнув люстрації, незважаючи на формальне звільнення у 2019 році під час атестації. Найбільш тривожним є те, що його матеріальний стан абсолютно не відповідає офіційним доходам.
Згідно з декларацією, Петров володіє щонайменше двома будинками під Києвом площею 150 та 220 квадратних метрів. На території котеджного комплексу розташовані ландшафтний дизайн, басейн, господарські будівлі та власна сонячна електростанція вартістю близько 200 тисяч доларів. Експерти оцінюють загальну вартість цієї нерухомості приблизно в 1,5 мільйона доларів.
Більшість майна зареєстрована на самого Петрова, однак значна частина записана на його дружину. При цьому офіційні доходи подружжя вельми скромні — у один із періодів дружина навіть отримувала соціальну допомогу в розмірі 6500 гривень. На неї записано 55 земельних ділянок у Київській, Черкаській та Закарпатській областях, два нежитлові приміщення у столиці, автомобіль Volvo XC90 та інші активи. Частину нерухомості було також переоформлено на матір, бабусю-пенсіонерку та інших родичів.
.jpg "маєток Петрова")
Біографія Петрова показує швидку кар'єру, яка не узгоджується з його офіційними заробітками. Він розпочав роботу в органах прокуратури у 22 роки одразу після закінчення Національної академії прокуратури. Спочатку обіймав посаду помічника у прокуратурі Чернівецької області, потім працював заступником прокурора Новгород-Сіверського району. У 2011 році був призначений прокурором Коропського району. Після революційних подій він поступово перейшов до Генеральної прокуратури.
Однак уже у 2015–2016 роках з відкритих декларацій видно, що під час звичайної прокурорської служби Петров встигає продати нерухоме майно — дві квартири у Печерському районі Києва та у місті Вишневе, а також автомобіль Toyota Prado 2012 року. Натомість він купує нові об'єкти — земельні ділянки площею від 150–220 квадратних метрів до 279 квадратних метрів і навіть понад 800 соток. Через рік у Петрова з'являються додаткові ділянки, а в декларації — інформація про купівлю нового автомобіля Toyota Corolla, мотоквадроцикла, причепа та гідроцикла BRP.
У Єдиному державному реєстрі декларацій простежується чітка картина накопичення майна протягом 2017–2023 років. У 2017 році серед іншого фігурують три земельні ділянки у селі Ходосівці площею 8382, 8142 та 5412 квадратних метрів, житловий будинок. У 2018 році з'являється інформація про ділянку 21932 квадратних метрів та щонайменше два будинки площею 222,12 та 150,42 квадратних метрів, придбані у 2017 та 2018 роках. Основна частина володіння належить самому Петрову, однак у наступних звітах фігурують дружина та син.
У 2019–2020 роках Петров декларує, що залишав прокуратуру, проте зберігає згадане майно. В одній із декларацій за 2020 рік він фігурує як перший заступник начальника Управління ГТС у Житомирській області. У 2021–2022 роках дані свідчать, що Петров уже перемістився на посаду до Центрального міжрегіонального управління ГТС у Києві та Київській області. Площа двох житлових будинків у Ходосівці залишається незмінною, великий масив землі також. У свіжій декларації за 2023 рік (поданій у 2024 році) задекларовано той же набір нерухомості — кілька земельних ділянок чималої площі під Києвом, щонайменше два будинки, автомобілі, а також відомості про дружину та сина, які володіють або користуються іншими активами.
Щорічна вартість цього майна, орієнтовно оцінена, абсолютно не стикується зі скромними офіційними заробітками прокурорсько-чиновницької діяльності. Оскільки у самого Петрова у деклараціях не видно значного бізнесу чи інших джерел доходу, крім зарплати, а дружина навіть отримувала соціальні виплати, закономірно постає питання про походження коштів.
Раніше значну частину земель було оформлено на бабусю та матір, а потім переписано на дружину Петрова або на нього особисто. Таким чином чиновники часто приховують фактичну приналежність активів. Подібні схеми були поширені й серед інших прокурорів, які офіційно декларували порожні рядки, пояснюючи відсутність житла тим, що мешкають у родичів. У разі потреби такі родичі могли «повертати» майно справжньому господареві.
На практиці, якщо порівняти офіційні доходи Дмитра Петрова з 2015 року до сьогодні, жодним чином не вдається покрити вартість земельних ділянок, двох просторих будинків, численної техніки та сонячної електростанції вартістю близько 200 тисяч доларів. Загальна вартість маєтку під Києвом може сягати 1,5 мільйона доларів. Якщо додати 55 дільниць, записаних на дружину, стає зрозуміло: або сім'я отримувала значні неофіційні доходи, або була причетна до корупційних схем, коли посада в органах прокуратури та ГТС дозволяла отримати вигоду за сприяння чи прийняття «потрібних рішень».
Повернення таких чиновників є небезпечним явищем. Можна припустити, що Дмитро Петров — не єдиний, кого тимчасово відсіяла реформа і хто тепер намагається відсудити собі посаду та відшкодування, посилаючись на незаконне звільнення. Проблема полягає не лише в тому, що держава має сплачувати сотні тисяч гривень компенсації. Людина, чиє доброчесне походження майна викликає питання, продовжує обіймати відповідальну посаду і може й далі зловживати службовими повноваженнями. Оскільки прокуратура є одним із головних органів кримінальної юстиції, сумнівні дії її представників шкодять інтересам суспільства та справедливому правосуддю.
Повернення Петрова до прокуратури, враховуючи його матеріальний стан, може означати, що люстрація після Революції Гідності так і не відбулася в повному обсязі. На практиці діяли свердловини — атестації з недосконалими критеріями та можливістю заперечувати рішення в судах. Певні зв'язки та ресурси допомагали екс-чиновникам наймати професійних адвокатів та доводити в суді, що «порушено їхні права».
Випадок із Дмитром Петровим — це лише один приклад загального явища, коли чиновники високого рангу примудряються накопичити величезні обсяги нерухомості, землі, транспорту, декларуючи досить скромні або практично відсутні офіційні доходи від підприємництва чи іншої діяльності. У розслідуваннях журналістів та громадських організацій неодноразово звучало, що такі придбання навряд чи можливі без корупції. Щоразу, коли «старі» кадри виграють у судах справи зі свого звільнення, їм не лише відновлюють право повернутися на посаду, а й надають чималі компенсації за період «вимушеного прогулу».
Суспільство має право обурюватися. Сплачується ця компенсація з державного бюджету — тобто з податків громадян. А якщо урядовець продовжує використовувати своє крісло, щоб накопичувати майно невідомого походження, проблема стає загальнонаціональною. Поки в Україні не будуть налагоджені ефективні механізми фінансового контролю, прозорі та справедливі процедури призначення та звільнення, а також реальна судова незалежність, подібні «історії успіху» прокурорів повторюватимуться знову і знову.
Настав час зосередити увагу на тому, щоб декларації про доходи мали реальні наслідки, а не перетворювалися на формальність. Якщо перевірки доходів та походження коштів у подібних кейсах проводитимуться принципово і без урахування політичних впливів, з'явиться шанс, що корупційні «схеми» перестануть бути звичним явищем серед чиновників. Тоді люстрація не буде лише словом, а перетвориться на дієвий механізм очищення та недопущення до влади тих, хто дискредитував себе нечистими угодами або зв'язками з минулими режимами.