Минуло десять років з моменту, коли Україна розпочала формування системи протидії корупції. Цей процес стартував одразу після революції Гідності через створення незалежних антикорупційних структур, реформування правової системи та проведення люстрації, як зазначає професор та експерт Growford Institute Костянтин Швабій. Ключовими етапами цього шляху стали: заснування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) у 2015 році, Національного агентства із запобігання корупції (НАЗК) у 2016 році, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) у 2015-2016 роках. Згодом, у 2018 році, розпочало роботу Державне бюро розслідувань (ДБР), а Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів (АРМА), почало функціонувати у 2017 році. Для посилення системи у 2019 році запрацював Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Крім того, оскільки ухилення від сплати податків розглядається як передумова незаконного збагачення, певною мірою антикорупційним органом є і Бюро економічної безпеки (БЕБ), яке розпочало діяльність наприкінці 2021 року.У березні 2023 року Кабінет Міністрів затвердив Державну антикорупційну програму на період 2023-2025 років, спрямовану на досягнення значного прогресу у запобіганні та протидії корупції, забезпеченні узгодженості та системності антикорупційної діяльності всіх державних органів та органів місцевого самоврядування. Однак, якщо розглянути цю програму без характерного для державних документів пафосу, виникає питання про реальний прогрес.За офіційними даними, штатна чисельність державних службовців та інших працівників, діяльність яких спрямована на профілактику та боротьбу з корупцією у державних органах, становить 3384 особи. Цю цифру слід розглядати як приблизну, оскільки чисельність постійно змінюється. Однак можна впевнено стверджувати, що вона значно більша, адже крім працівників спеціалізованих антикорупційних органів, в інших державних установах, відповідно до чинного законодавства, обов'язково передбачені посади антикорупційних уповноважених. З огляду на велику кількість державних установ це становить ще кілька сотень людей. Таким чином, дефіциту державних установ у сфері боротьби з корупцією не спостерігається.Україна має повний набір укомплектованих кваліфікованими фахівцями інституцій, у компетенції яких перебувають усі необхідні функції для ефективної боротьби з корупцією — від превентивних заходів до здійснення правосуддя. З цієї точки зору можна констатувати, що в Україні створено повноцінну антикорупційну систему, яка теоретично повинна була б усунути це явище. Однак реальність виявилася іншою. Список резонансних справ не скорочується. Вітчизняні корупціонери успішно осягають нові сфери діяльності: державні та військові закупівлі, дорожне будівництво, нецільове витрачання бюджетних коштів, розкрадання гуманітарної допомоги та коштів донорів на відновлення. Ця проблема розвивається в Україні активно й масштабно.Найочевиднішим показником ефективності роботи антикорупційної системи є порівняння видатків з державного бюджету на її утримання з надходженнями до бюджету від реалізації майна та валюти, конфіскованих за судовими рішеннями за корупційні та пов'язані з корупцією правопорушення.За офіційними цифрами, за сім останніх років існування антикорупційної системи України на її утримання з державного бюджету витрачено майже 32 млрд гривень, тоді як надійшло від діяльності цих органів лише 1,6 млрд гривень. Це співвідношення говорить саме за себе. Такі видатки мали б давно забезпечити перемогу добра над злом.Виникає логічне питання: чи перемогли ми корупцію? Якщо так, то навіщо нарощувати видатки на утримання антикорупційних органів такими темпами, особливо за останні три роки, коли ці кошти можна спрямувати на інші потреби? Варто також зазначити, що для розвитку інституційної спроможності антикорупційних органів України використовувалися та використовуються не лише суттєві кошти вітчизняних платників податків. Станом на початок 2025 року у переліку проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у Секретаріаті Кабміну, налічується не менше 8 грантів, бенефіціарами та частково реципієнтами яких є антикорупційні органи України. Це кошти платників податків США, Великої Британії, країн Європейського Союзу, фінансові ресурси ОЕСР та ООН на загальну суму 130 млн євро. Це проекти, розраховані на період 3-5 років.Оскільки боротьбу з корупцією не можна вимірювати лише грошима, варто звернутися до іншої інформації — про цілі, завдання та результативні показники діяльності головних розпорядників бюджетних коштів. Це своєрідна самооцінка результатів діяльності державних установ, яка є досить реалістичною і щорічно подається як додаток до проекту державного бюджету. Там представлені всі антикорупційні органи країни.Аналіз показників продукту, ефективності та якості виявляє низку проблемних моментів. Державне бюро розслідувань, яке отримує найбільший серед антикорупційних органів обсяг фінансування з державного бюджету, звітує, що у 2024 році питома вага кримінальних проваджень, у яких обвинувальні акти направлені до суду від загальної кількості проваджень, у яких закінчено досудове розслідування, залишається на певному рівні. Цікаво, що ДБР не планує підвищувати цей відсоток і передбачає залишити його на тому ж рівні до 2027 року. За минулий рік розмір збитків за закінченими кримінальними провадженнями у компетенції ДБР становить 1,7 млн гривень, а реально відшкодовано державі лише 119 тис. гривень. Порівняння цих цифр з обсягом фінансування ДБР говорить про невідповідність витрат результатам.Національне агентство із запобігання корупції інформує громадськість, що головним показником ефективності його діяльності є завершення не менше 25 відсотків перевірок виявленням порушень вимог законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів та дотримання інших вимог та обмежень, встановлених антикорупційним законодавством. Станом на минулий рік цей показник виконаний у повному обсязі. Водночас агентством було проведено 175 моніторингів способу життя суб'єктів декларування. Це видається незначним зусиллям, особливо якщо врахувати кількість поданих декларацій у базі НАЗК та чисельність чиновників в Україні, яка становить мільйони.НАБУ серед показників якості своєї діяльності зазначає, що питома вага кримінальних проваджень, спрямованих до суду, у загальній кількості розпочатих кримінальних проваджень у звітному періоді становить 9,3 відсотка, і вони не планують цей показник змінювати. Серед показників ефективності зазначається, що середньомісячні витрати на грошове забезпечення однієї особи начальницького складу становлять 141,5 тис. гривень, а середньомісячні витрати на заробітну плату одного державного службовця — 99,3 тис. гривень. Подібні показники наводяться й для інших органів. Результат діяльності антикорупційних органів України, м'яко кажучи, не відповідає зусиллям та ресурсам, які були витрачені на розвиток та підтримання їхньої діяльності.Попереджаючи критику цих аргументів, слід зазначити, що прецедент із надходженнями до бюджету у розмірі майже 30 млрд гривень у 2017 році від здійснення антикорупційних заходів свідчить про те, що такий аналіз має право на існування. Для тих, кому недостатньо наведених вище аргументів, можна звернутися до оцінок авторитетних міжнародних інститутів. Зокрема, Transparency International випускає щорічний звіт, який містить оцінку Індексу сприйняття корупції у кожній країні. За 2024 рік Україна посідає 105 місце зі 180 країн. Якщо порівняти довгострокову тенденцію цього індексу з хронологією створення антикорупційних органів, стає очевидним, що збільшення кількості, чисельності та обсягів фінансування цих установ не призводить до зменшення рівня корупції. Скоріше спостерігається протилежна тенденція.Однак кореляція спостерігається між Індексом сприйняття корупції та Індексом розвитку людського потенціалу. Менший рівень корупції відповідає вищим стандартам та якості життя людей. Тому для досягнення цих стандартів Україні потрібно надолужити відставання від провідних країн Європи та світу у практиці протидії корупції.З усього викладеного напрошуються деякі висновки, які не претендують на абсолютну істину, але мають право на існування. Політична воля вищого керівництва країни є основною складовою успішної діяльності державних антикорупційних інституцій. За її відсутності, як показує практика, процес боротьби з корупцією може бути масштабним і довготривалим, але не дуже результативним.Невідворотність покарання за скоєні правопорушення є головним превентивним заходом від майбутніх злочинів, особливо корупційних. У країні, що перебуває у стані війни, це взагалі головний пріоритет. Поки що вітчизняні батальйони «Монако», «Відень», «Дубаї» та інші міцніють, зростають кількісно та накопичують активи, будь-які зусилля держави у сфері боротьби з корупцією працюватимуть неефективно. У країнах із традиційно низьким рівнем корупції, таких як Фінляндія та Швеція, основною умовою ефективності антикорупційної діяльності є незалежні суди. В Україні досить ефективно протидіють корупції громадські організації та окремі активісти. Іноді здається, що кілька незалежних організацій та кілька десятків незалежних журналістів набагато ефективніші у своїй діяльності, ніж вся державна система протидії корупції. Без них не було б оприлюднено й половини резонансних справ, які висвітлюють факти розкрадання державних коштів, незаконного збагачення та хабарництва. У багатьох резонансних історіях саме суспільна увага забезпечує необхідний прогрес.На поточний момент в Україні практика формування окремих спеціалізованих антикорупційних інституцій шляхом їх виділення із загальної системи правоохоронних, судових органів влади та контролюючих органів у сфері податків та фінансових розслідувань не має очікуваного успіху. Інституційна спроможність антикорупційних органів залишається незадовільною. Саме тому виникає нагальна необхідність їхньої оптимізації та перезавантаження в новій системі владних координат. Цілком очевидно, що нинішні чиновники не мають волі та бажання викорінювати корупцію. Збереження статус-кво означає лише марне витрачання чималих коштів платників податків, які Україна не може собі дозволити, особливо з огляду на всі соціально-економічні наслідки війни. Без остаточного вирішення проблеми корупції Україну ніхто не розглядатиме інакше як джерело рідкісноземельних металів.
