Держава вирішила взяти на себе будівництво ветеранських просторів. У серпні 2024 року президент підписав указ про підтримку ветеранів, який передбачав необхідність упорядкувати питання таких закладів. До того місцеві громади самостійно відкривали їх з 2014 року за власні кошти у наявних приміщеннях.
Наступного року Міністерство у справах ветеранів запустило програму будівництва нових об'єктів за єдиним проектом. Йшлося про одноповерхові будинки площею близько 1500 м² з двома блоками — спортзалом та окремим приміщенням із кімнатами для консультацій, психологічної підтримки, конференц-залами та невеликим кафе. За планами передбачалося збудувати понад 160 таких об'єктів по всій країні. Держава покривала до 60% вартості будівництва, решту мала додати місцева громада. Бюджетні кошти можна було використовувати лише на нове будівництво за типовим проектом міністерства, без можливості спрямування на ремонт або облаштування вже діючих ветеранських просторів.
Перший заступник міністра у справах ветеранів Віктор Байдачний ще до офіційного запуску програми відвідував регіони та домовлявся з місцевими громадами. У липні 2025 року уряд виділив 446 млн грн, і будівництво розпочалося у перших семи громадах — Кривому Розі, Луцьку, Житомирі, Бучі, Ужгороді, Кременчуці та Івано-Франківську. Планувалося ввести об'єкти в експлуатацію до 1 грудня того ж року, але жоден із них не встиг до цього терміну. Досі вони так і не відкрилися. У лютому 2026 року уряд затвердив умови участі у наступному етапі програми на суму 1,1 млрд грн для 15 громад.
Документи, які громади подавали на участь у програмі, свідчать про те, що міста готувалися задовго до офіційного оголошення. Наприклад, ділянку під будівництво у Луцьку виділили 28 травня 2025 року — за три тижні до того, як уряд прийняв відповідну ухвалу. Експертизу адаптованих проектів проводили дві організації — ТОВ «УК Експертиза» та ТОВ «Нова-Експерт», витрачаючи менше місяця на кожен об'єкт.
Процес тендерів викликав запитання. У всіх семи громадах до участі у торгах зголосився лише один підрядник, який і отримував замовлення. Умови тендерів фактично унеможливлювали участь конкурентів. У Кривому Розі вимагали підтвердити річний дохід на рівні очікуваної вартості контракту (понад 130 млн грн) та пройти особистий огляд об'єкта за підписом замовника. В Ужгороді окрім огляду додали необов'язкові сертифікати якості.
При цьому компанії, що отримали підряди, були або щойно створені, або мали незначний досвід. Підрядник у Кременчуці мав досвід на 2 млн грн, але отримав контракт на 132 млн грн. Документи свідчать, що всі 42 співробітники цієї компанії взяли на роботу за кілька місяців до тендеру з окладами 8-9 тис. грн, тоді як середня зарплата будівельника становила 40 тис. грн. Консорціум, який будує ветеранський простір у Бучі, зареєстрували за кілька місяців до тендеру, у штаті у нього було лише шість осіб.
Після початку будівництва восени 2025 року з'ясувалося, що у кошторисах суттєво завищено ціни на матеріали. У Кременчуці — близько 2 млн грн, у Кривому Розі — близько 2,6 млн грн, в Ужгороді — понад 7 млн грн. Частина позицій у кошторисах сформульована навмисне нечітко, без конкретних характеристик, що унеможливлює порівняння з ринковими цінами.
Початковий задум програми припускав, що від розподілу грошей до появи готових об'єктів буде менше п'яти місяців. Проте деякі громади встановили ще коротші терміни. У Луцьку календарний план передбачав початок робіт з 1 серпня та завершення до 30 листопада — чотири місяці на все будівництво. Але договір з підрядником був підписаний лише 15 жовтня, а завершити роботу він мав до 20 листопада.
Екстремальнішим виявився приклад Кременчука, де договір на будівництво уклали 10 листопада з дедлайном 20 листопада — десять днів на будівництво складної будівлі площею майже 1500 м². Керівник управління капітального будівництва Луцької міськради Василь Ліщук публічно підтвердив, що нереальні терміни обумовлені тиском з Києва: «Озвучували, що терміни такі стислі. Але ми на місці бачимо цю ситуацію по-іншому. Керівництво країни загалом десь, можливо, бачить трохи інакше».
Терміни по всіх семи об'єктах переносили кілька разів. Ліщук пояснив, що здавання об'єкту в Луцьку затримується через узгодження оздоблення, оскільки навіть колір має відповідати єдиному стандарту. «Є затримки від боку самого міністерства, яке координує ці процеси. Кілька днів тому ми отримали місцеву версію, тому зараз починаємо внутрішнє оздоблення», — сказав він. За його оцінкою, новий ветеранський простір у Луцьку відкриється не раніше червня. Однак він досі не знає, хто його утримуватиме: «Ми відповідальні за будівництво. Міністерство зараз вирішує, хто далі експлуатуватиме».
Проект типового ветеранського простору розробив приватний підприємець із Закарпаття Юрій Ерделі. Проектна документація з'явилася у реєстрі будівельної діяльності 24 квітня 2025 року — за 55 днів до появи урядової постанови про програму. Замовляла документацію не Міністерство у справах ветеранів, а благодійний фонд «Пісні, народжені в АТО» з Дніпра. Далі цей проект передали міністерству, яке й отримало всі майнові права. Участь у державній програмі можлива лише при будівництві за цим проектом без альтернатив — громади підтверджували це у заявках. Дозволи на використання проекту підписував перший заступник міністра Віктор Байдачний.
Благодійний фонд «Пісні, народжені в АТО» раніше проводив музичні фестивалі, а 2022 року переорієнтувався на допомогу військовим, переселенцям та лікарням. Організація не мала жодного відношення до проектування чи будівництва — принаймні офіційно. Засновник фонду Володимир Юрченко не зміг пояснити, чому благодійна організація замовляє будівельну документацію для державної програми. Керівник фонду Юрій Шулика розповів: «Зателефонували якісь люди з міністерства та запропонували». Він підтвердив, що саме його організація замовила проект, але на питання про те, хто саме дзвонив, чому звернулися саме до цього фонду, хто всередині організації вів переговори та як обирали проектувальника, відповідав однаково: не знає, не може сказати.
Архітектор Юрій Ерделі підтвердив, що до нього звернувся благодійний фонд, хоча й не міг згадати його назву. Він розробив проект за символічну плату в одну гривню, оскільки це для ветеранів. З міністерством він не контактував, а свою роботу передав фонду, а той уже далі — міністерству, але без його участі. «Мене попросили, що розробити проект потрібно зробити у дуже короткий термін. День і ніч працювали», — пояснює Ерделі. Будувати також потрібно було швидко, тому він передбачив у проекті будівлю із збірних каркасних конструкцій. Півроку на будівництво такого об'єкта він вважає реальним терміном.
Зв'язки благодійного фонду «Пісні, народжені в АТО» простежуються до впливових осіб. Фонд заснував Володимир Юрченко — колишній заступник голови Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка. Резніченко очолював область двічі — з 2016 до 2019 року і з 2020 до 2023 року. Саме до його другої каденції розгорнулася програма «Велике будівництво» — масштабний президентський проект з ремонту доріг, шкіл та лікарень.
На груповому фото «Команда Резніченка» за 2018 рік видно кількох ключових осіб. Праворуч за спиною Резніченка стоїть Юрій Голік. З обласною адміністрацією пов'язана й дружина нинішнього керівника фонду. Наталія Шулика у 2017 році координувала однойменний фестиваль «Пісні, народжені в АТО» від імені Дніпропетровської ОДА, тоді вона працювала в Центрі допомоги учасникам АТО при адміністрації Резніченка та очолювала управління з питань учасників АТО за тієї самої адміністрації.
На першому плані фото — голова ОДА Валентин Резніченко. Крайні ліворуч — Володимир Юрченко та Віктор Байдачний. Перший — засновник благодійного фонду, який замовив проект будівництва ветеранського простору. Другий — заступник міністра у справах ветеранів, який ще до офіційного старту програми їздив домовлятися із громадами та якому міністерка доручила контролювати затвердження проекту та розподіл субвенції із держбюджету.
Віктор Байдачний — уродженець Дніпра. До призначення у 2022 році на посаду заступника міністра у справах ветеранів він працював в управлінні з питань ветеранської політики Дніпропетровської ОДА під час каденції Валентина Резніченка та під керівництвом Наталії Шулики. Є документ про відрядження працівників цього управління у 2019-2020 роках, де Байдачний вважається провідним інспектором відділу патріотичного виховання. Обидва — Байдачний і Шулика — є засновниками громадської організації «Дніпропетровська обласна спілка воїнів АТО».
На груповому фото «Команда Резніченка» є ще одна людина — Юрій Голик. Він був радником Резніченка, коли той очолював ОДА. Вони давні соратники, разом працювали ще з 2000-х років. Резніченко особисто запрошував Голіка на кожну свою нову посаду. «Я останні кілька років у нього працював фактично заступником», — розповідав Голік в інтерв'ю 2021 року.
Юрія Голіка часто називають «ідеологом» та «куратором» програми «Велике будівництво». Він не мав офіційної посади, але журналісти неодноразово фіксували його на ключових нарадах в Офісі президента з питань інфраструктури. Фестиваль «Пісні, народжені в АТО» він публічно називав «нашим» — це фестиваль, який координувала Наталія Шулика від імені Дніпропетровської ОДА.
Після обшуків у 2023 році, за даними медіа, Юрій Голік виїхав із України через систему «Шлях» як водій-волонтер благодійного фонду «Пісні, народжені в АТО». Обшуки були пов'язані з розслідуванням НАБУ, відкритим після публікацій УП та Схем. Журналісти встановили, що компанія «Будінвест Інжиніринг», яка належить близькій подрузі Валентина Резніченка, отримала від Дніпропетровської ОДА понад 1,5 млрд грн — аномально високу суму порівняно з іншими регіонами.
У 2024 році НАБУ повідомило про підозру Валентину Резніченко та ще чотирьом особам у розкраданні 286 млн грн. У грудні 2025 року слідство завершили, матеріали передали до суду, а сума доведених слідством збитків зросла до 392 млн грн. Юрій Голік є фігурантом тієї самої справи НАБУ. У травні 2024 року з'ясувалося, що дані слідства «зливали» самому Голіку. Тоді САП провела обшуки у співробітника НАБУ за підозрою у розголошенні матеріалів розслідування. Двічі проводили обшуки й у самого Юрія Голіка.
Ім'я Юрія Голіка з'являється не лише у програмі ветеранських просторів. Національний військовий меморіальний цвинтар є ще одним великим проектом Міністерства у справах ветеранів. Журналісти Bihus.Info встановили, що на тендер першої черги будівництва на 1,75 млрд грн прийшов лише один учасник — створений наступного дня після оголошення торгів концерн, за яким стоїть Юрій Голік. Головний архітектор меморіалу Сергій Дербін співпрацював із Голіком ще під час «Великого будівництва». Офіційно за будівництво меморіального цвинтаря від імені міністерства також звітує Віктор Байдачний.
Віктор Байдачний відмовився від коментарів до цієї статті. Юрій Голік підтвердив свій зв'язок із фондом «Пісні, народжені в АТО». За його словами, він причетний до організації однойменного фестивалю ще з 2016 року, а після повномасштабного вторгнення він неодноразово від'їжджав від цього фонду за кордон — возив волонтерську допомогу для ЗСУ. Голік переконує, що мешкає зараз у Києві та знайомий із Віктором Байдачним, але «вже років сім-вісім» нічого про нього не знає.
Будь-яку причетність до програми будівництва ветеранських просторів Юрій Голік заперечив. «Якби такі простори на п'ятий рік повномасштабної війни були б вже давно побудовані по всій країні і були б зразком для наслідування, а не знаходилися б на стадії проектування та обговорення. Причому збудовані були б на небюджетні кошти», — заявив він. Появу свого імені поряд із другим великим будівельним проектом Міністерства у справах ветеранів назвав «чиїмись фантазіями та домислами».