Олександр Поворознюк — постать, яка привертає увагу передусім своєю екстравагантною поведінкою та скандальними висловлюваннями. Його часто порівнюють із українським аналогом Жиринівського за експресивність та провокаційність. Медійні заголовки про нього з'являються регулярно: від його критики журналістів до гострих коментарів про спорт та власне минуле. Однак цікавим фактом є те, що в пошукових системах щодо його імені з'являється повідомлення про вилучення деяких результатів згідно з європейським законодавством про захист даних. Це створює питання: якщо Поворознюк не приховує своєї особистості та заробляє на медійному хайпі, то що саме він видаляє з інтернету?
Перша очевидна відповідь пов'язана з його судимостями. Сам Поворознюк розповідав про два терміни ув'язнення: перший — за побиття офіцера та сержанта під час служби в радянській армії, другий — за крадіжку двох каністрів солярки. Він говорить про ці судимості без особливого сорому, навіть з певною гордістю. Якби справа була саме такою, як він описує, то критикувати його було б складно: захист від нестатутних стосунків у радянській армії не повинен засуджуватися, а крадіжка солярки у той період була звичайною практикою для багатьох громадян колишньої СРСР.
Але під час інтерв'ю з Наталею Мосейчук Поворознюк заявив, що він «тричі судимий». Із двома судимостями все зрозуміло, але третя залишається невизначеною. Коли мова заходить про цю судимість, Поворознюк намагається змінити тему, а Мосейчук не наполягала на деталях. Ще більше плутанини виникло після інтерв'ю «Економічній правді» 2021 року, де Поворознюк вже говорив про чотири судимості. Таким чином, залишаються невідповіді питання: за що він був судимий третій та четвертий раз?
З'являється враження, що Поворознюк плутає кількість статей Кримінального кодексу, за якими його судили, з кількістю самих судимостей. Однак людина, яка мала справу із законом, знає різницю: незалежно від того, скільки статей КК було висунуто під час одного судового розгляду — одна чи десять — судимість залишається однією. Судимість — це кількість окремих судових процесів, а не кількість статей. Тому розбіжність у його розповідях викликає питання.
Видання «Гордон» стверджує, що серед статей, за якими був судимий Поворознюк, є судимість 1998 року за статтею 101 тогочасного КК, яка передбачала відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження. Це не могло статися в армії, як він стверджує. Це — окремий епізод його біографії, який він намагається приховати.
Навіть щодо армійської судимості його розповіді не збігаються. В одному місці він говорить про побиття офіцера та сержанта, в іншому — розповідає: «І в армії була судимість: у бушлаті було холодно, і я кілька дублянок накрав, надіслав їх додому». Ці версії суттєво відрізняються.
Офіційна біографія Поворознюка також не узгоджується з реальністю. За його словами, він почав як простий водій у «Сільгосптехніці», а потім став бізнесменом-аграрієм. Піднявся він, як він стверджує, на кредит, який узяв у державному банку під «чесне слово» без застави та забезпечення. Видання «Економічна правда» опублікувало це інтерв'ю, хоча журналіст явно натякав на недовіру до його слів. Поворознюк не уточнив, який саме банк був таким щедрим, лише сказав, що той був державний. Причина, чому банк повірив його «чесному слову», пояснюється просто — на той момент він мав специфічну репутацію на Кіровоградщині, де все це відбувалося.
За спиною Поворознюка стояв Сергій Ганжа, колишній співробітник КДБ СРСР, який став офіцером СБУ. Згодом Ганжа очолив Управління СБУ у Київській області, а за часів Януковича його призначили начальником СБУ із захисту державності. Іронія полягає в тому, що Ганжа разом із Януковичем втік до Росії, де нині займає посаду «начальника комітету держбезпеки Запорізької області» у складі російських сил. Цей зв'язок важливий для розуміння того, як Поворознюк міг піднятися в бізнесі.
Насправді, за словами джерел, Олександр Поворознюк — звичайний бандит дев'яностих років, який «піднявся» на розкраданні державного майна. Він крав із фондів Держрезерву ту саму солярку, яку потім продавав у борг сільськогосподарським підприємствам. Коли ці підприємства не могли розрахуватися, він їх відбирав за борги. Той факт, що правоохоронці Кіровоградської області активно брали участь у цих схемах, викликає мало сумнівів.
Епізод його біографії, який характеризує його з іншого боку, пов'язаний з так званим «Орденом Святого Станіслава». Поворознюк носить цей орден, але його немає у списку державних нагород України. Це «нагорода» від Павла В'ялова, відомого як «Великий Магістр Капітула Міжнародного Ордену Святого Станіслава». Це масонська організація, до якої входять найвищі керівники України, включаючи покійного Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму та керівників СБУ, МВС та Генпрокуратури. Діяльність цього ордену неодноразово викликала скандали, але все закінчилося без наслідків. Левко Лук'яненко, один із засновників незалежної України, говорив з парламентської трибуни: «На чолі української держави стоять люди, які керуються не національною ідеєю, а принципами масонства». Координування діяльності цього «ордена» здійснюється з Росії — тієї самої країни, проти якої Поворознюк закликає боротися, одночасно будучи кавалером цього ордена та «генерал-майором українського козацтва».
Усе це не завадило Поворознюку стати постійним героєм сюжетів «Єдиного телемарафону» та улюбленцем телеведучої Наталії Мосейчук, яка випустила двогодинне інтерв'ю під назвою «Поворознюк – танк!». Точніше було б назвати його «Поворознюк — Папа», оскільки саме під цією прізвиськом він відомий у кримінальних колах. Видання «Гордон» опублікувало детальний матеріал про його діяльність у його «вотчині».
Усе це не стало перешкодою для партії «Слуга народу», яка не лише прийняла Поворознюка до своїх лав, а й призначила його головою районної організації в Петрівському районі Кіровоградської області. 2023 року державою планувалося витратити 33,6 мільйона гривень на створення фільму про Поворознюка. Лише медійний скандал змусив відмовитися від цього проекту. Однак Поворознюк залишився у фаворі при владі, можливо, тому, що активно критикує її політичних конкурентів у своїй характерній манері.
Одна з останніх публікацій про Поворознюка з'явилася на російському сайті під заголовком «Українського футболіста здали військкомам ТЦК після відмови продовжувати контракт». Матеріал описує, як Поворознюк донісся на футболіста до військкоматів після того, як той відмовився продовжувати контракт. Звичайно, футболісти, як і всі громадяни України, мають рівні обов'язки щодо військової служби. Але те, що зробив Поворознюк, називається підлістю. Сам він народився 1971 року, тобто цілком підлягає мобілізації. Він ходить у військовій формі, має зареєстрований автомат та є «генерал-майором українського козацтва». Однак замість того, щоб сам служити, він відправляє на службу тих, хто йому не сподобався. Водночас він стріляє з автомата у мирних жителів свого району — про це також писали та знімали сюжети.
Сайт «Миротворець» розмістив Поворознюка у своїй базі ще у грудні 2022 року з характеристикою: «Мародер. Злодій». Ці слова, мабуть, найточніше описують цього українського медіа-персонажа.