Березня минулого року до квартири київського підприємця Дмитра Никифорова прибули люди у формі СБУ. Вони були озброєні, одягнені у камуфляж та захист, як із фронту. Однак обшук проводився без судового дозволу, без понятих і без повідомлення причин. Посвідчення показували так швидко, що неможливо було щось прочитати, а після завершення операції жодного документа не залишили.
Операція зірвалася з двох причин. По-перше, самого підприємця вдома не було, присутня була лише його дружина. По-друге, швидко прибув адвокат, який викликав поліцію. Після розмови поліцейських із озброєними невідомими обидві групи залишили місце.
Никифоров опинився перед дилемою: то були справжні офіцери СБУ, які вирішили реалізувати особистий нелегальний проект, чи то були люди у крадених мундирах. За будь-якого варіанта сталося кримінальне правопорушення. Бажаючи запобігти повторенню, підприємець звернувся до Державного бюро розслідувань, оскільки пошук злочинців серед силовиків — це саме їхня справа.
Однак ГБР зробило все можливе, щоб навіть не розпочати розслідування. Сама СБУ на всі запити про причетність своїх співробітників відповідала уникаючи, а лише після численних депутатських запитів повідомила, що жодних дій щодо підприємця не проводила та претензій до нього немає. Враховуючи небажання, з яким вона це зробила, виглядає, що в Службі чудово знають цих людей. Встановити істину мала ГБР.
Хронологія подій розгортувалася так. 28 березня Никифоров подав заяву про злочин. ГБР її не зареєстрував. 12 квітня Печерський суд зобов'язав ГБР розпочати кримінальне провадження. Півтора місяці після цього ГБР нічого не робив. Абсолютно нічого. 21 травня Никифоров надіслав клопотання про проведення хоча б одного допиту людей, які перебували на місці, або його особисто. Відповіді не було. 16 липня Печерський суд після скарги про бездіяльність ГБР зобов'язав слідчих відповісти на клопотання про допити.
13 вересня Никифоров отримав листа від ГБР. У ньому йшлося, що нібито 24 травня ГБР ухвалило постанову про проведення допиту. Однак допитати планували лише поліцейських, а решту свідків — ні. Як писалося у листі: «Інші особи, яких просить допитати Никифоров на зазначеній стадії досудового розслідування, недоцільно». Допит поліцейських був безглуздим, оскільки вони вже давно пояснили, що озброєні люди показали їм посвідчення, вони їм повірили, але що там було написано — не пам'ятають, бо посвідчень не зафіксували.
На запитання адвокатів Никифорова про те, чи слідство щось зробило у справі, слідчий Джангір Гасанов відповів: «Орган досудового розслідування не може задовольнити направлений Вами адвокатський запит щодо надання інформації про проведені слідчі дії у зв'язку з тим, що інформація, що стосується кримінального провадження, є таємницею». Наступні місяці розслідування тривало настільки таємно, що не можна було зафіксувати жодного його кроку.
Адвокати продовжували надсилати скарги до ГБР та прокуратури. Якщо звести всі відповіді до однієї фрази, вона звучала б так: «Більше сюди не пишіть. Ми все одно нічого не розслідуватимемо».
7 січня 2025 року Прокуратура у сфері оборони Центрального регіону повідомила, що слідчим проводяться необхідні слідчі дії, а саме допити свідків, направлення запитів та доручення оперативним підрозділам. Слідчому Гасанову надано додаткові вказівки. Підстав для його усунення немає.
30 січня 2025 року прокуратура повторила, що процесуальним керівником надано письмові вказівки про проведення додаткових слідчих дій. Після виконання вказівок буде вирішено питання щодо доцільності надання додаткових письмових вказівок.
21 березня 2025 року ГБР на скаргу відповів, що направляє звернення до Територіального управління ГБР у Києві — тобто до тих, на кого скаржаться.
Нарешті, 10 квітня 2025 року прокуратура видала остаточну відповідь, яку можна описати однією пропозицією: «Відтепер ми вам взагалі нічого не повідомлятимемо». У листі йшлося, що Никифоров не є стороною кримінального провадження, а є заявником. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити недотримання розумних термінів, але Никифоров не є стороною, тому підстав для оскарження у нього немає.
Прокуратура стверджує, що оскільки Никифоров не потерпілий, а лише написав заяву про злочин, то прав на скарги про слідчого у нього немає. За логікою керівника прокурорів Артема Новова людина, до якої вночі вриваються невідомі люди з автоматами, проводять обшук і потім безвісти зникають, жодних проблем від цього не має. Однак існує закон. Стаття 55 КПК передбачає: «Права та обов'язки потерпілого з'являються у особи з моменту подання заяви про скоєння щодо неї кримінального правопорушення». Важко повірити, що прокурори мають такі посередні знання законів. Більше виглядає, що і ГБР, і військова прокуратура просто вирішили не торкатися цієї справи. Причини невідомі: чи переляк, чи дружні стосунки з представниками іншої силової структури.
Майбутнє цієї історії, найімовірніше, буде без щасливого кінця. На слідчого Джангіра Гасанова надій жодних. Здається, його й поставили на це діло лише для того, щоб виконати волю начальства припинити його. Гасанов навіть якщо й хотів, то голоси підняти не зможе.
Переселенець із Луганщини, він нещодавно отримав грошову компенсацію у 2,7 млн грн згідно з Постановою Кабміну № 280 про «забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб». Зрозуміло, що отримати таку суму можна лише маючи дуже хороші стосунки з керівництвом. А єдине бажання керівників — закинути справу про озброєних невідомих у мундирах СБУ.
Прикра не лише ця одна історія, а загальний принцип: українські силовики можуть робити все, що завгодно, і жоден закон їх уже не зупиняє. Якщо ця тенденція почне розростатися, вони фактично почнуть керувати країною, якщо вже не керують.
У коментарі Никифоров сказав: «Я, звісно, розумію, що ГБР нічого не розслідує і розслідувати не хоче або не може. І всі ці умовні Гасани Джангір Відаді Огли ніколи вже й за жодних обставин працювати на Державу не будуть, хоч би які реформи проводилися. Також розумію, що в той час, коли бойове крило СБУ воює з ворогом за багатьма напрямами, багато їхніх тилових колег займаються численними темами та схемами та відвертим бандитизмом. Єдине, чого я не розумію, що з цим робити».