Під час повномасштабної російської агресії в Україні виник потужний нелегальний бізнес, пов'язаний з організацією незаконного перетину кордону військовозобов'язаними чоловіками. БізнесЦензор розслідував розцінки на такі «послуги» та виявив, що цей тіньовий ринок не лише надприбутковий, а й у більшості випадків залишається безпечним як для організаторів схем, так і для їхніх клієнтів.
Проблему нелегального виїзду чоловіків під час війни аналізувала Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК). У жовтні 2022 року агентство презентувало дослідження під назвою «Корупційні схеми та ризики при виїзді з України в умовах воєнного стану». Документ констатував існування «тіньового бізнесу на системній основі». За даними НАЗК, через конкуренцію між каналами нелегального перетину кордону, які пропонували послугу «легального виїзду з необхідними документами» під ключ, ціни у першому році повномасштабної війни знижувалися з 2 тисяч доларів до 1,7 тисячі доларів. У дослідженні виділено сім основних корупційних схем та ризиків, а також вісім рекомендацій щодо їх мінімізації, які НАЗК направило до відповідних державних органів.
Під час презентації дослідження заступник голови НАЗК Артем Ситник провів прес-конференцію, на якій зазначив, що обмеження права громадян вільно залишати територію України в період воєнного стану може вводитися виключно шляхом прямого встановлення в указі Президента України про введення воєнного стану, затвердженому Верховною Радою. В Указі Президента України «Про запровадження військового стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 такого обмеження не було встановлено. На думку Ситника, саме ця правова невизначеність стала першоджерелом корупційних схем та ризиків. Він наголосив, що рішення щодо виїзду чоловіків за кордон створювалося поспіхом через миттєве вторгнення, що потребувало швидких рішень. Це неминуче призвело до низької якості нормативно-правових актів та значної дискреції рішень різних органів, які надавали формальне право на перетин кордону. Ситник підкреслив необхідність негайного врегулювання питання та встановлення чітких прозорих правил.
На запитання журналістів про те, хто винен у цій ситуації, Ситник відповів, що «окремі особи Офісу Президента, які забезпечують юридичний супровід проектів указів президента», на його думку, не виконали свою роботу належним чином.
Нещодавно БізнесЦензор надсилав запит до НАЗК щодо подальшої долі дослідження та реалізації запропонованих там рекомендацій. У відповіді агентство повідомило, що розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо усунення корупційних ризиків при виїзді громадян України за межі України в умовах правового режиму військового стану» кілька разів розглядалося на засіданнях урядового комітету, проте щоразу поверталося від Кабміну на доопрацювання. Востаннє проект розглядався на нараді в Офісі Президента у вересні 2023 року, був внесений на розгляд уряду, але знову повернений на доопрацювання. Після цього на розгляд уряду він не виносився.
Паралельно з цим в українських судах склалася практика укладання «мирових угод» як з організаторами схем нелегального перетину кордону, так і з їхніми численними клієнтами. Часто достатньо «щирого каяття» обвинуваченого, який під час повномасштабного вторгнення заробляв на виїзді військовозобов'язаних чоловіків, для звільнення від покарання. У більшості випадків обвинувачені отримують умовні терміни ув'язнення.
Нещодавно умовні терміни внаслідок «справжнього каяття» одержала група волинських чиновників, яка організовувала виїзд військовозобов'язаних чоловіків під виглядом волонтерів через систему «Шлях». За версією слідства, головним організатором схеми була на той момент заступник голови Волинської обласної держадміністрації Мирослава Василівна Я. Слідство характеризувало її як особу з «широким колом амбіцій, матеріальних потреб та бажань, які неможливо задовольнити займаючись законною професійною діяльністю». 11 вересня СБУ повідомила про затримання екс-заступника голови Волинської ОВА. Мирослава Василівна пішла з посади за кілька днів до оголошення їй підозри.
Для організації заробітку на ухилянтах Мирослава Василівна залучила ще семеро людей. Серед них були помічниця голови Господарського суду Рівненської області Наталія Вікторівна Б., помічник судді Господарського суду Рівненської області Іван П., директор ЛМГО «Європейський вектор Волині» та доцент Луцького національного технічного університету Оксана Анатоліївна У. Також у справі фігурує благодійна організація «Перший благодійний фонд «Відродження України», учасника якої СБУ оголошувала в розшук влітку 2024 року.
За даними СБУ, статус псевдоволонтера коштував «клієнту» 5 тисяч доларів (у судових ухвалах у справі йдеться про суму від 800 до 2000 доларів). Організаторам схеми та їхнім спільникам загрожує до 12 років в'язниці з конфіскацією майна за частиною 1 статті 255 Кримінального кодексу (створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній), частиною 4 статті 28 та частиною 1 статті 114-1 (перешкоджання законній діяльності ЗСУ, вчинене групою осіб за попередньою змовою), а також частиною 4 статті 28 та частиною 3 статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчинене злочинною організацією).
Проте вже через місяць після затримання у жовтні 2024 року учасники групи уклали з прокуратурою угоди про визнання провини. Ті, хто перебував на волі, нещодавно отримали умовні терміни.
Аналогічно вирішив суд щодо двох військовослужбовців оперативного командування «Північ» — Микити Михайловича М. та Станіслава Володимировича П., які підшукували на території Чернігівської області громадян, які за винагороду бажали виїхати до Європейського Союзу. Такий спосіб заробітку військовослужбовцям запропонував автор telegram-каналу «Зелений коридор».
Зазвичай бажаючі поїхати спочатку зустрічалися у Чернігові з Микитою Михайловичем та Станіславом Володимировичем, надавали аванс у розмірі 3 тисяч доларів, половину яких військовослужбовці відправляли на криптогаманець власнику «Зеленого коридору». Через деякий час «клієнт» отримував контакт куратора, який давав вказівки щодо маршруту перетину кордону з території Одеської області. Загальна ціна за організацію переправлення склала 10 тисяч доларів. Додатково Микита Михайлович та Станіслав Володимирович надавали послугу з довозу клієнта з Чернігова до Києва без перевірки документів на блок-постах співробітниками ТЦК за 23 тисячі гривень.
На суді обвинувачені пояснювали, що не хотіли заробляти гроші на ухилянтах, а лише допомагали їм залишити Україну, «щоб не загинули на війні». Розглядаючи цю справу, Чернігівський райсуд «враховуючи некомплектність підрозділу військової частини», де служать Микита Михайлович та Станіслав Володимирович, та їхнє «щире каяття» вирішив повністю їх пробачити та звільнив від покарання.
Практика умовних покарань поширюється й на тих, хто купував послуги незаконного виїзду. Наприклад, під час використання Андрієм Миколайовичем Д. свідомо підроблених документів при спробі перетину кордону Любомльський райсуд Волинської області обмежився штрафом у 850 гривень. За даними вироку суду, Андрій Миколайович заплатив 28 тисяч 150 гривень на картку «невстановленої особи» під час отримання підроблених документів у відділенні «Нової пошти» у місті Полонне у Хмельницькій області. Там він отримав тимчасове посвідчення військовозобов'язаного від 23 січня 2024 року, до якого «невстановлена особа» вклеїла його фотографію та внесла недостовірні відомості про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Документ містив штамп військово-лікарської комісії № 72 від 23 січня 2024 року.
Дешевше коштувало виготовлення підроблених документів Ірині Миколаївні Т., яка з їхньою допомогою змогла вивезти сина призовного віку. За даними вироку Чемеровецького райсуду Хмельницької області, Ірина Миколаївна виявила оголошення про виготовлення підроблених висновків лікарсько-консультативної комісії в Інтернеті. Вона надала «невстановленому органом досудового розслідування органом особі» свої персональні дані та реквізити «Центру первинної медико-санітарної допомоги» Чортківської міської ради. За 300 доларів вона отримала необхідний висновок про наявність у неї порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися. Із цим висновком Ірина Миколаївна разом із сином, який здійснював супровід матері як особи, яка потребує догляду, перетнули кордон. Згодом Чемеровецький районний суд Хмельницької області оштрафував Ірину Миколаївну на 34 тисячи гривень.
Особливо показовою є справа про штампування судових рішень у Білгород-Дністровському міськсуді на Одещині. За версією слідства, з серпня 2022 по червень 2024 року три судді цього суду, включаючи голову суду Олександра Олександровича Б. та його заступника, заступника керівника апарату суду, консультанта суду (особу, яка відповідає за автоматизований розподіл справ), помічників окремих суддів, а також адвокатів, організували схему штампування рішень про нібито самостійне виховання дитини батьком за надуманими обставинами, зокрема шляхом позбавлення матері дитини батьківських прав.
Чоловіки з різних куточків України звертались до цього суду завдяки фіктивним договорам оренди житла у Білгород-Дністровському районі. Клієнти знаходилися через спеціально створений канал у Telegram та TikTok. Ціна послуги складала 3,5 тисячи доларів за рішення. Гроші клієнти виплачували адвокатам за договорами надання правової допомоги, а адвокати передавали їх суддям.
За два неповні роки учасники схеми заробили 3,64 мільйона доларів. При цьому понад тисяча військовозобов'язаних чоловіків уникли мобілізації. Навіть після викриття правоохоронцями одного із суддів білгород-дністровської групи під час отримання «неправомірної вигоди», решта не припинила «продавати» рішення.
Не зупинявся суддя Сергій Ігорович С., за даними детективів НАБУ, безпосередньо ухвалив 348 судових рішень у справах подібної категорії. Його частка становила 500 доларів за рішення, тобто він міг «заробити» тільки на цій категорії рішень не менше 174 тисяч доларів.
Однак залишається питання, чи не станеться Сергій Ігорович, як і решта його колег, лише умовним покаранням. Нині практика поширюється на обидві сторони — тих, хто забезпечував незаконний виїзд, і тих, хто купував ці послуги та їхав без законних підстав. Це свідчить про системність проблеми та неефективність судової системи у притягненні винних до справедливої відповідальності.