Арешт Леоніда Шимана, директора Павлоградського хімзаводу (ПХЗ), за своєю суттю нагадує затримання Сергія Мавроді, засновника фінансової піраміди МММ. Перед громадськістю постали два ключові питання: коли саме рухнула б система ПХЗ і чи встиг би Шиман втекти до цього моменту. На друге питання відповідь отримана, хоча й без гарантій, оскільки українська судова система та прикордонна служба можуть видавати несподівані рішення, незважаючи на те, що санкція статті не передбачає можливості уникнення покарання. Перше питання залишається без відповіді.
Усі учасники ринку та експерти, з якими спілкувалися журналісти, одностайно прогнозують, що Павлоградський хімзавод не зможе виконати свої зобов'язання щодо постачання боєприпасів у поточному році ні за Шимана, ні без нього.
Різниця полягала б у тому, що якби Шиман залишився на волі та продовжував керувати заводом, його зв'язки, нахабство та репутація ймовірно дозволили б продовжити старі контракти та укласти нові угоди, отримати фінансування. Армія ж боєприпасів не отримала б у достатній кількості. Історія МММ показала, до чого призводить крах таких систем: були випадки самогубств, сімейні драми, зруйновані життя. Це висвітлювалося у прямих ефірах, ток-шоу, газетах. Тепер постає питання: скільки ще сіл буде втрачено через дефіцит боєприпасів?
Про офшорні компанії Шимана — «Loreal Impex», «News Foundation», «Gerhard Alfred Ochri» та інші — знали всі. Про них навіть писали у ЗМІ. У кожній силовій структурі на Леоніда Шимана було відкрито провадження. Проте нічого не відбувалося. Із найвищих рівнів влади надійшла команда: не чіпати, не арештовувати. Допити та обшуки — будь ласка, але арешт — ні. Без Шимана все впаде. Сам директор це добре розумів і активно цим користувався.
Понад 10 мільйонів гривень на озеленення заводу? Хто перевірить. Мутні переклади коштів в офшори та фонди? Що ви мені зробите? І справді, ніхто нічого не робив. Лише коли масштаб проблеми став очевидним і «недоторканність» було знято, разом із Шиманом у слідчому ізоляторі опинилися його заступник та двоє працівників Міноборони невисокого рівня, один із них колишній. При цьому скандал жодним чином не зачепив Міністерство стратегічної промисловості, якому завод Шимана безпосередньо підпорядковувався. А там потрібно дати відповіді на дуже багато неприємних питань.
ЯК МІНІМУМ перший заступник міністра Можний, який безпосередньо відповідав за Павлоградський хімзавод, на нарадах і поза ними лобіював інтереси Шимана, озвучував свідомо завищені цифри щодо можливостей заводу з виробництва боєприпасів. Його можна було тихо звільнити з міністерства одразу після арешту Шимана. Але це не буде кінцем історії. Хтось надав Шиману «недоторканність». Хтось постійно лобіював його інтереси. Хтось закривав очі на сумнівні угоди як у верхніх, так і в нижніх ешелонах влади.
Хтось проводив гроші на офшори, розуміючи, що вони не повернуться. Хто підписував все нові контракти. Хтось їх пролонгував. Хтось приймав неліквідні боєприпаси. Хтось затикав рота критикам. Хтось на прес-конференціях запевняв, що все в порядку. Дуже багато людей були причетні до цієї системи. Суспільство завжди прагне звинуватити когось одного, бажано якомога вище у ієрархії. Члени громадської організації ГАР МО провели величезну кількість непублічних зустрічей із фахівцями, чиновниками та силовиками задовго до арешту Шимана, пояснюючи механізм піраміди. Побачивши, що це не допомагає, вони вийшли до публічної площини з офіційною заявою про злочин. Робота над справою продовжується.
Піраміда хитається. Під завалами можемо опинитися всі, хоча більшість громадян України навіть не знає про існування Павлоградського хімзаводу. Існує дуже маленький шанс, що Шиман зможе зробити все правильно і система не впаде. Проте кількість боєприпасів, які має виготовити завод, настільки велика, а терміни настільки близькі, що цей шанс зменшується щохвилини. І кожну з цих хвилин у Банковій та двох міністерствах ходять люди, які переконують один одного, що все буде добре. Але добре не буде.