У коридорах Верховної Ради її називали «Золотою рибкою» — прізвисько, яке поєднувало іронію та певну повагу до Ларисі Усаченко-Родченко, коли вона керувала Департаментом рибного господарства та водних ресурсів. Після бурхливої політичної кар'єри, періоду відсторонення від публічного життя та років мовчання, вона знову з'явилася на горизонті. Але цього разу — у військовій формі та зі званням майора Збройних сил України, яке вона отримала менш ніж за три роки.
Під виглядом гуманітарної допомоги та на тлі військових потрясінь, коли армійська система перебувала у стані розгубленості, Усаченко-Родченко побудувала потужну вертикаль впливу в серці військової психіатрії — у шпиталі НВМКЦ «ГВКГ». Цей процес відбувався за мовчазної згоди або активної участі ключових фігур медичного командування ЗСУ. Найбільш впливовою серед них є генерал-майор медичної служби Анатолій Казмірчук, який обіймає посаду начальника військової медичної служби України. Саме під його керівництвом та в умовах його «стрімкого реформування» медичної структури такі особи, як Усаченко-Родченко, отримали можливість швидко просуватися кар'єрою: звання, нагороди, офіційне визнання — все оформлювалося з надзвичайною швидкістю.
Однак через руки Усаченко-Родченко, мабуть, із відома або мовчазної згоди керівництва, психіатричну клініку поступово заповнили її родичі. Чоловік, брат, зять, племінник, навіть невістка з купленим дипломом — усі вони отримали статус військовослужбовців, усі мали посвідчення УБД, деякі — офіційно визнану інвалідність та грошові виплати. Все це відбувалося під «дахом» психіатричного відділення. Це була не просто історія про кадрові зловживання, а свідчення того, як військова система в умовах війни трансформувалася на закриту корпорацію, де «своїм» дозволено все, а «чужим» залишається лише служба на передовій.
Від санітарки до майора за три роки
Професійний зліт Ларисі Усаченко-Родченко розпочався з посади звичайної санітарки психіатричної клініки. За три роки вона піднялася до звання майора. Без бойового досвіду, без профільної військової освіти, але з потужними покровителями та складними схемами, які дозволили їй швидко просуватися вгору.
Точкою входу до військової психіатрії стала гуманітарна допомога. Далі розвивалися события, які нагадували сценарій для кіно. Стрімка військова кар'єра: солдат, потім лейтенант, капітан, нарешті майор — все за 36 місяців. І все це супроводжувалося офіційним поранення живота. Однак це поранення виявилося не бойовою травмою, а результатом абдоменопластики. Ліпосакція, проведена у Черкасах, залишила шрами, які Усаченко-Родченко демонструвала як докази поранення. Держава повірила цій версії та у квітні 2024 року виплатила 700 тисяч гривень компенсації за «героїзм».
Масові офіцерські звання та кулуарні домовленості
Генерал-майор Анатолій Казмірчук повідомив, що близько 300 мобілізованих медиків отримали офіцерські звання. За офіційною версією, це було викликано невідкладною потребою армії у кваліфікованих фахівцях. Однак джерела у силових структурах стверджують, що багато з цих «офіцерів» не мали необхідного досвіду та освіти, а частина підвищень могла бути результатом кулуарних домовленостей.
Ім'я Ларисі Усаченко-Родченко згадується у кількох внутрішніх листуваннях, з якими ознайомилася редакція. Вона фігурує як посередниця у прийнятті рішень щодо кар'єрного зростання деяких осіб. За словами одного з джерел у Міноборони, «Пані Родченко вплинула на кадрові рішення в окремих медичних підрозділах, зокрема через неформальні зв'язки з представниками командування».
Офіційних розслідувань щодо цих підвищень не відкрито, проте антикорупційні активісти вже вимагають перевірки. Представник однієї з профільних громадських організацій заявляє: «Якщо офіцерські звання отримують люди без належної підготовки – це загроза не лише бойової ефективності, а й життя поранених солдатів».
Вертикаль мовчання та сімейна клініка
Головним «дахом» цієї структури виступає керівник усієї медичної служби ЗСУ — генерал-майор Анатолій Петрович Казмірчук. Саме під його керівництвом почалося масове кадрове оновлення у психіатричній службі під виглядом «оптимізації». Після цього ключові позиції зайняли або лояльні, або мовчазні люди, і система стала ідеальним середовищем для зловживань.
Те, що Усаченко-Родченко за два роки з моменту появи в клініці отримала звання лейтенанта, потім капітана, а згодом майора, не викликало жодних питань ні у кадровиків, ні у Головному військово-медичному управлінні. А те, що вона «зазнала поранення», яке збіглося зі слідами після абдоменопластики, взагалі пройшло непоміченим.
Родичі у військовій формі та статуси УБД
Усаченко-Родченко методично вживляла до шпиталю своїх родичів. Чоловік за три місяці служби отримав УБД, групу інвалідності та грошові виплати. Брат був працевлаштований у клініку, але згодом звільнений через хворобу. Зять та племінник були переведені у тилові частини на Закарпатті. Невістка Яна Вельган, яка не мала належної освіти у психології, здобула посаду військового психолога, а потім і статус УБД, перебуваючи при цьому у декретній відпустці. Все це відбувалося у структурі, яка формально підзвітна Міністерству оборони та особисто генерал-майору Казмірчуку.
Гуманітарна допомога та тінь подвійного життя
Усаченко-Родченко активно використовувала гуманітарну допомогу як легальний привід для в'їзду на територію закритої медичної установи. Фури, що заїжджали під виглядом допомоги психіатричній клініці, пізніше «перенаправлялися» нібито на передову. Однак з документів випливає, що частина вантажу «розчинялася» в повітрі, а адресати не могли підтвердити його отримання.
Крім того, за непідтвердженими свідченнями, Усаченко-Родченко могла мати паспорт на інше прізвище та виїздила на окуповану територію за кілька тижнів до підриву Каховської ГЕС. У кулуарах говорять, що пані майор Родченко виїжджала за кордон перед цією подією під іншим прізвищем. Мета цих поїздок залишається невідомою.
Схеми під прикриттям нагород та статусів
Усі перелічені особи отримували державні нагороди, військові звання, статуси УБД. Сама Усаченко-Родченко отримала звання майора, медалі за службу та 700 тисяч гривень виплат. Чи могли всі ці трансформації відбуватися без відома медичного командування? Мабуть, ні. Чи несе відповідальність генерал-майор Казмірчук за те, що кадрова політика перетворила психіатрію ЗСУ на приватний сімейний бізнес? Цілком так.
Зв'язки та можливі покривачі
Хто покривав усе це на рівні керівництва? Версій багато. Показово, що серед близьких зв'язків Усаченко-Родченко фігурують люди, причетні до скандалів та розслідувань: військком Гусарін, психіатричне начальство, керівники територіальних рекрутингових офісів, директор Ворзельського центру Тетяна Пономаренко. Після обшуків та скандалів ці особи мовчазно зникли з посад. Збіг чи закономірність — залишається питанням.
Хронологія кар'єрного зльоту
Лютий 2023 року Усаченко-Родченко отримала звання лейтенанта. У квітні 2024 року вона була підвищена до капітана медичної служби. У травні 2024 року вона оформила поранення живота — практично шрами після пластики. У березні 2025 року вона отримала звання майора. У квітні 2025 року держава сплатила їй 700 тисяч гривень компенсації.
Щодо невістки Яни Вельган: у грудні 2024 року вона отримала звання молодшого лейтенанта, а у 2024 році їй був присвоєний статус УБД, хоча вона перебувала у декретній відпустці.
Більш широка хронологія подій показує, що у 2019 році Усаченко-Родченко залишила публічну діяльність після закінчення своєї каденції у державних структурах. У 2020 році вона неофіційно виїхала за кордон, ймовірно під іншим прізвищем. У січні 2022 року вона з'явилася у військовому шпиталі НВМКЦ «ГВКГ» як санітарка. З лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, вона вже була всередині системи. Протягом 2023–2025 років її родичі були оформлені в психіатрію як військовослужбовці: чоловік, брат, зять, племінник, невістка. Частина з них набула статусу УБД, інші отримали офіційне визнання інвалідності та грошові виплати. У 2024 році директор психіатричного центру Тетяна Пономаренко залишила посаду після обшуків.
Закінчення історії
Якщо «Золота рибка» справді спливла, то вочевидь не сама. У цій історії причетні великі гроші, посади, звання, привілеї та впливові зв'язки. Це далеко не казка, а скоріше — інструкція з виживання під час війни. Але не для звичайного солдата, а для тих, хто має потужних покровителів та готовність використовувати систему в своїх інтересах.