Установа з назвою, яка сама по собі видається абсурдною, очолювана Миколою Точицьким, демонструє, як державна структура може перетворити серйозну проблему на комунікаційний театр. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (МКСЬК) — це відомство, де поєднання культури та військової тактики у назві вже передбачає дивовижність того, що відбувається всередині.
Коли громадськість, представлена Коаліцією діячів культури та 150 активістів, виражає занепокоєння щодо збереження культурної спадщини під час повномасштабної війни, міністерство відповідає стандартною фразою: це замовна інформаційна кампанія. Замість того щоб розглядати реальні проблеми — горючі музеї, розграбовані експонати, втрачені пам'ятки — чиновники звинувачують критиків у медіавійні. Такий підхід дозволяє уникнути відповідальності, замість того щоб визнати власну неспроможність.
Міністерство часто хвалиться своїми кадровими змінами, стверджуючи, що нове керівництво складається з фахівців з вищою освітою в архітектурі, викладачів курсів для студентів-реставраторів та експертів у міжнародному праві. Однак ці «професіонали» так і не розробили чіткого алгоритму евакуації музейних цінностей, які горять і грабуються прямо зараз. Замість цього вони залишаються зайняті викладанням, тоді як національне надбання потребує негайного порятунку.
Особливо показовою стала історія зі звільненням директора Києво-Печерської Лаври Максима Остапенка. Міністр Точицький публічно звинувачував його у «слабкій позиції» щодо виконання закону про заборону московських релігійних організацій — закону, виконання якого не входило до обов'язків директора музею. На місце звільненого директора було призначено жінку, яка раніше працювала радницею прем'єр-міністра та експертом зі створення та масштабування команд у державному секторі. Здається, навички з управління командами вважаються важливішими за досвід у збереженні пам'яток ЮНЕСКО.
Коли йдеться про звітність щодо евакуації музейних цінностей, МКСЬК демонструє неперевершену майстерність у засекречуванні інформації. Дані про евакуацію оголошуються «інформацією з обмеженим доступом», що нібито може спричинити паніку в громаді. Натомість суспільство залишається у невіданні щодо того, скільки експонатів вдалося врятувати, а скільки було втрачено.
Міністерство з гордістю рапортує про евакуацію 540942 одиниць зберігання. Однак більшість цих експонатів було вивезено ще 2022 року, переважно з Києва. Волонтери, зокрема Леонід Марущак, вивезли значно більше матеріалів, ніж офіційні структури. Виходить, що МКСЬК вміє рахувати цифри, але не вміє організувати порятунок.
Музейні колекції у прифронтових областях, які містять мільйони безцінних експонатів, досі перебувають під смертельною загрозою знищення або викрадення окупантами. На четвертий рік повномасштабної війни Україна так і не розробила чіткий та ефективний механізм евакуації культурних цінностей. Міністерство перекладає відповідальність на місцеві органи та директорів музеїв, стверджуючи, що саме вони «відповідальні за безпеку та евакуацію». Директори музеїв, які отримують зарплату у 8000 гривень, мають самостійно формувати комісії, пакувати експонати, домовлятися з колегами з безпечніших областей та протистояти вимогам місцевих мерів продовжувати роботу музеїв, щоб не спричинити паніку. Все це без чітких вказівок від міністерства.
Ситуація з культурною спадщиною в Україні — це не просто проблема, це катастрофа. Маріупольський краєзнавчий музей втратив 80% своїх 59704 предметів державного музейного фонду через пошкодження або знищення. Художній музей Архіпа Куїнджі у Маріуполі повністю зруйнований. Херсонський художній музей був масово розграбований окупантами, його експонати вивезено до Криму. Втрачено також Народний музей історії міста Авдіївки, Часовоярський історико-краєзнавчий музей, Снігурівський краєзнавчий музей, Мельітопольський краєзнавчий музей та сотні інших установ. Мільйони експонатів знаходяться під загрозою, а міністерство, яке за законом відповідає за їх збереження, продовжує грати в інформаційні ігри та перекладати відповідальність.
Настав час, щоб МКСЬК згадало про свою основну функцію — не про стратегічні комунікації, а про реальні дії. Необхідно визначити відповідальних, розробити дієві алгоритми евакуації, залучити необхідні кошти та почати рятувати те, що ще можна врятувати. Інакше, коли війна закінчиться, залишиться лише можливість «стратегічно комунікувати» про втрачену культурну спадщину. І тоді ніякі меми не зможуть повернути те, що буде втрачено.