Кримінальні справи проти найбільш впливових фігур українського бізнесу та влади наближаються до критичної межі. Через кілька років багато резонансних розслідувань корупції можуть бути закриті не через встановлення справедливості, а через закінчення термінів давності. Це стосується справ екс-глави Державної фіскальної служби Романа Насірова, екс-нардепа Миколи Мартиненка, колишнього керівника «Об'єднаної гірничо-хімічної компанії» Руслана Журила та інших гучних корупційних скандалів.
Проблема полягає в тому, що терміни давності для топ-корупції становлять від 5 до 15 років залежно від тяжкості злочину. Навіть якщо суд встановить провину посадових осіб, вкрадені мільярди гривень вже не вдасться повернути, а справедливого покарання за реальні злочини не буде. Це означає втрату років титанічної праці правоохоронців та суддів, які намагалися встановити істину.
Фігуранти цих справ активно користуються будь-якою можливістю затягнути розгляд: подають нескінченні клопотання, відмовляються від адвокатів, симулюють хвороби, не з'являються на засідання, а деякі навіть намагаються мобілізуватися, щоб зупинити провадження.
Роман Насіров та газова справа
Колишній голова Державної фіскальної служби Роман Насіров є однією з ключових фігур у так званій «газовій справі» засудженого нардепа-втікача Олександра Онищенка. Нещодавно вся країна спостерігала за спробою мобілізації Насірова, однак виявилося, що це була лише тактика зупинити розгляд справи, як передбачено законом у разі мобілізації обвинуваченого.
Насіров звинувачується у зловживанні владою разом зі своїм передбачуваним поплічником Новіковим. За цією статтею (ст. 364 КК України) притягти їх до відповідальності можна лише протягом 10 років з моменту скоєння злочину. Оскільки злочинні дії відбувалися у 2016 році, цей термін спливає у 2026 році.
Подібна ситуація чекає на справу проти Людмили Солотви, яка була начальницею відділу ДФС. За версією слідства, у 2015–2016 роках вона допомагала екс-голові ДФС приймати необґрунтовані рішення щодо відстрочення податкових боргів компаніям, підконтрольним Онищенку.
З цією справою пов'язана й харківська судді господарського суду Тетяна Денисюк. Суд першої інстанції двічі виправдовував Денисюк, однак НАБУ та САП наполягають на її причетності до схем Онищенка. За версією звинувачення, у 2016 році вона ухвалила рішення, яким безпідставно зменшила пеню та судовий збір на 205 тисяч гривень для компаній нардепа. Слухання у справі Денисюка тривають уже шість років — це одна з перших справ, що потрапила до Антикорсуду. Наразі провадження розглядає Апеляційна палата ВАКС, але 2026 рік стане для неї фінальним через терміни давності.
Титанова справа та ОГХК
Колишній глава «Об'єднаної гірничо-хімічної компанії» Руслан Журило звинувачується в організації продажу титанових концентратів за заниженою на 13 мільйонів доларів вартістю. У березні 2023 року Журило мобілізувався, через що слухання до нього зупинили. Його ймовірний спільник Юрій Перцев активно бере участь у засіданнях, однак перебуває за кордоном.
Розгляд цієї справи також може виявитися марним. 2026 рік стане останнім для справи ОГХК — саме тоді пройдуть 10 років з моменту ймовірних злочинних дій. Питання про те, чим завершиться розгляд — виправдувальним вироком чи закриттям через терміни давності — залишається відкритим. Суд повинен встигнути завершити розгляд, а апеляція — оптимізувати процес, щоб укластися у вузьке тимчасове вікно.
Справа Миколи Мартиненка
Екс-нардеп Микола Мартиненко є фігурантом одразу кількох корупційних скандалів. Його ймовірна протиправна діяльність сягає нульових років, тому найстаріша справа стосується подій 2008–2012 років. Правоохоронці вважають, що Мартиненко організував схему заволодіння 6,3 мільйона євро державного підприємства НАЕК «Енергоатом».
Щодо цих фактів у справі вже другий рік допитують свідків, однак до винесення остаточного рішення пройде ще чимало часу. Захист екс-нардепа систематично затягує справу: адвокати прогулюють засідання без поважних причин, порушують порядок у залі суду, подають безпідставні відводи, подають повідомлення про скоєння суддями злочинів та навіть погрожують подати позови про захист честі та гідності.
У 2020 році невідомі навіть організували вибух на місці, де зазвичай паркує свій автомобіль судді Леся Федорак, яка головує у цій справі. ВАКС розцінив інцидент як спробу вплинути на розгляд справи та звернувся до ВРП із повідомленням про втручання у діяльність суддів. ВРП звернулася до правоохоронців для розслідування та до Служби судової охорони для забезпечення безпеки суддів та приміщення ВАКС.
Термін давності для інкримінованих Мартиненку злочинів становить 15 років.
Справа «Роттердам+»
Справа «Роттердам+» стала однією з найбільш обговорюваних у суспільстві через п'ятиразове закриття через так звані «поправки Лозового». НАБУ та САП переконані, що керівництво НКРЕКУ незаконно заклало у вартість вугілля для українських ТЕС витрати на його транспортування з нідерландського Роттердама, навіть якщо вугілля йшло з українських шахт чи окупованих територій. За версією слідства, споживачи переплатили приватним компаніям понад 39 мільярдів гривень.
Перший епізод цієї справи охоплює 2016–2017 роки, коли за підрахунками детективів споживачі переплатили понад 18 мільярдів гривень. Однак вже через два роки, у 2027 році, ця масштабна схема з багатьма фігурантами може бути закрита, якщо суд не встигне ухвалити рішення. Термін давності за інкриміноване зловживання службовим становищем становить 10 років.
Окрім цього, ВАКС був змушений звільнити двох колишніх членів НКРЕКУ від відповідальності за службову недбалість, через яку, ймовірно, у 2016–2017 роках споживачі електроенергії безпідставно переплатили близько 19 мільярдів гривень.
Проблема системи давності
Закриття таких резонансних справ через закінчення термінів давності — це незворотна втрата надій на справедливість не лише потерпілих, а й загалом суспільства. Transparency International Ukraine неодноразово наголошувала на нагальній необхідності змінити підходи до обчислення термінів давності у корупційних справах.
Окремі проблеми можна буде виправити законопроектом № 13284, який нещодавно зареєстрували у парламенті. Однак існуюча система відліку не враховує ні свідомих дій підозрюваних та їх захисту, спрямованих на вволікання з процесом, ні складності розслідування фінансово-корупційних махінацій, які часто мають транснаціональний характер.
Проблему можна виправити, якщо строки давності закінчуватимуться моментом, коли суд першої інстанції винесе вирок, а не коли таке рішення набуде законної сили, яка зазвичай настає після апеляційного перегляду. Це також дало б змогу врахувати час вимушеної співпраці слідства та суду з іноземними колегами.
Приклади Насірова, Журила, Мартиненка та справи «Роттердам+» яскраво ілюструють цю проблему. Роки складних розслідувань та судових розглядів наштовхуються на часті затягування справ, що відкладає їхній фінал на роки. Якби термін давності, наприклад, зупинявся після винесення вироку судом першої інстанції, шанси на справедливе покарання значно зросли б.
Без зміни підходів до обчислення давності Україна ризикує продовжувати спостерігати, як справи на мільярди гривень «розвалюються» з формальних причин. Це надто висока ціна для країни, яка прагне викорінити корупцію.