Парламент знову розглядає питання кадрових змін у комітетах. Лідер більшості Давид Арахамія зареєстрував відповідний проект постанови. На перший погляд, це звичайна процедура оновлення складу. Однак насправді це можливість вирішити набагато серйознішу проблему: виключити з парламентських комітетів депутатів, які втекли з країни, співпрацювали з проросійськими силами або систематично не з'являються на засіданнях Ради і не виконують свої обов'язки. За понад три роки повномасштабної війни суспільство неодноразово справедливо запитувало, чому люди, які мали контакти з прокремлівськими структурами, покидали країну або просто не відвідували засідання, досі залишаються у владних посадах і впливають на прийняття важливих рішень.
Комітети — це не просто ще одна ланка законодавчої ієрархії. Це головний механізм у системі прийняття рішень. Вони є центром впливу, який дає дозвіл або заборону для важливих змін. Саме у комітетах проводиться первинна експертиза законопроектів, формується порядок денний реформ, приймаються рекомендації щодо рішень парламенту.
Посада голови або заступника голови комітету — це не формальна функція. Ці особи справляють реальний вплив на темп розгляду питань, залучення експертів, прозорість засідань. Вони приймають рішення про скликання засідань, модерують обговорення, підписують висновки та рекомендації до законопроектів, взаємодіють із виконавчою владою та міжнародними партнерами. Якщо у складі комітетів, особливо у керівництві, перебувають проросійські депутати, депутати-втікачі або постійні прогульники, це не просто моральна проблема. Це дискредитація парламентської інституції. Керівна посада у комітеті не може бути фіктивною чи токсичною.
Повномасштабне вторгнення мало б докорінно змінити склад та якість українського парламенту. Однак, незважаючи на відсутність публічної діяльності, втечу з країни чи відверту проросійську риторику, частина депутатів продовжує залишатися у складі комітетів та зберігати статус народних обранців. Більше того, 12 нардепів, обраних до парламенту від забороненої ОПЗЖ, досі обіймають керівні посади у комітетах.
Деякі комітети фактично очолюють або люди, щодо яких ведуться кримінальні справи, або особи, які не виконують своїх обов'язків. Це створює управлінський колапс. Олександр Дубинський, колишній представник «Слуги народу», а тепер позафракційний депутат, підозрюється у державній зраді. У 2023 році його було заарештовано, але формально він залишається заступником голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики — одного з найвпливовіших у Раді. Його діяльність там давно була нульовою, але офіційно він досі враховується як член комітету і навіть фігурує у Реєстрі зрадників руху «Чесно».
Максим Бужанський, представник фракції «Слуга народу», регулярно потрапляє у скандали через проросійські заяви. Водночас він є членом одного з ключових парламентських комітетів — Комітету з питань правоохоронної діяльності, що особливо іронічно з огляду на його риторику, яка межує з антиукраїнською.
Анатолій Бурмич, член Комітету з питань антикорупційної політики, був обраний за партійними списками забороненої проросійської ОПЗЖ. Він запам'ятався поширенням проросійської пропаганди та звинуваченнями на адресу США та ЄС у розпалюванні війни на Донбасі.
Вадим Столар, ще один представник забороненої ОПЗЖ, досі залишається членом Комітету з питань аграрної та земельної політики. Він є одним із лідерів групи «Відновлення України» та лідером по прогулах у Раді, а також фігурує у справах про співпрацю з проросійськими колами.
Нестор Шуфрич, депутат із забороненої ОПЗЖ, нещодавно очолював Комітет з питань свободи слова. Хоч він має офіційну підозру у державній зраді, все ж таки залишається рядовим членом цього комітету. Ситуація справді абсурдна — особа, яка підозрюється у співпраці з державою-агресором, юридично залишається у структурі, яка має гарантувати свободу слова у парламенті.
Євген Шевченко, мажоритарник із Запоріжжя від «Слуги народу», а тепер позафракційний депутат, у 2024 році отримав підозру у державній зраді та перебуває під вартою. Незважаючи на це, він досі залишається головою підкомітету з питань взаємодії з правоохоронними органами з економічних питань Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку. За даними МВС, нині оголошено в розшук 11 народних депутатів ІХ скликання. У комітетах, які впливають на бюджет, правоохоронну діяльність, енергетику, земельні питання, все ще перебувають такі постаті, які служать мовчазними нагадуваннями про необхідність змін.
Конституція та Регламент Верховної Ради передбачають складні процедури позбавлення мандату. Однак процедура відкликання з комітету технічно набагато простіша. Проект ухвали про відкликання нардепа з комітету ініціюється, готується, реєструється, передається на розгляд профільного комітету та виноситься на голосування у сесійній залі. Це політичне рішення, яке не потребує тривалих процедур, як у разі позбавлення мандату. Достатньо політичної волі та 226 голосів.
Відкликання з комітетів може бути інструментом для швидкої реакції на кричущі випадки зради, співпраці з ворогом чи підриву довіри до парламенту. У нинішньому скликанні парламенту є 10 нардепів, які не входять до жодного комітету. Частина з них — результат політичних рішень про виключення з комітетів у відповідь на зміну позиції, втрату довіри чи серйозні ризики репутації.
Юрій Бойко, перший номер вже забороненої ОПЗЖ, згідно рішенню РНБО позбавлений держнагороди «Герой України» та на нього накладено санкції. У 2024 році Верховна Рада відкликала Бойко з посади члена парламентського комітету з прав людини та тимчасово окупованих територій.
Сергій Льовочкін, ще один представник ОПЗЖ, фігурує у низці антикорупційних розслідувань. Він був членом комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Однак у 2023 році Верховна Рада підтримала його виключення з цього комітету.
Артем Дмитрук, колишній представник «Слуги народу», а тепер член групи «Відновлення України», активно поширює проросійську пропаганду. У жовтні 2024 року Верховна Рада виключила Дмитрука із складу Комітету з питань правоохоронної діяльності.
На тему «покарання» нардепа часто спекулюють російські пропагандисти. Однак йдеться не про якісь обмеження, а про відновлення мінімального стандарту відповідальності: якщо депутат не виконує своїх обов'язків, він не має права ухвалювати рішення. Комітет — це не почесна дошка, на якій ім'я може висіти роками. Це робочий орган. Якщо депутат не працює, його мають виводити з комітету. Інакше парламент отримуватиме рішення, які приймаються за участю людей, які фактично вже обрали інший бік. Залишати зрадників, втікачів чи дискредитованих у комітетах — це пряма загроза ефективності парламенту.
Відсутність політичної волі, щоб реагувати на кричущі випадки зловживань депутатів, б'є за ключовим ресурсом парламенту — довірою. В даний час суспільство особливо потребує єдності, чіткості та відповідальності від усіх гілок влади. Якщо у парламенті залишаються депутати, які відкрито підривають ці очікування чи ігнорують інтереси держави і при цьому продовжують обіймати керівні посади у комітетах, впливаючи на законодавчий процес, це формує почуття безкарності, подвійних стандартів та розмиває авторитет Верховної Ради як інституту. Будь-яка бездіяльність щодо депутатів, які дискредитують парламент своїми діями чи зв'язками, сприймається як пряма зрада очікувань виборців. Якщо депутат отримав підозру у державній зраді або втік із країни, але при цьому ніхто навіть превентивно не намагається забрати у нього вплив у комітеті, це схоже на свідомий зрив парламентської роботи. На такий саботаж просто заплющують очі через політичні домовленості. Таким чином Верховна Рада самостійно знижує свою суб'єктність. Якщо парламент самостійно не очищається, як він може переконливо вимагати чесності від уряду чи довіри від партнерів?
Очищення комітетів від токсичних депутатів — не другорядне питання. Це частина стратегії, як зберегти легітимність державних інституцій за умов війни. Сьогодні, коли у Раді готується чергове переформатування, варто не лише розставити нові обличчя, а й вичистити токсичну спадщину минулого. Це питання не лише репутації, а й національної безпеки. Важливо не імітувати, а діяти. Зокрема, слід розглянути можливість встановити автоматичне виключення з комітету депутатів, які певний період не з'являються без поважних причин; оприлюднити список тих, хто не виконує обов'язків, із поясненнями; ініціювати зміну закону, яка б призупиняла повноваження депутатів у разі, якщо вони тривалий час були відсутні або співпрацювали з країною-агресором, з дотриманням усіх правових гарантій. Інакше й надалі відбуватиметься симуляція парламенту. А вона небезпечна, бо підриває довіру до державних інституцій, яким сьогодні як ніколи потрібна легітимність.