Денис Шмигаль — найдовговічніший прем'єр-міністр в українській історії. Щороку, особливо влітку, з'являються чутки про його неминучу відставку. Проте всі попередні пророцтва не збулися. Кадрові перестановки в уряді обмежувалися лише втратою портфелів окремими міністрами. Останні масові зміни відбулися у вересні минулого року, коли змінилося більше половини міністерських посад, але керівник Кабміну залишився на місці.
Цього року ситуація описується як особлива. Хоча конкретних претензій до глави уряду з боку Офісу президента не звучить, і сам Шмигаль традиційно не виявляє амбіцій, обставини складаються проти нього. Основний мотив для заміни прем'єра, за словами осіб, близьких до влади, — бажання Банкової продемонструвати якесь оновлення влади.
У першій половині року панували оптимістичні настрої щодо завершення війни та проведення виборів, але ближче до літа ці надії відійшли на невизначений термін. Якщо змінити президента і Верховну Раду неможливо, то процедура зміни Кабміну є цілком робочою. Однак у такому «оновленні» виникає проблема: якщо Шмигаля замінюватимуть, то явно не на харизматичну фігуру, яка символізуватиме нові підходи.
На заміну Шмигалю називали різні прізвища: перший віце-прем'єр-міністр економіки Юлія Свириденко, віце-прем'єр-міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба, віце-прем'єр-міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Проте більшість громадян навіть не знає цих персон. Тому суспільству навряд чи вдасться сприйняти Свириденко замість Шмигаля як революційну зміну, навіть якщо піарники Банкової активно займатимуться її іміджем.
Подейкували, що розмови з Юлією Свириденком щодо її готовності очолити Кабмін Володимир Зеленський проводив ще влітку минулого року. Але тоді ні демонстрація нею беззастережної лояльності, ні статус фаворитки глави Офісу президента Андрія Єрмака не переконали президента в тому, що варто змінювати зрозумілого, вірного та досвідченого Шмигаля. Шмигаль входив у вузьке коло осіб, з якими Зеленський провів найстрашніші перші дні повномасштабного вторгнення в урядовому кварталі. Потяг до змін обмежився лише кардинальною перетасовкою уряду без зміни його керівника.
За цей час Свириденко, яка працює на посаді з листопада 2021 року, наростила вплив, насамперед на американському треку. Вона брала активну участь у підготовці та коригуванні на українську користь угоди про корисні копалини та підписала цей досі не повністю оприлюднений документ разом із міністром фінансів США Скоттом Бессентом.
Багато хто звернув увагу, що під час підписання угоди про копалини чинному прем'єру було відведено другорядну роль. Звучали припущення, що Банкова розкручує саме Свириденко як ефективного комунікатора з американською адміністрацією. Буквально минулого тижня Свириденко вкотре зустрічалася з Бессентом — обговорювала реалізацію угоди та Фонду відновлення, а також передала пропозиції щодо пакету зброї, який розраховує отримати Україна від США. Все це відбувалося під наглядом Андрія Єрмака.
Бажання глави Офісу мати на чолі уряду людину, яка б повністю зобов'язана йому цим призначенням, — ще одна причина для того, щоб «вічному» Шмигалю нарешті вказати на вихід.
Додаткова та абсолютно несподівана підстава на користь відставки прем'єра з'явилася нещодавно. Кримінальна справа, у якій фігурує віце-прем'єр-міністр національної єдності Олексій Чернишов, стала причиною для занепокоєння. НАБУ та САП вже затримали двох його соратників. При цьому справа стосується часів, коли Чернишов ще не працював у Міністерстві єдності.
Незважаючи на чутки про те, що міністр навряд чи повернеться з закордонного відрядження, Чернишов у неділю заявив, що вже вдома і пообіцяв з'ясувати, хто влаштував кампанію щодо його дискредитації. У понеділок він сам прийшов до НАБУ «щоб розібратися в ситуації» та отримав підозру у зловживанні службовим становищем та одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третіх осіб.
Поки що незрозуміло, як просуватиметься справа Чернишова, але подальше перебування міністра на посаді за таких обставин під питанням. Перезавантаження всього уряду могло б відвести увагу від відставки конкретного його члена, який до того ж є одним із найближчих соратників президента і знаходився у шорт-листі кандидатів на прем'єрську посаду. Під шумок можна позбутися нещодавно створеного «Мінедності» або переформатувати це відомство з туманними завданнями.
Міністр єдності — не єдиний проблемний член уряду. Трансформація Мінкульту до Міністерства культури та стратегічних комунікацій під керівництвом кадрового дипломата Миколи Точицького поки що не виправдовує себе. Відомство Точицького загрузло у нескінченних скандалах, і ймовірно його повернення на дипломатичну роботу. Чутки ходять про зміни в керівництві Міністерства оборони (на посаду міністра передбачили голову СБУ Василя Малюка, але джерела у спецслужбі категорично заперечують такий варіант), Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти, Міністерства енергетики.
Звільнення прем'єра, яке призвело б до відставки всього уряду, значно спростило б шлях до змін. За не надто широкої лави запасних до нового уряду можуть приєднатися деякі старі члени Кабміну, які зараз працюють на інших напрямках. Швидше за все завершується перебування на посаді посла в США Оксани Маркарової, яка вже була міністром фінансів в урядах Володимира Гройсмана та Олексія Гончарука. Розглядаються також кандидатури заступника міністра економічного розвитку та торгівлі та екс-заступника керівника Офісу президента.
Відкрите питання відставки уряду спливло у Верховній Раді 13 червня. Екс-спікер, нині позафракційний нардеп Дмитро Разумков оголосив збір підписів за винесення резолюції про недовіру уряду до голосування у Раді та закликав Шмигаля самостійно подати заяву на звільнення. Разумков викотив на адресу Кабміну цілий букет претензій: дефіцит бюджету, нестачу грошей на армію, втрату економічного безвізу з Євросоюзом, зростання тарифів і податків.
Перші підписи під вимогою поставили нардепи з об'єднання Разумкова «Розумна політика». Ініціатор відставки поки що не розкриває, як просувається процес далі, але натякає, що понад три десятки нардепів із «Слуги народу» готові поставити свої підписи, коли до бажаних 150 автографів залишатиметься зовсім небагато.
Така активність колишнього спікера викликала навіть конспірологічні пояснення: своїм збором підписів він може переслідувати протилежну мету — рятувати прем'єра від відставки, якщо така загроза справді висить. Особливо якщо згадати, що й Разумкова та Шмигаля пов'язують із Рінатом Ахметовим.
Навіть якщо Офіс президента і думає про заміну прем'єра, то в унісон із Разумковим проводити цю операцію для Банкової не комільфо. Сам нардеп відкидає будь-які підозри у «подвійному дні» своєї ініціативи. «Ми давно планували розпочати цей процес, і зараз підстав для цього вже накопичилося чимало, — каже він. — Невдоволення Кабміном не лише в опозиції, а й у самій монобільшості. Уряд відноситься до парламенту зверхньо, і це багатьох тригеріт. Але одного моменту я не передбачив: коли ми розпочали збір підписів, в Офісі президента теж активізувалися. Вони не хочуть, щоб ініціатива щодо відставки уряду виглядала як наша».
Разумков зазначає, що ні Кабмін, ні Верховна Рада не є суб'єктними, тому що всі рішення визначаються в Офісі президента. На питання, що тоді змінить заміна одного лояльного Банкової прем'єра на іншого, нардеп відповідає, що парламентські фракції зможуть принаймні спробувати претендувати на участь у формуванні нового Кабміну.
Сам Разумков від зазіхань на портфелі відхрещується. «Якщо відставку уряду ініціює Верховна Рада, а не Офіс президента змусить Шмигаля написати заяву, парламент таким чином зможе заявити про себе як реального політичного суб'єкта, — пояснює логіку своїх дій Разумков. — Є хороша ідея — не голосувати Кабмін гуртом, як завжди, а щодо кожного міністра окремо. Тоді це буде інший Кабмін, бо фракції матимуть змогу підтримати більш адекватних міністрів. В результаті ми отримаємо більш збалансовану структуру прийняття рішень та управління».
Саму по собі ініціативу зі збору підписів із досить примарним кінцевим результатом можна було б сприйняти лише як спробу опозиціонера нагадати про себе. Але синхронно тему відставки уряду почав розганяти нардеп від Голосу Ярослав Железняк, котрий на своєму телеграм-каналі періодично викидає різноманітні навколовладні інсайди. Він анонсував, що найближчим часом Офіс президента планує звільнити прем'єра та обрати нового — єдиним кандидатом на цю посаду Железняк називає Юлію Свириденко. На його думку, не має повторитися ситуація попередніх «звільнень» Шмигаля — на плаху цей Кабмін можуть покласти вже найближчого пленарного тижня, 15 липня.
Щоправда, Железняк зробив ремарку: «Це станом на даний момент. Ще через три тижні все може змінитися в Офісі президента по 100 500 разів».
Однак до 15 липня можуть і не потерпіти. Джерела в опозиційному таборі запевняють, що закрити урядове питання можуть на позачерговому засіданні Ради у проміжку між 8 і 10 липня. Однак ці дати викликають сумніви. На 10-11 липня у Римі заплановано щорічна Конференція з відновлення (Ukraine Recovery Conference) та багато нардепів заздалегідь спланували свої графіки — купили квитки, забронювали готелі. Те саме стосується членів Кабміну. Хоча якби зміни в Кабміні — питання вже вирішене, логічно було б, щоб до Риму, де закладатимуть фундамент на перспективу, поїхала вже нова команда чиновників.
Найближчими кількома тижнями взагалі буде насичено міжнародні заходи: окрім Конференції з відновлення, з 23 по 27 червня відбудеться засідання Парламентської асамблеї Ради Європи за участю президента, з 29 червня по 3 липня — щорічна сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ. Тому у провладній фракції схиляються до того, що під парламентським куполом депутатам вдасться зібратись лише за графіком — не раніше 15-17 липня.
Железняк, Разумков та низка інших опозиціонерів уже зареєстрували законопроект, що регламентує процес звільнення та призначення уряду за участю Верховної Ради. Законопроект деталізує процедуру подання призначення прем'єра та міністрів (крім президентської квоти) членами коаліції депутатських фракцій. Також проектом передбачається голосування щодо окремих членів Кабміну, а не «пакетом» за всіх та виключається положення про неможливість припинення повноважень Кабміну в період дії військового стану.
Чутки про долю уряду досягли такого масштабу, що були змушені коментувати президент під час закритої зустрічі із журналістами у п'ятницю. Володимир Зеленський наголосив, що якби він хотів змінити главу уряду, то спочатку б поговорив про це зі Шмигалем. «Передусім, я хотів би пояснити, що якби я вирішив повністю міняти прем'єр-міністра, я б раніше сказав йому і, вибачте, раніше, ніж журналістам. Ми таки багато років працюємо. Так от, у мене з ним ще не було розмови», — повідомив глава держави.
Яскравим маркером того, що така розмова відбулася, стане голосування за зміни до закону «Про правовий режим воєнного стану». Стаття 10 цього закону прямо говорить, що в період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження низки органів влади, зокрема Кабінету Міністрів. Через те, що відставка прем'єр-міністра автоматично призводить до відставки всього уряду, ця стаття фактично забороняє звільняти прем'єра, навіть якщо він сам напише заяву про відставку. Найпростіше просто ухвалити зміни до закону. Причому зробити це можна як заздалегідь, так і одного дня зі звільненням старого — призначенням нового глави уряду. Парламентські старожили добре пам'ятають бліцкриг із обранням у 2016 році генпрокурором Юрія Луценка, якому передувало прийняття закону, що дозволяв призначити цю посаду людини без юридичної освіти.
Співрозмовники у монобільшості не виключають відставки Кабміну найближчим часом, проте рознарядки за якимись екстреними зборами вони поки що не отримували. Але, як показала практика, навіть до своїх нардепів Банкова доводить свої плани на даний момент. А іноді ті навіть дізнаються про важливі новини від сусідів по опозиційних секторах раніше, ніж від керівництва власної фракції.
Один із завзятих критиків Кабміну Ніна Южаніна з «Європейської солідарності» зазначила, що під час останньої години питань до уряду в п'ятницю міністри виглядали настільки мляво та пригнічено, ніби вже щось знали про свою вирішену долю. «Навіть не хотілося їх зайвий раз критикувати. Схоже, вони вже лежать, і їх просто немає сенсу добивати, — ділиться спостереженнями соратниця Петра Порошенко. — Може, сам Шмигаль уже втомився і хоче втекти. Він багато років чесно відпрацював, тож, можливо, влада погодиться його «відпустити».
У той же час Южаніна сумнівається, що влада має достатню лаву запасних для кардинального перетрушування уряду. Також вона не вірить, що для призначення Свириденка у залі знайдеться достатньо голосів.
Мотивацію для заміни прем'єра депутатам справді знайти буде тяжко. Якщо Шмигаль за роки збудував із парламентом міст через голову монобільшості Давида Арахамія, то Свириденко, який орієнтується насамперед на одну людину, для тієї самої монобільшості — чиновник-загадка.
У той же час серйозно розраховувати, що при зміні Кабміну Банкова надто прислухатиметься до побажань депутатів щодо кандидатур тих чи інших міністрів, не доводиться. Стимулом для голосування за зміну Кабміну для парламентаріїв, окрім вказівки зверху, може стати хіба що шанс швидко позбутися набридлих міністрів. А в різних депутатів свої претензії до різних членів уряду.
Заступник голови фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв запевняє: його фракція голосуватиме за відставку Шмигаля, бо вважає, що цей уряд не справляється. Хоча соратник Юлії Тимошенко не вірить, що до цього дійде. «Президента повністю влаштовує прем'єр Шмигаль, — вважає нардеп. — І перш, ніж його міняти, треба зрозуміти, на кого, і чи буде після цього ситуація краща. Шмигаль – абсолютно аполітичний, безамбітний, чистий виконавець. Його манера поведінки не дратівлива, абсолютно спокійна — він ні з ким не заривається, намагається все залагодити». Соболєв напівжартома додає, що «Батьківщина» готова голосувати і за нового прем'єра, але лише «за нашу кандидатуру».
Політолог Володимир Фесенко зазначає, що ідея відставки уряду лежала на столі в Офісі президента, але її поки що відклали — до з'ясування ситуації на міжнародному треку. «До кінця червня політична енергія буде зосереджена на міжнародних питаннях — саміти, контакти з партнерами. І вже після цього — можливо, наприкінці червня чи на початку липня — це питання може виникнути знову. Зараз головне – пройти «червень самітів»: саміт НАТО та засідання Європейської ради. Особливих проривів там не очікується, але є завдання щонайменше, щоб хоча б частину допомоги Україні визнали оборонними витратами НАТО. До вирішення цих міжнародних питань міняти уряд безглуздо».
На думку експерта, можлива зміна прем'єра має не так внутрішні, як зовнішні цілі. Зокрема, призначення Свириденка буде спробою продемонструвати Вашингтону, що на чолі українського уряду стає людина, яка краще спілкується з американцями. «Якщо відбудеться повноцінна заміна уряду, швидше за все зміниться близько третини міністрів, — прогнозує Фесенко. — Але ключова проблема — відсутність кадрового резерву. Міняти будуть там, де вже є готові кандидатури.
При цьому очікувати, що Верховна Рада проявить під час прем'єри значну суб'єктність, не варто. Звісно, буде певна торгівля за певні посади чи лобістські квоти. Але загалом це буде більше про технічні домовленості, ніж про реальний парламентський вплив. До речі, це ще один аргумент проти кадрових змін зараз. Тому що, якщо розпочнуться торги та скандали, в умовах війни це лише послабить нашу позицію у переговорах на міжнародній арені».
За нинішньої шаленої динаміки до моменту, коли питання відставки уряду гіпотетично потрапить до парламенту, ще дуже багато часу. Запит на оновлення влади залишається актуальним, але його реалізація залишається невизначеною.