14 квітня у державній установі «Харківський слідчий ізолятор» стався інцидент, який закінчився смертю затриманого. За встановленими фактами, працівники СІЗО навмисно помістили підозрюваного, який щойно прибув до установи, у камеру разом із засудженими. Такий крок грубо порушує законодавство України — відповідно до статті 8 Закону «Про попереднє ув'язнення», особи, щодо яких ще не винесено вирок, мають утримуватися окремо від тих, кого вже засудили.
За кілька годин засуджені побили чоловіка до напівнепритомності. Проте персонал СІЗО не надав йому медичної допомоги. Навпаки, його залишили у камері, фактично очікуючи його смерті. Ночами затриманий помер від черепно-мозкової травми, переломів кісток та пошкоджень внутрішніх органів. Судово-медична експертиза встановила, що своєчасна медична допомога могла врятувати йому життя.
Під час розслідування були зібрані докази причетності працівників Харківського СІЗО до цієї смерті. 27 червня 2025 року прокуратура вручила підозру колишньому в.о. начальника СІЗО та двом старшим оперуповноваженим за частинами 3 статей 365 та 135 Кримінального кодексу України. Ще чотирьом колишнім співробітникам повідомили про підозру за частинами 3 статей 367 та 135 ККУ.
На перший погляд, звичайні громадяни не мають жодного стосунку до того, що відбувається у пенітенціарних установах. Однак це помилкова думка. Абсолютне правове свавілля та необмежене фізичне насильство, аж до позбавлення життя, щодо осіб під арештом чи у ув'язненні — це відображення критичної ситуації з правами людини в Україні. Неможливо виправдати насильство над ув'язненими, які повністю залежать від адміністрації. Влада та керівництво виправних установ намагаються видати такі інциденти за «виховну роботу». Випадки побиття і навіть смерті ув'язнених трапляються часто, і все частіше вони стають відомі громадськості. Зацікавлені сторони навчилися технічно та грамотно виправдовуватися й уникати відповідальності.
Щоб зрозуміти контекст цієї трагедії, варто звернутися до думок людей, які самі перебували у Харківському СІЗО як ув'язнені. За їхніми свідченнями, у Харкові всі виправні установи належать до так званих «червоних» зон, де реальна влада перебуває в руках адміністрації, а не кримінальних авторитетів. Харківський слідчий ізолятор — це яскраво-червона зона. Влада адміністрації, зокрема начальника (його називають «господарем») та керівника оперативної частини («кумом»), практично необмежена. Така система склалася ще з радянських часів, з 1980-х років.
Навіть у ті часи, коли свавілля було явним, ув'язнені могли піднімати бунти у відповідь. Якщо когось убивали «з подачі адміністрації», це могло спровокувати масові заворушення. Хоча карали за це суворо, а спеціальні «буц-команди» (команди швидкого реагування) били зі знанням і задоволенням, але резонанс був. Тому начальство намагалося не доводити до крайнощів — кожен інцидент зі спецназом псував статистику і вимагав звіту перед вищим керівництвом.
У новинах про цей випадок одразу написали, що адміністрація порушила умови утримання підслідного, представивши це як недбалість. Однак це не була помилка. За припущеннями людей, які знають систему, чоловіка навмисно кинули в так звану «прес-хату» — камеру, де адміністрація за допомогою ув'язнених-співробітників створює нестерпні умови для небажаних їй арештованих. У Харківському СІЗО таких камер кілька, і кожна має своє призначення.
У деяких «прес-хатах» людину «морально ламають» — тиснуть, загрожують і принижують так довго, що людина виходить психологічно зламаною і готова на все. В інших ув'язненого ґвалтують і переводять у розряд «опущених» — ізгоїв, чия доля після цього важка і безповоротна. Третій тип «прес-хати» — це камера, де людину фізично «ламають». Її б'ють довго, систематично, поступово збільшуючи інтенсивність, намагаючись навіть уникнути видимих переломів та синців. Мета одна — зламати волю і змусити робити те, що потрібно адміністрації.
Раніше адміністрація вдавалася до послуг «прес-хати», щоб змусити авторитетних ув'язнених відмовитися від своєї ідеології. Зараз поширена практика просто вибивати гроші, змушуючи ув'язнених платити. Це свідчить про те, що мотив у цьому випадку міг бути фінансовим.
За спогадами людей, які знають тюремну систему, раніше адміністрація завжди враховувала думку авторитетних ув'язнених. Деякі радикальні кроки узгоджувалися з так званою «чорною мастю» — блатними, найвищою кастою в тюремній ієрархії. Адміністрація вела свої справи з доставки ув'язненим горілки, наркотиків та інших цінностей через «попкарів» (контролерів нижчого рангу) та «актив» (ув'язнених, які співпрацюють з адміністрацією). Начальство завжди було в частці від цього бізнесу, але щось перепадало й в «общак» — чорну касу, загальний фонд взаємодопомоги у злочинному світі, який складається з грошей, продуктів, сигарет та інших цінностей. Так зберігалася певна рівновага навіть на суто «червоній зоні».
Однак останнім часом у Харківському СІЗО та інших установах ситуація змінилася. Всі, від начальника до останнього контролера, «землі під ногами не чують». Вони роблять, що хочуть. Єдина мета — гроші. Особливо ситуація посилилася під час війни. Причина проста: працівникам СІЗО дають «броню» від армії, а це тепер «коштує грошей». Ці нові люди — просто «беззаконники», які не дотримуються жодних правил.
Щодо самого випадку смерті, то потерпілого однозначно кинули до «прес-хати». Хоча в новинах писали, що його помістили в камеру з «вже засудженими», у таких камерах майже завжди перебувають ув'язнені, які вже отримали вирок. Однак адміністрація не поспішає їх відправляти на зону до колонії, використовуючи їх як ефективний засіб впливу. По-перше, це необхідно адміністрації, а по-друге, на мешканців таких камер у колонії зазвичай чекає смерть — вони зробили багато зла, яке не прощають.
За припущеннями людей, які розуміють систему, чоловіка кинули «на забій». Що він міг зробити буквально відразу після прибуття, щоб заслужити таке «покарання»? Можливо, це було замовлення на смерть. Можливо, він був непотрібним свідком, небажаним партнером у чийсь бізнесі чи щось подібне. У в'язниці людину вбити легше, і вбивство легше списати. У тюремному світі невідомо, хто був цей нещасний. А якщо надалі в новинах про це вбивство його ім'я та історія так і не спливуть, це лише підтвердить версію про замовне вбивство. Людину просто «втратять».
У «прес-хаті» не можна випадково вбити — там у всіх висока кваліфікація. На відео з камер спостереження видно, як людину, вже непритомну та напівживу, несуть в іншу камеру. Працівники СІЗО абсолютно спокійні та діловиті, без жодної паніки. Типу «справа зроблена». Ситуація з цим вбивством у Харківському СІЗО справді моторошна.
Більшість звичайних громадян відчувають дистанцію між «людиною у СІЗО» і собою. Однак це лише видима дистанція. Справжня проблема — у зловживаннях людей, наділених владою. Подібні інциденти мають викликати гостру реакцію у всіх, адже вони свідчать про системні проблеми з дотриманням прав людини в країні.