Липня 7-го уряд одностайно відхилив призначення Олександра Цивінського на посаду директора Бюро економічної безпеки, хоча той переміг на відкритому конкурсі. Члени комісії, призначені самим урядом, намагалися навіть зірвати засідання, але конкурс все ж відбувся. Цей випадок викликав обурення у бізнес-спільноті та громадських організаціях — провідні ділові асоціації звернулися до президента України з вимогою затвердити обраного кандидата. Проте це далеко не єдиний приклад того, як система дискредитує ідею справедливого конкурсного відбору на вищі державні посади. Останніми роками сталося кілька резонансних випадків, які демонструють системні проблеми у цій сфері.
Третє місце у цьому рейтингу займає конкурс на посаду державного секретаря Міністерства економіки, що проводився у 2019–2020 роках. Герман Галущенко брав участь у першому турі відбору, але, за інформацією працівників міністерства, тодішній міністр представив його як майбутнього держсекретаря ще до початку конкурсу. На першому дні конкурсу всім шістьом кандидатам, які пройшли до наступного етапу, виставили оцінки за ситуаційні завдання вищі за 0,8 бала. Однак уже наступного дня всі 36 оцінок стали нижчими за 0,8 бала. Крім того, наступного дня до приміщення, де проводився конкурс, не допустили незалежних експертів — їм не видали перепустки. Середній бал для чотирьох фіналістів було знижено вчетверо.
Цей конкурс став першим із переліку, який набув широкого суспільного резонансу. На наступних маніпулятивних відборах такої драматичної зміни в оцінках членів комісії більше не спостерігалося. Один із учасників спробував оскаржити результати у суді, але справа була прийнята до провадження лише у 2025 році. Після публічного розголосу та журналістських розслідувань Герман Галущенко змушений був відмовитися від участі у другому конкурсі. Пізніше його призначили міністром енергетики — на цю посаду формальний конкурсний відбір не потрібен. Від участі у повторному конкурсі відмовилися ще двоє із шести фіналістів першого: Володимир Ланда (через неблагочестя комісії та відсутність належної реакції на упередженість з боку Національного агентства з питань державної служби) та Світлана Кузнєцова (без публічного оголошення причини).
Комісія провела другий конкурс без суттєвих зауважень і передала список із п'яти кандидатів для співбесіди з міністром економіки, двоє з яких були фіналістами першого відбору. Міністр Тимофій Мілованов провів співбесіди з усіма п'ятьма, але через три тижні Кабінет Міністрів повідомив, що переможця знову не визначено. Наприкінці другого конкурсу НАДС направило до суду відкликання на перший конкурс: четверо із шести фіналістів першого конкурсу вже реалізували своє конституційне право на державну службу, оскільки взяли участь у повторному доборі.
Друге місце займає конкурс на посаду голови Державного комітету кінематографії, що проводився у 2019–2020 роках. На етапі ситуаційного завдання двоє із чотирьох членів комісії, позначені у протоколі як № 2 та № 3, виявили очевидну зацікавленість у недопущенні кандидатів до співбесіди. Вони оцінювали п'ятьох учасників за двобальною системою за трьома компетенціями і поставили чотирнадцять нулів, одну одиницю та жодної двійки. Чотири фіналісти з п'яти отримали нулі за всіма критеріями від обох упереджених членів комісії.
Решта членів комісії на цьому етапі поставила всього чотири нулі з тридцяти. Оцінки кандидатів Сергія Зленка та Христини Хлопоніної з невідомих причин взагалі не внесені до протоколу. В результаті до співбесіди допустили лише Юлію Сінькевич, яка за тією ж схемою була навмисне оцінена балом, який не дозволив НАДС подати її на затвердження Кабінету Міністрів. На зустрічі з кандидатами та представниками кіноіндустрії голова НАДС пообіцяв розкрити імена членів комісії, які ставили всім кандидатам нульові оцінки, але офіційної відповіді на запит цієї інформації не було. Після другого конкурсу Юлія Сінькевич, яка отримала найбільший бал на першому, оскаржила його результати у суді та за відсутності реакції на спотворення результатів відмовилася брати участь у повторному відборі.
Міністр призначив на посаду голови Держкіно Марину Кудерчук, яка розділила третє та четверте місця. Вона була невідома абсолютній більшості фахівців галузі, а її профільний досвід в кіно обмежувався нетривалим керівництвом одним комунальним кіноконцертним залом у Запоріжжі. Марину Кудерчук призначено головою Держкіно 19 лютого 2020 року і звільнено з цієї посади 5 липня 2024 року.
Перше місце у цьому рейтингу займає конкурс на посади першого заступника та заступника директора Державного бюро розслідувань. Це був найбільш закритий та непрозорий відбір, який проходив за окремою процедурою без участі НАДС та Комісії з вищого корпусу державної служби. Повідомляється про проведення відбору за участю іноземних експертів, проте жодна переконлива інформація, яка б це підтверджувала, досі не оприлюднена.
29 грудня 2019 року, напередодні новорічних свят, у нетрях сайту ДБР оголошено про конкурси на ці посади. На головній сторінці сайту та офіційній сторінці у фейсбуці про них жодного слова. Незважаючи на законодавчо встановлені терміни, тодішня в. о. директора ДБР Ірина Венедиктова виділила на прийом документів (понад десяток найменувань, все у паперовому вигляді) лише два робочі дні, обмеживши його датою 3 січня 2020 року. Більшість кандидатів, які встигли подати документи, навіть не допустили до конкурсу, ніяк їх про це не повідомивши. На дзвінки за вказаним номером також ніхто не відповідав.
Перша інформація про конкурс з'явилася 16 січня 2020 року. ДБР повідомило, що конкурси вже проведено, переможців визначено, однак імен так і не назвали. 20 січня першим заступником директора ДБР призначено Олександра Бабикова, заступником — Олександра Соколова. ЗМІ повідомляли, що Бабіков склав адвокатське посвідчення і фактично почав працювати в ДБР ще до оголошення відбору. Олександра Бабикова звільнено з посади першого заступника ДБР 5 листопада того ж року.
Звичайно, цей рейтинг є суб'єктивною оцінкою, адже були й інші конкурси, які викликали питання. Чого вартий лише відбір на главу Державної служби з етнополітики, на якому двічі переміг Андрій Юраш, так і не призначений. Або відбори на посаді голови та заступника голови Державної екологічної інспекції за часів міністра Олексія Оржеля. Або конкурс на посаду голови Державного агентства з управління зоною відчуження, на якому, як розповідають, переможницю не було призначено, оскільки вона прийшла на фінальну співбесіду з глянцевим журналом, де була на обкладинці.
Та й перший в історії відбір на посаду директора Бюро економічної безпеки також не пройшов без скандалу. Голова конкурсної комісії Тимофій Мілованов не допустив до участі Олександра Данилюка, а про закінчення терміну, відведеного для призначення переможця, дізнався на одному із засідань. Але це не завадило призначити попередньо прогнозованого кандидата від Банкової.
Вибирати вищий корпус державної служби можна двома способами: через прямі призначення чи чесні, прозорі конкурси. Прямі призначення повинні мати запобіжний механізм, що дозволяє змінити тих, хто здійснює ці призначення, наприклад, через вибори, перспектива яких поки що не проглядається. Тому залишається другий варіант — чесні, прозорі відбори. Ці два механізми мають свої переваги та недоліки. Але третій механізм — недоброчинні, сфальсифіковані результати — точно гірші за попередні два.