Юристка Олена Гребенчук з компанії Axon Partners розглянула у своїй колонці для видання AIN гострий спір, який розгорнувся між ресторанною мережею та виробником напівфабрикатів. Нещодавно стало відомо, що Ігор Сухомлін, власник мережі ресторанів під назвою Балувана Галя, готує судовий позов проти власників мережі Галя Балувана, яка спеціалізується на замороженій продукції. Позов стосується порушення договору про використання торгової марки. Для звичайних споживачів це стало несподіванкою: виявилося, що обидві мережі існують незалежно одна від одної, жодна не є франшизою іншої, і обидві функціонують як окремі комерційні проекти, які тепер опинилися у правовому конфлікті.
Питання про те, чи може одна мережа із подібною назвою заборонити іншій працювати, звучить спочатку як звичайна плутанина в найменуваннях. Однак судовий позов змінює суть справи: тепер йдеться не просто про те, хто яку їжу продає, а про межі дії ліцензії, принципи сумлінної конкуренції та комерційний зміст власної назви. Важливо зазначити, що автор не може повністю стверджувати про вину однієї зі сторін, оскільки договір між власниками обох мереж не був опублікований. Подальший аналіз ґрунтується частково на фактах із відкритих джерел, а частково на припущеннях.
Хронологія розвитку конфлікту починається з 2007 року, коли ресторатор Ігор Сухомлін зареєстрував торгову марку Балувана Галя. У переліку товарів та послуг, зазначених у заявці, фігурували різноманітні категорії — від дитячих яслів до запуску супутників та розклеювання афіш, що не дозволяло одразу зрозуміти, який саме бізнес ведеться під цією маркою. У 2011 році під цією торговою маркою Сухомліна відкрилася перша варенична у Чернігові.
У 2018 році Олександр Теліга та Володимир Матвійчук подали заявку на реєстрацію торгової марки Галя Балувана. Український інститут інтелектуальної власності відмовив у реєстрації через несплату офіційного збору за подання заявки. У 2019 році Ігор Сухомлін зареєстрував ще одну торгову марку Балувана Галя. Того ж року Теліга та Матвійчук подали нову заявку на реєстрацію комбінованої торгової марки Галя Балувана, і того ж року під цією маркою відкрився перший магазин у Луцьку.
У 2020 році торгова марка Галя Балувана отримала попередню відмову в реєстрації. Однак у 2021 році ця марка була офіційно зареєстрована. За словами Ігора Сухомліна, реєстрація відбулася на його дозвіл на основі попередньо укладеного договору між власниками обох торгових марок. На сьогоднішній день ця торгова марка належить Олександру Телізі, Сергію Сподіну та Аллі Телізі.
У 2025 році Ігор Сухомлін подав позов про захист прав на торгову марку до Господарського суду міста Києва. Однак визначенням від 16 червня 2025 року позовну заяву повернули у зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви у встановлений строк, що не перешкоджає повторному зверненню до суду.
Згідно з останніми заявами, у 2021 році між сторонами дійсно була укладена ліцензійна угода, яка встановлювала конкретні умови використання торгової марки Галя Балувана. Угода передбачала, що марка може використовуватися лише для певної категорії товарів — замороженої продукції. При цьому договір забороняв використання цієї марки в закладах громадського харчування, у ресторанному сегменті або при реалізації готової їжі.
Український інститут інтелектуальної власності, ймовірно, виніс попередню відмову в реєстрації торгової марки Галя Балувана саме через раніше зареєстровану подібну марку Сухомліна. Така реєстрація підпадає під заборону відповідно до законодавства України про охорону прав на знаки для товарів та послуг, яке передбачає, що не можуть бути зареєстровані позначення, які тотожні або схожі так, що їх можна сплутати, зокрема асоціювати з торговими марками, раніше зареєстрованими на ім'я іншої особи для таких самих чи споріднених товарів та послуг.
Однак використання словесного елемента Галя як такого не підлягає забороні. Проте в контексті конкретної назви, стилістики та комерційної сфери цей елемент може ставати частиною захищеної торгової марки. Визначальними для правової охорони є комбінація всіх елементів марки та товари чи послуги, що поширюються з її використанням. Укладений договір між власниками подібних марок автоматично вирішив цю проблему та був доданий як підстава для подолання попередньої відмови, що дозволило здійснити реєстрацію.
Проте, за даними відкритих джерел, з 2023 року мережа Галя Балувана суттєво розширила свій формат діяльності, зокрема запустила лінійку замороженої готової ресторанної продукції. Якщо розглядати це як перехід у сегмент громадського харчування, що був заборонений договором, то це, найімовірніше, стало підставою для позову.
Договір про співіснування торгових марок — це угода між власниками двох і більше торгових марок, яка визначає, хто і де може використовувати свій знак таким чином, щоб це не розмивало бренди та не шкодило бізнес-інтересам обох сторін. Укладаючи такий договір, сторони прагнуть уникнути ризику порушення прав та потенційного судового розгляду. Хоча договір встановлює чіткі правила використання марки, він не гарантує відсутність суперечок, а лише забезпечує основу для їх ефективного вирішення.
За чинним законодавством, якщо слова в торгових марках, які реєструються для однакових чи схожих товарів та послуг, тотожні, але змінені місцями, це є підставою для відмови у реєстрації. Існуюче свідоцтво для торгової марки надає її власнику право забороняти іншим особам використовувати без його згоди будь-яке ідентичне чи схоже позначення щодо однорідних товарів чи послуг. Якщо є дві тотожні зареєстровані торгові марки, то власник більш ранньої реєстрації може оскаржити реєстрацію пізнішої марки конкурента в судовому порядку, у цьому випадку в контексті виконання умов договору про співіснування, або подати позов про недобросовісну конкуренцію. Таким чином, сам факт реєстрації торгової марки не гарантує відсутність суперечок.
Для всіх власників ключовою загрозою є втрата унікальності бренду у сприйнятті споживача. Навіть якщо одна марка не копіює повністю іншу та діє в іншому сегменті, факт їхнього одночасного використання для видів їжі може призвести до розмиття бренду. Законодавчо це називається ризиком введення в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Все це здається другорядним, поки один бренд не зіпсує репутацію, а інший не отримає шкоду через негативні асоціації. Суд при розгляді справи про порушення договору про співіснування може взяти до уваги не лише формальну схожість марок, а й інші питання: чи було розширення бізнесу правопорушника стратегічно спланованим з розрахунком на популярність такого бренду; чи об'єктивно розумів відповідач, що порушує договір; чи не лежить вина замість відповідачів на франчайзі Гали Балованої, які розвивали бренд під певною маркою та порушили умови договору франчайзингу.
Ідентичні кейси в Україні у відкритому доступі невідомі. Однак схожі справи розглядалися за кордоном. Найвідоміші судові справи у подібному стилі велися з 1978 по 2007 роки між Apple Corps, музичною компанією заснованою The Beatles, та Apple Computer, яка згодом стала Apple Inc. Між компаніями спочатку існувало кілька угод про обмеження ринку для використання їхніх торгових марок Apple, але суперечки виникали неодноразово.
Наприклад, у 1986 році компанія Apple Computer додала до своїх комп'ютерів можливості аудіозапису через установку звукового чіпа. У 1989 році це призвело до подання позову з боку Apple Corps, яка стверджувала про порушення мирової угоди 1981 року. У 1991 році було досягнуто мирного врегулювання, і компанії Apple Corps було виплачено 26,5 млн доларів США. У врегулюванні були зазначені відповідні права кожної компанії на торгову марку зі словесним елементом Apple: Apple Corps мала право використовувати Apple для будь-яких творчих робіт, основним змістом яких є музика, тоді як Apple Computer мала право використовувати Apple для товарів чи послуг, що використовуються для відтворення, запуску, відтворення чи іншого постачання такого контенту, що поширюється на фізичних носіях.
Однак уже після запуску музичної платформи iTunes Apple Corps подала до суду Apple Computer за порушення договору. Високий суд в Англії ухвалив, що iTunes не є порушенням жодного класу товарів та послуг, оскільки є технологічною розробкою та комп'ютерною програмою.
Українське законодавство формально є достатнім для розгляду таких кейсів. У контексті законодавства все відносно нормально. Однак українська судова практика у спорах щодо договорів про співіснування торгових марок ще не сформувалася остаточно. Слід пам'ятати й про тривалість судового розгляду, коли іноді простіше укласти мирову угоду у процесі, ніж дочекатися рішення.
Наслідки такої суперечки можуть бути цікавими: бізнес почне більш уважно прописувати у договорах дозволені види та межі діяльності; якщо суди підтверджують можливість співіснування торгових марок із чітким розмежуванням діяльності, це формує корисну практику на ринку.
З огляду на ситуацію існує кілька можливих варіантів розвитку подій. По-перше, позов Ігоря Сухомліна може бути поданий повторно, суд підтвердить факт порушення ліцензійної угоди, що призведе до заборони використання бренду Галя Балувана та компенсації ресторатору, а власники придумають іншу назву для своєї мережі. По-друге, сторони можуть укласти мирову угоду, у тому числі й у суді, де Галя Балувана повернеться до початкового формату роботи із замороженою продукцією. По-третє, Сухомлін може програти, що створить небезпечний прецедент для інших власників торгових марок в Україні.
Кейс Балувана Галя проти Гали Балованої — це не просто суперечка про використання назви, а справа, яка має всі можливості стати вагомим прецедентом для майбутньої судової практики в Україні.