Від серпня 2019 року керівництво Житомирської обласної державної адміністрації, яка межує з територією Білорусі, здійснює Віталій Бунечко, колишній високопоставлений працівник Служби безпеки України.
Про походження його впливу існують різні версії. За чутками, своє призначення та стійку позицію Бунечко отримав не завдяки попередній роботі в Головному управлінні контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ, а через особисті контакти з представниками «95 кварталу» — зокрема з Тимуром Міндічем та Сергієм Шефіром, а також дружбу з депутатом від партії «Слуга народу» Юрієм Корявченковим (Юзиком). Такі політичні зв'язки, як припускається, дозволяють йому залишатися непорушним попри численні корупційні скандали, на відміну від його партнерів. Однак у контексті військових загроз та можливого наступу з боку Білорусі на перший план виходять не корупційні, а агентурні зв'язки, і саме в цьому аспекті Бунечко розглядається як цінний актив для іноземних спецслужб.
Етап його роботи в СБУ супроводжувався звинуваченнями у лобіюванні інтересів російського бізнесу. Його рідний брат В'ячеслав працює на олігарха Ігоря Коломойського, обіймаючи посаду начальника претензійно-позовного управління департаменту юридичного забезпечення ПАТ «Укрнафта», та представляв інтереси компаній, пов'язаних із Коломойським, у судових справах із НАБУ. Батько Віталія, Іван Бунечко, був дипломатом часів Януковича.
Іван Бунечко мав значну кар'єру в дипломатичній сфері. У 1973 році він закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у 1980-му — Вищу партійну школу, у 1990-му — аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. З 1991 року він обіймав посаду секретаря Рівненського міськкому Компартії України. Починаючи з 1996 року працював на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ України на посадах головного радника Договірно-правового управління, радника Першого територіального департаменту МЗС, першого секретаря Посольств України у Білорусі, Туркменістані, радника Посольств України у Російській Федерації та Киргизстані. Таким чином, він мав безпосередній досвід роботи в білоруській дипломатичній місії на чільній посаді.
Примітною деталлю є те, що у 2002 році, коли Україна остаточно ліквідовувала свій ядерний потенціал та консервувала шахти ракетних військ стратегічного призначення, батько майбутнього голови Житомирської ОДА отримав ступінь доктора філософії на факультеті підвищення кваліфікації Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ Російської Федерації. Це означало, що український дипломат навчався у російській державній установі. З 2010 до 2014 року саме Іван Бунечко обіймав посаду постійного повноважного представника України при координаційних інститутах СНД, які перебували в орбіті російського впливу.
Віталій Бунечко зробив швидку кар'єру в СБУ, попри таку біографію батька. Він працював на посадах першого заступника начальника головного управління та начальника управління Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях. У 2019 році його навіть розглядали як кандидата на посаду заступника голови СБУ замість Олега Фролова. Його називають людиною, близькою до Василя Грицака, голови СБУ за часів Петра Порошенка. Працюючи в Головному управлінні контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки, Бунечко, як стверджується, відстоював бізнес-інтереси своїх земляків з Рівненщини Грицака та голови цього управління Юрія Подуфалого. За інформацією видання, він особисто знайомий із представниками «95 кварталу» та є другом народного депутата від «Слуги народу» Юрія Корявченкова (Юзіка).
Деякі ЗМІ пов'язують Бунечка з бізнесменом Ігорем Коломойським через його брата В'ячеслава, який обіймає посаду начальника претензійно-позовного управління департаменту юридичного забезпечення «Укрнафти» та представляв інтереси компаній, пов'язаних із Коломойським, у судових справах із НАБУ. Сам Бунечко заперечував прямі зв'язки з олігархом, але визнав, що його брат працює на нього: «Мій рідний брат В'ячеслав працює начальником претензійно-позовного управління департаменту юридичного забезпечення ПАТ «Укрнафта». Є адвокатське посвідчення з 2006 року для подання у всіх судах інтересів ПАТ «Укрнафта».
У 2015 році, під час гібридної війни з Росією, Віталій Бунечко разом із групою працівників СБУ намагався вплинути на тендери державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», куратором якого був державний зрадник Андрій Деркач. Під час багаторазових візитів до офісу НАЕК «Енергоатом» Бунечко та його колеги в усній формі наполегливо рекомендували не обирати переможцем торгів ТОВ «ЗХР «Донецьк-реактив» на поставку борної кислоти, посилаючись на нібито відсутність дозвільних документів на виробництво та твердження про те, що засновники цього підприємства фінансують сепаратизм та тероризм. За версією видання «Наші гроші», справжньою метою було зупинити конкурента давнього постачальника «Енергоатому» — СУЛП «Хімімпекс» (Черкаси), яке постачало в Україну продукцію російського виробництва. У розслідуванні зазначалося: «За відсутністю ТОВ «ЗХР «Донецьк-реактив» у хімічній галузі України його продукція може бути замінена лише продукцією російських виробників, що призведе до збільшення залежності атомних станцій України, Міністерства оборони України, Міністерства надзвичайних ситуацій України та гірничорятувальної служби від країни агресора».
Того ж року в пресі з'явилося анонімне звернення офіцерів Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ. У зверненні вони скаржилися, що керівництво управління, попри офіційну кампанію боротьби з корупцією, створило систему безкарності, в якій керівники та їхнє оточення, пов'язані родинними та бізнес-зв'язками, діють безперешкодно. Офіцери наголошували, що вони отримують інформацію про злочинну діяльність високопосадовців, які завдали мільярдних збитків бюджетній, кредитно-банківській, енергетичній сферам, агропромисловому та транспортному комплексам, але не можуть діяти через опір керівництва. За їхніми словами, лише за останній рік у управлінні понад триста оперативних справ закрито у зв'язку із «спростуванням» матеріалів про злочинну діяльність, а понад двісті п'ятдесят справ закрито за вказівками, наполяганнями та під тиском керівників.
Офіцери також писали, що ніхто не збирається руйнувати систему беззаконня та усувати від виконання обов'язків керівників-корупціонерів, які затребувані нинішніми керівниками держави. Це стало зрозуміло після проведення у липні за розпорядженням голови СБУ Василя Грицака комісійної перевірки стану дотримання режиму секретності у управлінні. За результатами перевірки у Грицака та його «сірого кардинала» Юрія Артюхова виявилися матеріали про численні порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці, включаючи витоки та розголошення секретної інформації, за які передбачена кримінальна відповідальність.
Порушниками виявилися ключові керівники управління: Юрій Підухвалій, Анатолій Сухачов та рівненські земляки Грицака — Олег Калінін, Віталій Бунечко та Юрій Борейчук, які були об'єднані переплетеними родинними та бізнес-інтересами. Звернення йшлося про витік інформації та лобізм російських підрядників у сфері енергетики. Прізвище Бунечко згадувалося неодноразово як керівника, який покриває корупцію та закриває очі на діяльність російського капіталу.
Чим закінчилася історія з тиском на користь російських постачальників в «Енергоатомі», залишається невідомим. Проте через чотири роки Віталій Бунечко переходить із посади в економічній сфері на посаду голови Житомирської обласної державної адміністрації. За припущеннями, ключовим чинником у його призначенні губернатором «бурштинової» області став вплив Ігоря Коломойського. Очолити проблемний регіон доручили людині, яка вже знає, як працює система, силовику, який успішно працював за часів Петра Порошенка. Таке призначення на ключову регіональну посаду важко узгодити з філософією нових осіб, яку просував Володимир Зеленський.
Наявність на посаді керівника стратегічно важливого для оборони столиці регіону людини, прізвище якої пов'язане з численними корупційними скандалами, російським слідом та агентурними зв'язками батька, не додає оптимізму щодо майбутнього ні Житомирської області, ні Києва.