Бізнесмен швейцарського походження з українським корінням Олег Цюра розпочав активну кампанію з видалення інформації про себе з інтернету. За даними Skelet.Org, він намагається приховати свою причетність до схем виведення мільярдів гривень з України, здійснених спільно з колишнім головою Фонду держмайна Дмитром Сенніченком. Крім того, Цюра фігурує у розслідуваннях щодо його тісних бізнес-зв'язків з російськими олігархами та компаніями, які намагаються уникнути міжнародних санкцій.
Цюра вів спільний бізнес із Сергієм Байраком, який є підозрюваним у справі про завдання державі збитків понад 700 млн гривень. Загальна вартість афери з державними підприємствами — Одеським припортовим заводом та Об'єднаною гірничо-хімічною компанією — оцінювалася у 10 млрд гривень.
У жовтні Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін запобіжний захід Дмитру Сенніченку, якого розглядають як організатора злочинної групи. На той момент лише двоє учасників кримінальної угоди — Микола Синиця та Юрій Липка — мали запобіжні заходи у вигляді застави та перебували в Україні. Решта спільників, включаючи Сенніченка, Андрія Гмиріна та п'ятьох інших осіб, виїхали за кордон. За даними розслідування BIHUS.info, усі вони перебували за межами України.
Олег Цюра залишився поза увагою розслідування НАБУ та САП, хоча він є бізнес-партнером Сергія Байрака. За версією Skelet.Org, детективи НАБУ під керівництвом САП мають складнощі з притягненням до відповідальності іноземців у процесуальному плані. Гадається, що Цюра не має українського громадянства, що ускладнює питання його екстрадиції.
У 2005 році Цюра став співвласником німецької компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG. Протягом двох років він також очолював іншу компанію зі схожою назвою — ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH. Обидві німецькі компанії були зареєстровані за однією адресою та мали спільного співвласника — Сергія Байрака.
За версією слідства, Байрак організував схему посередництва між державними підприємствами та комерційними покупцями, які придбавали продукцію за свідомо заниженими цінами. Він також здійснював опосередковану комунікацію між Сенніченком та Андрієм Гмиріним. Згідно з розсекреченими аудіозаписами НАБУ, за участь у корупційній схемі Байрак та Гмирін отримували по 25% угод, а Сенніченко — 50%. На момент розслідування Байрак, за неофіційною інформацією, нібито давав викривальні показання. Однак ні Цюра, ні його компанії у цій справі офіційно не фігурували.
Німецька компанія Цюри та Байрака — ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co KG — брала участь в аукціоні з продажу партії цирконієвих руд державного Східного гірничо-збагачувального комбінату у 2018 році. Компанія виграла аукціон з перевищенням ціни лише на 1 тис. гривень при загальній вартості лота в 45 млн гривень, що видається дивним. Згодом конкурс був переграний через рішення комісії, внаслідок якого переможцем визнана інша німецька компанія — Buss&Buss Spezialmetalle GmbH. Позов компанії ITS пройшов усі три судові інстанції, де було легалізовано рішення комісії.
Зв'язок Цюри та Байрака з керівництвом ОГХК став очевидним через Пітера Девіса, який був призначений на посаду за каденції Дмитра Сенніченка. Байрак був радником і партнером Девіса. Логічно припустити, що дует Цюра-Байрак припинив свої спроби щодо цирконію, коли зрозумів, що прямий зв'язок з керівництвом ОГХК зафіксовано.
У 2020 році компанія ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co Цюри з'явилася у справі щодо постачання ільменітової руди з Іршавського гірничо-збагачувального комбінату, який входив до складу ОГХК. До 2014 року цей комбінат стабільно постачав ільменітову руду на «Кримський титан», розташований в окупованому Криму. У ЗМІ звучали звинувачення, що й у 2020 році поставки відбувалися саме цим напрямком, хоч і з незаконними елементами, однак це потребує документального підтвердження.
«Кримський титан» контролювався олігархом Дмитром Фірташем, який мав двох бізнес-партнерів — Сергія Льовочкіна та Івана Фурсіна. Сім'я Льовочкіна не лише засідала в парламенті, а й володіла банком «Кліринговий дім», де членом наглядової ради був Пітер Девіс. Сергій Байрак працював директором ТОВ «УА-Медіа», яке мало зв'язки зі структурами Фірташа-Льовочкіна.
Основний бізнес Цюри — послуги юридичного та фінансового представництва у Швейцарії для налагодження торговельної діяльності виробничих та аграрних холдингів з України та Російської Федерації. З 2015 року його компанія, за її словами, фокусується на управлінні приватними та сімейними активами. Однак це, за оцінкою Skelet.Org, є «рішенням під ключ» для здійснення зовнішньо-торговельних операцій через іноземні компанії, що гарантує анонімність та можливість виведення капіталу за кордон. Для російських клієнтів такі послуги дозволяють уникати санкційних обмежень, накладених на російські компанії.
У 2015 році Цюра став співзасновником групи LINVO, яка пропонувала послуги з управління активами, приватними та сімейними фондами. Серед клієнтів LINVO був росіянин Микола Коробов, власник одного з найбільших забудовників Санкт-Петербурга — компанії «МАВІС».
Цюра здійснює супровід в управлінні торговою структурою російської корпорації MidUral — хіміко-металургійного комплексу на Уралі, що спеціалізується на випуску феросплавів та хімічної продукції. MidUral належить росіянину Сергію Гільваргу. Свідченням прямого зв'язку Цюри з Гільваргом є зміни в керівництві компанії Interchrome AG, де Олега Цюру замінила громадянка РФ Любов'я Мханго, яка також працює у LINVO та є одним із директорів офшорної компанії з Кіпру MidUral Holding LTD.
Компанія Phoenix Resources AG, яка належить Олегу Цюре, експортує ферохром російської MidUral. При постачанні в Індію прямо вказується Росія як виробник товару. Однак при постачанні ферохрому до Естонії, яка входить до Євросоюзу, його виробником вказується Узбекистан, який не перебуває під західними санкціями. За оцінкою Skelet.Org, це свідчить про спроби обходити санкційні обмеження.
Skelet.Org вважає логічним, що українські органи правосуддя повинні перевірити зв'язки Олега Цюри та Сергія Байрака. Якщо Цюра сприяв або безпосередньо здійснював постачання до підсанкційних юрисдикцій, то видається логічним санкціонування цієї особи спочатку в Україні. Також варто звернути увагу на роль «феросплавного барона» Сергія Гільварга, який, за даними Skelet.Org, не перебуває під санкціями у жодній із західних демократій.