У серпні Верховний Суд України підтвердив рішення, яке визнало незаконною закриту набережну біля житлового комплексу RiverStone у Києві. Це судове рішення стало символічною перемогою для киян, які роками боролися за право вільно гуляти берегом Дніпра. Однак за цією конкретною історією стоїть набагато ширша проблема столиці: як агресивна забудова та приватні інтереси поступово відбирають у мешканців доступ до зелених зон, річки та громадського простору, одночасно підривають довіру у суспільстві та сприяють деградації міста.
Коли суд оголосив про відкриття набережної, реакція була неоднозначною. Більшість киян сприйняли це як логічне та справедливе рішення, адже вони отримали ще одне місце для прогулянок. Проте мешканці ЖК RiverStone та власники квартир в інших комплексах із закритими територіями розцінили це як посягання на їхні права. Їхні аргументи зводилися до трьох основних тверджень: територія була облагороджена забудовником за власні кошти, мешканцям обіцяли закриту територію, у Києві існує достатньо інших місць для прогулянок, а паркани забезпечують безпеку та комфорт.
Проте перший аргумент виявився неточним. Киянка Інна, яка прожила п'ять років на початку 2000-х років поблизу затоки Берківщина, розповіла, що на місці ЖК росли дерева та чагарники, як і скрізь над Дніпром. Територія не була облагороджена у сучасному розумінні — там не було рівних газонів чи дорогих тротуарів, але й не була захаращена. Це був куточок дикої природи серед міських джунглів, територія, яку намагаються створювати сучасні міста. На архівних фотографіях з балкону та картах Google Earth видно багато зелених протоптаних доріжок, де гуляли люди. Місцеві мешканці сподівалися, що тут облаштують парк, адже Осокорки, хоча й розташовані на березі Дніпра, мають дуже обмежений доступ до річки та парків.
За даними «Газети по-київськи», територія, на якій згодом збудували RiverStone, була офіційно відведена під будівництво офісного центру з ландшафтним парком. Однак влітку 2010 року тут почали зводити житлові висотки. За кілька місяців після старту будівництва влада вирішила його узаконити — на жовтневій сесії КМДА змінили призначення ділянки землі з «розважально-оздоровчого комплексу» на «житлово-оздоровчий». Голова прес-служби забудовника Галина Богданенко заявила, що на цій території все одно облаштують парк та облагородять набережну. Цей парк зі скульптурами, дитячими та спортивними майданчиками та гарною набережною, за її словами, буде відкритим для всіх мешканців мікрорайону.
Докладний план розвитку територій передбачав довгу набережну, яка простягалася б від сучасного парку «Прибережний» вздовж затоки Берківщина і далі берегом Дніпра аж до проспекту Миколи Бажана. Іншу територію на умовному півострові планували забудувати готелями, концертними залами, спортивними майданчиками та іншими об'єктами, але доступ до води мав залишатися відкритим. Архітектор Олег Гречух вважає, що це була гарна ідея. «Ще у 2008 році місто мало план створити тут безперервну зелену набережну з виходами до води та пішохідними зв'язками через мости», — розповідає він. Незважаючи на деякі проблемні моменти у плануванні, ідея об'єднати територію в один громадський простір уздовж заток і звивистих берегів Дніпра була чудовою, але залишилася лише на папері.
Натомість кожна ділянка отримала своє цільове призначення, приватний сектор залишився відгородженим парканами, житлові багатоповерхівки стали анклавами, безперервного доступу до води немає, а доріжки фрагментованої набережної в деяких місцях просто впираються в огорожі. В останні роки все більше зелених зон у Києві виявляється під ризиком забудови. Поблизу ЖК RiverStone на березі озер Небреж та Тяглі зводиться величезний ЖК H2O, територія якого також буде закрита. Тому аргумент мешканців ЖК про те, що у Києві багато інших місць для прогулянок, є фальшивим. У густонаселених мікрорайонах Осокорки та Позняки цих місць справді критично мало, а через агресивну забудову клаптики зелені лише зменшуються.
Однак найважливіший аргумент проти закритої набережної — це закон. Обмежувати доступ городян до річки є незаконним. Про це чітко йдеться у статті 88 Водного кодексу, де громадянам гарантується повний та безоплатний доступ до берегів річок. Хоча в цій статті зазначено, що право на доступ можуть обмежити земельні ділянки, на яких знаходяться гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, забудовник ЖК RiverStone вирішив використовувати цей пункт як лазівку.
У 2018 році на фейсбук-сторінці житлового комплексу з'явилося повідомлення, в якому забудовник запевняв, що обмеження доступу до річки є законним. Компанія стверджувала, що територія, до якої прагнули потрапити активісти, є берегоукріпленням, тобто гідротехнічною спорудою, функція якої полягає в запобіганні розмиву берега та захисту комплексу від повеней. На цю гідротехнічну будівлю забудовник зареєстрував приватну власність і таким чином відрізав у міста миловидну ділянку узбережжя. Цікаво, що забудовник обмежив доступ до цієї будівлі для всіх, окрім мешканців ЖК, нібито припускаючи, що всі вони є фахівцями в обслуговуванні гідротехнічних споруд.
У 2018 році комунальники знесли паркан, щоб відкрити доступ до річки, але забудовник продовжував ставити огорожі та згодом знову закривав доступ до берега. На форумі ЖК користувач з ніком Atom писав: «Скажіть, а ми якось можемо змінити ситуацію з відкритою територією? Можливо, збори, підписи чи судовий процес зможуть вирішити цю проблему? Адже нас, виходить, просто покинули, пообіцяв закриту територію та обмежений доступ». Він також запитував: «А чи виходить за законом доступ до води обмежити ми не можемо, а з якихось незрозумілих причин ще й до будинків?»
Довгий час влада не діяла, але наприкінці серпня 2025 року Верховний Суд своїм рішенням підтвердив, що присвоєння набережної справді було незаконним. У заяві Київської прокуратури йдеться про те, що гідротехнічна споруда, про яку говорить забудовник, за фактом є набережною. Забудовник оформив будівництво у приватну власність, але це порушення закону, адже вона знаходиться на землях водного фонду, які повинні залишатися в спільному користуванні громади. Верховний Суд погодився з доводами прокурора і ухвалив рішення: доступ до набережної має бути відкритий.
Коли доступ відновили, мешканці ЖК почали писати у соцмережах, що вони облагородили та почистили набережну за свої гроші. Однак це слабкий аргумент, адже в Україні діє принцип верховенства права. Це означає, що жодні інвестиції у красу набережної не можуть виправдати відчуження комунальної власності. За таким принципом будь-хто міг би «узаконити» паркан у парку або захопити прибережні землі під виглядом благоустрою. Так траплялося у випадках із забудовою зелених зон у Протасовому Яру або на озері Вірлиця, коли громада роками боролася за своє право на загальний простір.
Бетонна «набережна», якою так пишався забудовник, не є прикладом сучасного високоякісного рішення. Суцільний бетон вибивається із сучасних містобудівних трендів, руйнує екосистему берега, сприяє цвітінню води та поширенню неприємного запаху в спеку. У той же час міста йдуть іншим шляхом — облаштовують набережні з дерева та природної для місцевості рослинності. Це робиться не лише заради естетики, а й як адаптація до кліматичних змін. Такі береги працюють як природний фільтр; наповнені рослинністю, вони залишаються живими, комфортними для людей та дружніми до екосистеми, а також надають позитивний вплив на ментальний стан мешканців мегаполісу та допомагають їм відновити сили.
Останній аргумент мешканців ЖК стосується безпеки та чистоти. Вони стверджують, що паркани допомагають зробити простір безпечним та чистим. Однак архітектор та урбаністка Ірина Оя пояснює, що безпека виникає від абсолютно протилежного — від відкритих та живих вулиць, на яких циркулює багато людей. «Уявіть таку суперкомфортну обстановку: ви йдете ввечері абсолютно безлюдною вулицею. Так, вона освітлена та прибрана, але немає нікого, ані душі. Або гірше: є якась душа, але вона йде позаду вас. Чи правда стає стримано та некомфортно? І можна уявити таку ж ситуацію, але на жвавій вулиці, де люди сидять на лавках, п'ють каву, хтось вечеряє в кафе, хтось гуляє чи собаку вигулює. Ці люди є очима міста, це ваша система безпеки, яка за всіма доглядає», — пояснює архітектор.
Наукові дослідження закритих спільнот підтверджують цю позицію. Тривіальні приклади життя також доводять, що паркани не гарантують вищу безпеку. Наприклад, у запарканому ЖК «Комфорт Таун» у 2019 році був сплеск квартирних крадіжок. У США у міському плануванні існує цілий напрямок, зосереджений на тому, як запобігти злочинності за допомогою дизайну середовища — Crime prevention through environmental design (CPTED). Основний принцип цього напряму називається «природне спостереження». Його суть полягає в тому, що простори потрібно проектувати так, щоб люди могли легко бачити, що відбувається навколо них. Чіткі лінії огляду, відкриті вікна, освітлення та активне вуличне життя підвищують видимість. Правопорушники відчувають, що за ними стежать, що зменшує ймовірність скоєння ними злочинів.
Натомість запаркання може стати причиною збільшення злочинності у всьому місті. Створення закритих спільнот поглиблює недовіру у суспільстві та сприяє сегрегації та маргіналізації бідніших верств населення. Це лише посилює напругу між городянами та породжує конфлікти. Закриваючи ЖК, ми ненароком формуємо за парканом гетто. Коли ціна на житло у вашому ЖК зростає, то за парканом вона може різко впасти, і тоді справді у вас поруч можуть жити люди з меншим достатком.
Повернемося до РК RiverStone. Один його мешканець після відкриття набережної скаржився на те, що там побільшало сміття, опублікувавши відео переповненого смітника. Однак це питання аж ніяк не паркан, а обслуговування набережної, яким тепер має займатися мерія.